Таїсія Радчук: «Жінка знає краще!»

Таїсія Радчук — корінна чернігівка і депутат вже другого скликання, однак про неї в місті знають вкрай мало. Виправити це прикре упущення ми вирішили у відвертій розмові «Віч-на-віч».

«На вибір професії вплинула любов»

— Як обирали собі шлях у житті?
— На вибір моєї професії вплинула любов! Любов до географії. Я навіть пробувала вступати до Московського університету. Навіть балів вистачило, але приїхали хлопці—афганці, й пройшли поза конкурсом. Тому я залишилася «за бортом». Тоді поїхала до Києва на геологічний факультет. За першою освітою я інженер-геофізик. Займалася пошуками уранових руд. За розподілом потрапила до Владивостока, викладала в Далеко-східному політехнічному інституті. Практика була в Якутії, в Україні — по Дніпру.

— Як же з геолога ви перетворилися на чиновника від медицини?
— До Чернігова я повернулася в 1989 році й одразу прийшла працювати до пологового будинку. Спочатку — інженером з охорони праці, але вже багато років працюю заступником головного лікаря з економічних питань. Вчитися не припиняю й досі. Спочатку закінчила наш інститут економіки та управління, а тепер отримую ще третю освіту — менеджмент охорони здоров’я. Усе розвивається, з’являються нові технології, треба йти в ногу з часом.

«Жінка знає краще!»

— Громадське життя завжди було для вас важливе?
— Безперечно! Я була старостою групи, старостою курсу, комсоргом, головою учнівського комітету в школі. У партії «Батьківщина» я вже 10 років, ще з тих пір, як вона вперше прийшла до Чернігова. Мене підкорила тоді особистість Юлії Володимирівни. Тоді вона була ще не «розкручена», її ніхто не знав. Але вона — харизматична особистість, жінка. Я вважаю, що жінки більш м’які, хитріші, мудріші. Жінка — це мати, вона краще знає, саме жінка повинна бути керівником. Словом, я — за жіноче начало. Я — за жінок!

— Кажуть, ви нещодавно створили ще й благодійну організацію…
— Так, буквально на днях я зареєструвала благодійну організацію «Допомога». Я б хотіла об’єднати всіх небайдужих людей, не розділяючи їх за проблемами і хворобами. У нас, наприклад, у пологовому будинку, є лікар — інвалід Чорнобиля. Я й сама інвалід, гіпертонія. Щоправда, нікому про це не кажу, і на лікарняні не ходжу. Багато навіть негативу зустрічаю, коли в картці мені відмічають, що хвора була на сесії. Тож я добре уявляю, скільки проблем з усілякою бюрократичною тяганиною у хворих людей. Тому я хочу об’єднати їх, щоб хоч якось допомогти. Навіть зібратися і поговорити — це вже допомога. Мабуть, все-таки медицина наклала на мене свій відбиток.

«Мені соромно за багато рішень сесії»

— Ви депутат вже другого скликання. Навіщо вам на додачу до всього ще й це навантаження?
— Так, це колосальне навантаження, відверто кажучи. Але медицина у нас в такому занепаді! Я хочу хоч якось вплинути, щоб на неї звернули увагу. Думаю, щось зробити за минуле скликання все ж таки вдалося. Для нашого пологового будинку, наприклад, як це не банально, вдалося зробити дах. Хай це не щось колосальне, але коли в операційній на хвору падає штукатурка і по стінах тече при найменшому дощі — це не дуже добре. Реанімацію ми збирали по крихтах, тепер у нас пристойне обладнання. Допомогло й те, що тепер у мене значно розширилося коло знайомств, і я можу особисто звернутися і до депутатів, і до бізнесменів, попросити апаратуру для пологового будинку. І люди допомагають. Це ж для чернігівців. Це — інвестиції в майбутнє. Наприклад, сьогодні тільки прооперували 14-річну дівчинку за допомогою лапароскопа, що подарував один з меценатів. Тепер вона стане повноцінною здоровою жінкою, працюватиме, народить дітей, які розвиватимуть наше місто.

— Минулого року ваше ім’я було пов’язане з нашумілими земельними питаннями. Як вийшло так, що медик став цим займатися?
— Займатися землею мені довірила моя фракція. Я відслідковую всі «рухи», у мене є помічники з цих питань. Це закономірно, адже кожного місяця сесія розглядає дуже багато питань по землі. Бувають моменти, коли, виходячи з сесійної зали, відчуваєш себе, м’яко кажучи, не у своїй тарілці. За багато питань мені дуже соромно. Але не за те, про яке ви говорите. Я добре пам’ятаю, як це питання мерехтіло в пресі в дуже нехорошому світлі. Насправді, нічого такого незвичайного в ньому не було. І я не сама його виносила. Мене підтримали 34 депутати від різних фракцій. До речі, я ніколи не поділяю людей за партійним принципом. Ми всі — мешканці одного міста. Я дружу і з «регіоналами», і ніколи цього не приховувала. Для мене головне — не політичний «колір», а те, щоб людина була адекватною, нормальною, а перш за все — порядною.
Так, тоді це було не просто земельне питання. Багатьом не сподобалося якраз те, що чиновник від медицини змогла об’єднати навколо себе депутатів від різних політичних сил. Така вже я є, навколо мене завжди об’єднуються. Ми хотіли дати землю мешканцям міста. Коли кажуть, що в Чернігові вже немає землі, це — неправда. Земля ще є, і люди повинні її отримувати. Та й більшість ділянок, про які тоді йшла мова, вже «пішли». До деяких ми знову будемо повертатися.

«Хочеться, щоб місто було добрішим!»

— Вдома продовжуєте керувати, командувати, організовувати?
— Та ні, додому я приходжу настільки втомлена, що з рідними я добра, покірна, лінива. Я дуже м’яка мама, йду на поводі в сина. Іноді навіть знаю, що так не можна, треба суворіше, але нічого не можу з собою зробити. У нас з ним дуже дружні стосунки, він багато чим зі мною ділиться. Мабуть, це тому, що його вихованням цілком займалася я, тато у нас військовий, ми часто залишалися удвох із сином.

— Чи є у вас якісь сімейні традиції?
— Ви знаєте, цей момент, мабуть, упущений. У родині, в якій виховувалася я, ось там були традиції. Мене виховувала переважно бабуся, а вона була дуже віруючою людиною. А ми якось не приділяли цьому достатньо часу.
— Як проводите свій вільний час?
— Я не шию, не вишиваю і не в’яжу. І навіть не можу дивитися на жінок з в’язанням, мене це напружує. Хоча прихиляюся перед талантами інших. У мене навіть почитати нема часу. Відпочиваю я тільки тоді, коли кудись їду. Ще в студентські роки я об’їздила пів-Союзу: Владивосток, Сахалін, Мурманськ, Магадан, Якутія, Казахстан. Була мрія — Париж, і вона збулася. Була в Японії, в Монголії. Зараз я захоплена Єгиптом. У мене там живе подруга, яка багато чого мені показує. Ніяких революцій не боюся, більше лякають акули в Червоному морі.

— Яким би вам хотілося бачити Чернігів?
— Дуже хотілося б, щоб Чернігів залишався затишним, домашнім, зеленим. Причому я розумію, що треба будувати, розбудовувати місто, але коли я дивлюся, як спилюють дерева, мені стає якось моторошно. Адже я пам’ятаю ще старе місто, коли коник возив молочні бідони в дитсадочок. Зараз навіть люди стали якісь зліші. Може, це через те, що ми так погано живемо. Мені дуже хочеться, щоб наше місто було добрішим, а чернігівці були здорові!

Ольга Чижова, тижневик «Чернігівські відомості» №126

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.