Війна за хатинку без кінця і краю або Правовий «безпрєдєл» по-олешнянськи

Ця історія достойна того, щоб за неї взялися письменники-сатирики. Фактаж такий, що тут нові «Дванадцять стільців» народитися можуть! Хоча, з іншого боку, історія варта уваги і літераторів-фантастів, бо в те, що відбувалося (і відбувається) навколо однієї олешнянської «хатинки», в реальності повірити важко...

В 70-ті роки XX століття поїхала наша землячка в пошуках кращої долі з рідних місць. Занесла доля її з Олешні, що на Ріпкинщині, аж до Середньої Азії, до знаменитого Уч-Кудуку, на уранову шахту. Роботи було вдосталь, тож проблем, як заробити грошей, не було... Спека до 50-ти градусів Цельсію в тіні, вода привозна, пилюка з піском на зубах і навіть у хлібі - однак, робота є, гроші платять непогані. Що ще треба людині, щоб забезпечити собі гідне життя та достойну старість в радянські часи?! Лише хороше житло, де можна це здійснити...

От і писали рідні їй до Середньої Азії: «Таню, поки в тебе є хороші гроші, шли їх нам. Ти ж все життя там жити не будеш? Ми тут наймемо будівельників, купимо лісу і побудуємо тобі хату. Приїдеш, тобі буде де жити на старість...».
Сказано - зроблено. Пішли грошові перекази на Україну, більше 1500 карбованців, загалом. За радянськими мірками - купа грошей, враховуючи те, що нормальна зарплата на той час складала 90-150 рублів.

Розпорядником цих коштів родичі визначили рідну сестру нашої героїні, колишню «працівницю радянської торгівлі», «хитрокручену» тітку. Та отримувала гроші, розпоряджалась ними на власний розсуд, підганяючи сестричку в листах: «Таню, шли швидше гроші на будівництво, бо можуть земельну ділянку відібрати...». Однак, не зважаючи на всі негаразди, будинок зростав...
Приїхавши додому, виявила наша героїня будинок свій в селі Олешня підведеним під покрівлю, - лише шиферу бракувало для закінчення будівництва. Цим вона і зайнялась зі своїми дітьми. А щоб узаконити цю будівлю в селі, між нею та сестрою, яка організовувала будівництво дому, було укладено Договір дарування, що, відповідно до закону, затверджений в нотаріальному порядку головою Олешнянської сільської ради, записаний до «Книги реєстрації нотаріальних дій» та підшитий до «Реєстру...» за 1974 рік.

З цього моменту наша героїня стала власницею об'єкту нерухомості - власного житлового будинку в с. Олешня Ріпкинського району Чернігівської області, що було підтверджено другим екземпляром Договору дарування, підписаним головою сільради, затвердженим печаткою Олешнянської сільської ради та врученим обдаровуваній, нашій героїні.

А потім настала «епоха горбачовських перебудов». Мусила наша героїня повертатись додому.... Слава богу, що підприємство, де вона працювала, забезпечило їй компенсацію - взамін квартири, залишеної в Уч-Кудуку, воно надало їй рівноцінне житло в Чернігові.
Добудувала наша героїня будинок в селі, однак, жити в ньому поки що не стала - проживала тимчасово в Чернігові, в своїй квартирі, бо виникли проблеми сімейного характеру, що цьому завадили - до сестриці «крученої», яка проживала в тій же Олешні, приїхав з півдня України син з невісткою. Не зжилася мати з невісткою, сварки, незгоди постійно... мусила мама шукати іншого житла. І тут у нашої героїні ворухнулося співчуття: «Рідна моя сестро... Якщо тобі жити ніде, так живи в моєму домі. Я туди все одно, поки що, приїжджаю раз в місяць на два-три дні...». Сказано - зроблено. Переселилась сестричка та й стала жити. Ну, живе - то й живе, їсти не просить, претензій не заявляє. Рідня, все ж таки... А сама хазяйка постійно в гості приїжджала.

А потім почалися «...чудні діла твої, Господи...». В 2008 році заявляє наша «квартирантка» родичам: «Щоб я Тані (нашої героїні), в СВОЄМУ домі не бачила... Хата моя власна і вона до неї ніякого стосунку не має...».
Кинулась наша героїня в Бюро технічної інвентаризації району, а там їй "вилили відро холодної води на голову": «Сільрада с. Олешні, згідно з рішенням №86 від 21 серпня 2008 року, видала свідоцтво про право власності на житловий будинок, що знаходиться в с. Олешня по вул. Першотравневій, 5, громадянці Бублик Н.В....» - рідній племінниці нашої героїні, дочці сестрички, яку, «по доброті душевній...» пустили пожити в домі.... А героїня наша ні сном, ні духом про це не відає....

Та, ошелешена, звертається до суду. Суддя приймає справу до свого провадження і починається її судовий розгляд. В ході судового розгляду нашою героїнею не тільки були доведені в повному обсязі свої права на житло, але і виявлено злочини, передбачені ст. 364 Кримінального кодексу України зловживання службовим становищем з боку посадових осіб Олешнянської сільської ради та ст.366 Кримінального кодексу України - службове підроблення. Вирвали з Реєстру нотаріальних документів оригінал Договору дарування, зареєстрований за №21 (номер реєстрації обов'язково вказується у «Договорі дарування») та підшитий в ньому в 1974 році, а також переписали Книгу нотаріальних дій за чотири роки -1971 по 1974 роки.

Але ж якби все це зробили «законоподібно», то все було б шито-крито... Але ж розуму не вистачило... Книга не прошита, її аркуші не пронумеровані, вона не опечатана печаткою Ріпкинської районної ради депутатів трудящих за 1971 рік (де її в 2008 році взяти - давно знищена по акту). Всі записи в книзі зроблені однією рукою, кульковою ручкою, а не спеціальним чорнилом, як того вимагає «Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, районних, селищних і сільських Рад депутатів трудящих», затверджена Президією Верховного Суду УРСР 12 лютого 1965 року, яка регулювала на той час порядок вчинення нотаріальних дій в Україні. (Лише в 1975 році було дозволено, в якості заміни, використання кулькової ручки при проведенні запису нотаріальних дій)! А головне те, що Книга запису нотаріальних дій, яка була надана до суду, віддрукована в типографії на багато років пізніше того, як у ній (по датах) вчинено останній запис!!! Тобто працівники сільради уже в наш час взяли книгу, яка віддрукована вже при «незалежній Україні», та внесли в неї необхідні їм записи з 1971 по 1974 рік, тобто за час УРСР.. Здуріти можна!...

Далі ще більш шокуюче - на запитання Бублик Н.В., «новій власниці» житла, в судовому засіданні: «Який правовстановлюючий документ послужив підставою для передачі Вам житла - договір дарування, купівлі-продажу чи якийсь інший?» отримали відповідь: «А мені мама заповіт написала...». Запитання : «А коли ваша мама померла?» (адже заповіт стає юридичним документом лише після смерті заповідаючого), отримало відповідь, достойну пера Ільфа і Петрова в їх «Дванадцяти стільцях» : «Гріх вам таке казати.... Мама жива. Вона тільки хворіє, тому до суду не могла з'явитись...». Таким чином, «нова власниця» житла сама, в судовому засіданні, підтвердила, що не має ніяких законних підстав для набуття права власності на цей будинок.
Однак наш Ріпкинський суд - «...самий гуманний суд в світі» - прийняв «неймовірне» рішення: «Справа не підлягає розгляду в суді адміністративного провадження...!!!» Чотири місяці суд вовтузив справу, яка не належить до його компетенції! Не будемо говорити про те, що самі судді, за нашим законодавством, ніяк не можуть визначитись - до чиєї юриспруденції належить та чи інша справа - чи до цивільної, чи до адміністративної - досить уточнити, що рішення суддя читав з пожмаканого аркуша (його він попередньо пожмакав у нарадчій кімнаті, а потім був змушений (вгадайте, ким змушений) прочитати...).

Тобто, суддя, не змігши заперечити правомірність доводів заявниці, просто «тупо з'їхав». Клопотання заявниці та її представника про направлення прокурору матеріалів судового слідства, що свідчили про вчинення злочинів, суддя просто проігнорував...
Ну, раз суд «спустив справу на гальмах», звернулась наша героїня у вересні 2009 року до прокурора району із заявою про вчинення злочину. До звернення було додано детальні пояснення нашої героїні та її представника, в якому вказувалось на всі порушення закону та додавались ксерокопії «Договору дарування» та вищеназваної «Інструкції......

І ви думаєте, що на протязі 10 діб, як того вимагає закон, прокурор порушив кримінальну справу?!!! Як би не так! 25 вересня 2009 року слідчий Ріпкинської прокуратури виніс «Постанову про відмову в порушенні кримінальної справи». Головним мотивом він виклав наступне: «В ході дослідження документів Олешнянської сільської ради було встановлено, що в книзі записів вчинення нотаріальних дій за 1974 рік немає відмітки про те, що між Горицькою (Герасименко) Л.Ф. та Корольовою (Герасименко) ТФ. було укладено договір дарування житлового будинку. Разом з тим, в підшивці перших примірників даних документів він також відсутній...».
Виявляється, слідчий, замість того, щоб встановити конкретно винну в підробці «Книги реєстрації нотаріальних дій...» та у знищенні першого примірника договору дарування в «Реєстрі...» особу, просто подивився в ці документи і встановив «...відсутність даної нотаріальної дії»!!! Але ж в заяві, що було підтверджено детальними доказами, вказувалось на те, що сама Книга переписана, а з «Реєстру» оригінали документів вирвані...!? Воістину, «Стою на асфальті я, в лижі узутий...!».

Коли перший варіант «відмазки» «не пройшов» і надійшла нова скарга, в якій вказувалось на вищевказані «ляпсуси», включився новий варіант: справу почали знову «спускати «на гальмах», однак, по-іншому... Почнемо з того, що провадження по справах за посадовими злочинами доручається слідчим прокуратури, однак матеріали справи, нібито, були надіслані до Ріпкинського райвідділу міліції «для проведення подальшої перевірки...».
Як потім виявилось, в райвідділі МВС перевірка була доручена ... племіннику, (тобто близькому родичу) голови Олешнянської сільради - особи, що саме і відповідає за збереження документів суворого обліку в сільраді, включаючи і вищеназвані «Книгу...» та «Реєстр...» і практично, єдиної, крім секретаря, що має доступ до цих документів... Упродовж тривалого часу він «проводив перевірку», однак, коли звернулись за її результатом, розпочався «футбол», «свистопляска». Міліція говорить, щодо них матеріали не надходили, районна прокуратура кричить, що матеріали відправлені для перевірки до міліції .... Лише через півроку, після втручання обласної прокуратури і особистої вказівки заступника обласного прокурора та його прямого розпорядження прокуратуру Ріпкинського району все ж таки зобов'язали провести перевірку.

Знову відповідь з районної прокуратури: «...постанова про відмову в порушенні кримінальної справи скасована.... ....матеріали направлені на додаткову перевірку, про наслідки якої Вас буде додатково повідомлено Ріпкинським РВ УМВС...». І ви думаєте, все закінчилось?! Ага, зараз...
Відповідь датована була 20 грудня 2010 року. І який, ви думаєте, результат? Відповідаємо - ну-льо-вий... (Хоча, згідно з вимогами ст.97 Кримінально-процесуального кодексу України, рішення при повідомленні про злочин приймається на протязі 10 діб і орган, що прийняв рішення по заяві, зобов'язаний письмово повідомити заявника про прийняте рішення та підстави його прийняття).

Після направлення (з офіційним, через пошту, повідомленням про вручення) запиту до міліції Ріпкинського району та до прокурора Ріпкинського району, аж на початку лютого 2011 року отримала скаржниця чергове «кидалово», тобто чергову «Постанову про відмову ...». Основним аргументом у відмові, виявляється, послужило те, що скаржниця «...не може вказати, хто саме вчинив службове підроблення вищевказаної книги...». Знову «цирк на дроті...». Виявляється, на думку міліції, саме сама скаржниця зобов'язана власноруч встановлювати, хто саме переписав документи суворого обліку, до яких має доступ лише голова сільради та секретар. Проводити опитування причетних осіб, свідків, здійснювати почеркознавчі експертизи... А чи не робота це правоохоронних органів?! Саме вони зобов'язані по закону цією справою займатись...

Далі ще смішніше. Слідчий в останній «Постанові ...» констатує, що голова сільради та секретар, які керували сільрадою в 1974 році, померли, опитати їх не можна, а «Книга обліку нотаріальних дій...» ...щезла. Тому встановити обставини справи неможливо... В судовому засіданні в 2009 році «Книга...» була, голова сільради Авраменко та секретар сільради Сорока її в суді пред'являли, вона судом оглянута була, встановили всі порушення закону та зафіксували їх у протоколі судового засідання.... Потім, згідно з інформацією, викладеною в «Постанові про відмову в порушенні кримінальної справи», наданою заявниці, підписаною слідчим прокуратури Ріпкинського району, він теж її оглядав. А тепер вона щезла... Питання: «Куди і чому саме зараз щезли з сільради первинні нотаріальні документи та хто в цьому безпосередньо зацікавлений?»
Тепер будемо чекати, що з Ріпкинського суду «невідомим чином, щезне» протокол судового засідання, а суддя і слідчий прокуратури «забудуть», як вони «Книгу...» цю оглядали?!

Отак... Документ суворого обліку, який має зберігатися довічно, пропав з державного органу місцевого самоврядування, пора прокурору району прокурорську перевірку проводити, всіх «дибки» ставити, а він «мух ловить...», формальну відписку пише...Однак, найсмішніше, що він так був ошелешений останніми заявами, що датував відповідь на запит ... 4 березня 2011 року. Відповідь від нього, насправді, отримана 7 лютого 2011 року, тобто, на місяць раніше...

Ні для кого не секрет, що від правоохоронних органів (в тому числі і від міліції) вимагають виконання «плану розкриття злочинів». А тут їм дають фактично вже розкритий злочин - залишилось лише запротоколювати свідчення, провести почеркознавчу експертизу з метою встановлення особи, яка переписала «Книгу...», приєднати до справи ксерокопію «Інструкції....» як доказу звинувачення, що вказує на її порушення, висунути саме обвинувачення і направити справу до суду. І все...! А вони більше року займаються формальними відписками... Питається в завданні : «Кому і навіщо це треба?» Як ви думаєте?... А от тепер ще питання: якщо «Книга запису нотаріальних дій» «зникла» і «її місцезнаходження невідоме» (за словами секретаря сільради) - єдиним правовстановлюючим документом, засвідченим та виданим державним органом в 1974 році, залишається «Договір дарування», з «мокрою» печаткою» та «живим» підписом голови сільської ради за 1974 рік, який знаходиться на руках нашої героїні.

Що заважає зараз, за цих обставин, прокурору Ріпкинського району, згідно з вимогами закону, внести протест на незаконне рішення сільської ради с. Олешні на видачу «Свідоцтва про право власності» громадянці Бублик Н.В. на дане житло та повернути його законній власниці?! Але навіть будь-якої відповіді з міліції та прокуратури району нашій героїні так досі й нема...

Сергій Гайдамака, тижневик «Чернігівщина» №12 (287)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.