Ножем пробила чоловіку селезінку

8 серпня, полудень. У реанімаційному відділенні Новгород-Сіверської райлікарні лежить худорлявий чоловік. На руці крапельниця. Це 41-річний Олександр Надольний з села Полівка. Його вдарила ножем у лівий бік 55-річна співмешканка Тетяна Путра. Пробила ножем селезінку. Чоловік втратив багато крові. Операція тривала 2,5 години. Медикам вдалося врятувати Олександру життя, проте селезінку видалили.
Чоловік потихеньку одужує.

«Я її не прощу»

— Тетяна вже була заміжня, коли познайомилися. Вона з Блистови Новгород-Сіверського району. Вийшла в наше село заміж за зоотехніка Петра Путру. Хороший чоловік був, його всі поважали. Працювала телятницею на фермі. Я тільки-но школу закінчив. Ми зустрілися. Вподобали одне одного. Та спочатку нічого між нами не було, — розповідає Олександр Вікторович. — Я зійшовся з жінкою, дуже хорошою. Та життя не склалося, і я повернувся у Полівку. Оселився у старій хаті. Тоді і стала Тетяна до мене приходити. А я мужчина вільний, мені що, проганяти її? І так зав'язалося...
— А що її чоловік, спокійно на це споглядав?
— Та вони і без мене вже не ладили. Вона його ганяла, била.

— Вам не страшно було, що і на вас таке чекає?
— Чомусь про це тоді не думав. А десь років шість з лишнім тому помер Тетянин чоловік. Як відпоминали 40 днів, я перейшов до неї жити. Різниця в 13 років, и дорослі діти мене не дуже зупиняли, — продовжує Олександр. — Старався у всьому їй догодити. Піч топив, їсти варив, худобу порав — дві корови, свині, птиця, кінь. Скільки я сіна заготовив, дров по кілька причепів уручну нарубував. Хоч я інвалід з дитинства третьої групи по зору, ще й на роботу ходив, сторожував. І на солому і сіно ходив. Зерна зароблю кілька центнерів, так я не матері везу, а Тетяні, бо ми ж сім'я... Все, що під руку потрапляло, все їй. А їй мало, все не так. Свекруху Тетяни, чужу мені людину, до смерті доглядав. Стегно зламала, була лежачою, так і годував, і підмивав, і підстилку міняв.
Траплялося, коли і вип'ємо з Тетяною. Вона, як хильне, агресивною стає. Бувало, нап'ється, лежить, я сам усе роблю. Так було і шостого серпня.

У суботу до нас завжди базар приїздить, наче свято для селян. У Тетяни вже традиція випивати з компанією у цей день. От і випила. Я був тверезий. Зранку пішов гребти сіно, 25 соток у валки згріб. Втомився, зголоднів. Десь о 14.30 пішов додому. А вона п'яна спить. Я розбудив и, кажу: «Ти щось думай. Хай вже я, а хазяйство ж голодне». А вона як визвіриться: «Це ти ледар!..» — і до мене битися. Я — з хати, настигла у веранді, схопила ніж і вдарила мене в бік. Удруге не встигла, схопив за зап'ястя руки, в якій був ніж, і кілька разів стукнув об веранду, щоб випустила його. Та вона не заспокоїлася. Вкусила мене. Ось на плечі сліди зубів. — чоловік показує синець. — Під руку попалася кочерга, вдарив Тетяну по спині разок. Якби бив більше, ребра б поламав. Сили мене покидали, затис рукою рану, кров дуже текла, і пішов з двору. А вона кричала навздогін: «Ти тут не хазяїн!..»
Не знаю, як добрів до двору медички, метрів 300, вона і викликала «швидку». Відвела мене до матері. А потім лікарня, операція.
За що, питається, вона мене порізала? Що годив їй? Не прощу и, не прощу...


Олександр Надольний у лікарні

«Я ж його молила: «Не ходи…»

64-річна Марія Карась, мати Олександра, почорніла від горя. Без сліз говорити не може.
— Калікою мого сина зробила на всю жизнь, мене в старці загнала. На операцію Саші я по людях назбирала вже п'ять тисяч гривень. А ще скільки його лікувати доведеться? А де в мене ті гроші? Одна пенсія. Свою пенсію Саша їй носив. Накупить всякої смакоти — все їй, Тетяні. А довелося в лікарню везти, так путніх плавок не було.

Я сіно якраз гребла, коли люди переказали: «Ідіть додому, у вас неприємність...» Не прийшла — прилетіла, А він лежить чорний, як земля. Я до сина: «Сашо, вже одного зі світу зжила, а тепер до тебе добралася. Я ж просила, покинь, покинь її». А він ледь вимовив: «Іди, позич гроші на лікарню...» Я така вдячна нашим медичкам Світлані Романюк і Раїсі Коваленко, що спасали його до приїзду «швидкої». Дожився! Рабом у неї був. Що вона йому таке зробила, не знаю, що його тягло туди, як магнітом. Скільки разів я йому казала: «Не йди, синок, не треба». А він, наче завчене товче: «Я з нею буду жить, і точка». Скільки разів вони сварилися. Сашко, було, і на два тижні додому приходив. Посидить, Посидить, і знову до неї. Шість років ще коє-як було, а на сьомому Тетяна, як здуріла. Часто п'яна, як свиня. Одного разу ледь не зарізала. Він вихопив у неї ніж. Взявся за лезо, пальці собі порізав, шрами й досі є. Вдруге пішов її п’яну додому забирать від людей з хати, так вона на нього з ножем. Якби Володя Вербенський, який там був, не вихопив той ніж, мабуть, зарізала б.

Над першим чоловіком скільки знущалась, свекруха її духу боялася. От і брат її рідний хлопця чужого зарізав. Посадили на 10 років, так у тюрмі і помер.
Про Тетяну у Полівці відгукуються по-різному. Кажуть, діти у неї дуже хороші. Вже трьох онуків має. Характер у неї войовничий, щоб усе було по її. Любить випити.
Тетяну Іванівну зустріла на вулиці у Новгороді-Сіверському. Жінка якраз поверталася від слідчого з міліції. Огрядна, червонолиця, з короткою стрижкою. Зовні з Олександром вони зовсім не пара. Та любов зла...

«От посодять, будуть знать»

Жінка була роздратована.
— Он подивіться, у мене синці на руках і на спині є. Тільки на вулиці показувать соромно. Хіба ж я хотіла його різать? Так вийшло. Я спала, коли прибігає, щось кричить. Схопив чаплію і мене по руці, по голові. Я встала, взяла ніж зі столу і один раз вдарила його у бік.
— Тетяно Іванівно, навіщо?
— А було мене не чіпать, мені ж не 17 років. У мене вже сили терпіть його немає. Сто разів говорила: йди від мене. Піде, а пройде час, проситься: «Таню, я більше не буду».
— За що ж його випроваджували?
— Менше бовкать язиком треба. Тільки посваримось, поб'ємось — усе село знає.
— То, може, все через горілку?
— А що горілка? То мої проблеми: хочу — вип'ю, хочу — ні. Якби була п'яниця, то усе хазяйство пропало б. А так у мене дві корови, свині, кінь, птиця. От посодять мене, так будуть знать усі, як без мене. А мені байдуже...

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №32 (1318)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.