Олександр Волощук: «Справжній іслам не має нічого спільного з насиллям!»

Наш земляк відомий мандрівник, журналіст, письменник і просто хороша людина Олександр Волощук нещодавно повернувся із своєї десятої великої подорожі автостопом. Своїми враженнями від мандрів країнами Близького Сходу Олександр охоче поділився з колегами-журналістами на прес-конференції, що відбулася 28 січня.

Отже, піврічна подорож десятьма країнами дала можливість побувати мандрівникові в багатьох «гарячих точках». Натомість, Олександр стверджує, якщо до людей приходити із добрими намірами, то не існує жодної підстави, яка б загрожувала житті. Наразі, розповідь Олександра:
«Моя мандрівка розпочалася з України, потім я побував у всіх кавказьких регіонах Російської Федерації, далі, за маршрутом, відвідав країни: Азербайджан, Іран, Туреччину, Ірак, Сирію, Йорданію, Ліван і Грузію. Подорож була поділена на два умовні етапи: першим був Кавказ, другим - Близький Схід. За тривалістю етапи розділилися порівну, - по три місяці на кожен.
Мета подорожі була не одна. На її першому етапі, для мене було важливим глибинно дослідити історію, культуру й побут народів Кавказу. Вважаю, що мені це вдалося, бо лише у Дагестані я перебував більше місяця. Багато часу провів у Інгушеві та Чечні. Друга мета полягала у знайомстві з сутністю Близького Сходу. До останньої подорожі, я ніколи не відвідував арабські країни. В мене лишилися яскраві враження від знайомства зі східною цивілізацією. Третя мета - сходження на гору Ельбрус. Четверта - питання дослідження українців, які живуть за кордоном, - їх я зустрів у Краснодарському краї, Кабардино-Балкарії, Азербайджані й, навіть, у Лівані. Мовна проблема вирішувалася досить просто, - моїх скромних знань англійської мови було достатньо для її подолання. За допомогою розмовників у кожній країні намагався вивчити кілька десятків слів на місцевих мовах. Якщо люди мають бажання зрозуміти одне одного, то мовне питання не стає перепоною в спілкуванні. До того ж, існує багато інтернаціональних слів та мова жестів, до якої я майже не вдавався», - наголосив мандрівник.

Підкорення Ельбрусу

- Найбільше вражень я отримав від сходження на гору Ельбрус, висота якої сягає 5 642 метрів над рівнем моря. Підйом тривав чотири дні. На великих висотах людина відчуває кисневе голодування, тому для сходження організм потрібно готувати, насамперед, пристосовуючись до особливостей кліматичних умов. І, звичайно ж, необхідно мати спеціальне спорядження. Я прожив три дні у селищі Терскол, яке розташоване біля підніжжя Ельбрусу в будинку матінки Катерини, її син Максим служив рятівником ельбруського загону МНС Російської Федерації. В день мого приїзду до Терсколу Максим потрапив у автомобільну катастрофу. Через декілька днів він... помер. Тому сходження на Ельбрус я присвятив загиблому Максиму, спорядження якого мені допомогло в досягненні мети.
Я пережив незабутні враження, коли побачив світ з висоти понад 5 000 метрів! З найвищої точки Європи я побачив Грузію, Абхазію, навіть, гору Арарат, а також гори Головного Кавказького хребта - це була справжня ейфорія!

Дослідження Кавказу

- Далі я займався пізнанням суті менталітету кавказців. В Інгушетії надзвичайно гарні місця, насамперед, з історичної точки зору. Саме там знаходиться чимало житлових і бойових баштових комплексів та... склепів. Раніше інгуші не ховали покійників, а клали до склепів.
Олександр стверджує, що деякі тіла, які покояться з ХІХ-почтаку XX сторіччя муміфікувалися (тобто лишилися нетлінними) під впливом особливостей клімату. Але є у склепах і просто кістки з черепами.
- Місцеві жителі мене переконали в тому, що їх діди й прадіди жили по 140 років.

Подорож Чечнею

- Далі була Чечня. Я вирішив розпочати подорож із гірського селища Ітум-Кале. Як з'ясувалося потім, воно знаходилося в зоні контр-терористичної операції, - тож і сторонніх осіб на території не повинно бути! Працівники ФСБ майже одразу мене заарештували й виписали штраф за порушення закону. Щоправда, здивувався цікавим чеченським порядкам: спочатку я заплатив через установу банку штраф, а тільки потім мене відвели до судді виписати цей самий штраф. Зате я побачив гірську Чечню - це дуже красиве видовище!

Дагестан: іслам - це «чиста» релігія

- Потім був місяць мандрівки під умовною назвою «Дагестанська Шаміліада». Я хотів побувати у місцях пов'язаних із воєнними діями XIX сторіччя, які очолював імам Шаміль, Мені вдалося дослідити історію війни з вуст самих дагестанців, місцевих істориків та прямих нащадків імама Шаміля. Зараз в мене є достатньо матеріалу для написання книги.
В Чечні, як і в Дагестані, я пізнав істинну суть ісламу. Через ЗМІ ця релігія нам подається не такою, якою є насправді. Первинний Іслам - це чиста релігія, в якій немає насилля над людьми! Там навіть не існує такого поняття, як «кровна помста». На Кавказі живуть надзвичайно гостинні люди, яких ні війна, ні політичні проблеми не псують.

Я отримав справжню насолоду від споглядання прозорої води річок і озер гірського Дагестану. Мене дуже вразив мальовничий каньон з водоспадами, над яким літали орли (розмах їх крил сягає більше трьох метрів(!)). Цих величних птахів я спостерігав на рівні своїх очей. А вище каньону, на гірському плато, паслися корови, - надзвичайне видовище, - корови знаходяться вище за орлів! У тамошніх лісах ховаються вахабіти, і мене, як постать зовні дуже схожу на них (Олександр носить бороду - Авт.) теж не раз перевіряли працівники міліції і ФСБ. Але світова мережа Інтернет завжди ставала у нагоді, - для з'ясування особистості Олександра Волощука в ній інформації достатньо: мандрівник, письменник і таке інше.

Іран: «посміхайся людям і все буде чудово»

- Надзвичайно приємною для мандрівок країною є Іран. Суть іранського буття можна змалювати однією фразою: посміхайся людям і все буде чудово. Там ніхто не поспішає і не кричить. У зв'язку з досить складною візовою політикою країни, іранці бачать іноземців дуже рідко, і, тому ставляться до туристів з цікавістю. Запрошення на чай у цій країні є традиційним, - коли проходиш повз чайхану, тебе обов'язково зазивають до столу. Іранці п'ють чай з чарочок, - поки три не вип'єш тебе вряд чи відпустять. Традиційним правилом є і запрошення переночувати.
Ворожості до іноземців ці люди не виявляють. А на моє запитання: «Як Ви ставитеся до Америки?». Почув у відповідь: «Нормально. І президент наш теж до Америки нормально ставиться!». Натомість демонізований американськими ЗМІ Іран, сприймається «пересічними» громадянами не тільки нашої країни, як «ворог світу».
А от Ізраїль там не визнають за країну взагалі.

Ірак: Я першим визнаю Курдистан

- Хочу сказати, що ми. дуже мало знаємо світ. Мало кому відомо, що сьогоднішній Ірак - це фактично дві країни: в арабському Іраці відбуваються всі недобрі справи та Північний Ірак - Курдистан, - фактично окрема країна, в якій мир і спокій, гостинні люди й надзвичайно красива природа. Офіційно Курдистан (налічує лише три провінції) входить до складу Іраку, але має свого президента, окрему армію, уряд і свою візову політику. Лише грошова одиниця спільна - іракський динар. Навіть, від зустрічей з представниками силових і правоохоронних органів Курдистану отримуєш лише позитивні емоції! Якщо на шляху зустрічається військовий пост, то працівники цієї служби обов'язково зупиняють для тебе машину для подальшого просування за маршрутом, але, перед тим, як це зробити, обов'язково поцікавляться: «Може Вас нагодувати чи влаштувати для відпочинку в готель?» І все це абсолютно безкоштовно.
Якщо Курдистан, колись відділиться від Іраку й буде просити, щоб його визнали у світі я зроблю це першим.

Туреччина: «Я был побиваем камнями»

- Туреччнина досить цікава з історичного погляду, але мені не сподобалися турецькі діти. Коли вони бачать іноземця з рюкзаком, то на рівні автоматизму з їх вуст зривається: «Hello!». В одному турецькому місті підлітки жбурнули в мене... шматком бетону. Камінюка потрапила в довгий малогомілковий м'яз лівої ноги. І впродовж наступних 10 днів я кульгав.

Сирія

- У Сирії теж кричать: «Hello!», але це одна з гостинних країн, в якій всюди запрошують і дуже багато людей розуміє російську мову, бо вчилися у вищих навчальних закладах колишнього Радянського союзу. Наприклад, у місті Дамаск понад 7 млн населення, але це аж ніяк не впливає на охайність і чистоту міста.

Йорданська дорожнеча

- Йорданія дуже дорога країна, й тому вона мені сподобалася якнайменше. Літр молока коштує в супермаркеті 5 доларів, півкіло хліба - 3 долари. Склалося, враження, що у цій країні всі транспортні засоби «таксують». Звичайну машину зупинити дуже проблематично, - там не прийнято підвозити безкоштовно. До того ж, зі мною трапилася досить неприємна історія, - я майже не потрапив до місцевої... в'язниці. Я здійснив за йорданськими поняттями великий злочин, - пройшов на територію археологічного парку Петра без квитка. Щоб стало зрозумілим, чому я це зробив, - скажу вартість цього квитка - 70 доларів. Вважаю, що жодна історична пам'ятка не має коштувати таких грошей! Я гуляв територією парку три години. На виході ж мене заарештували й відвезли до начальника туристичної поліції. Якби я купив квиток, в мене б не вистачило коштів на подорож до Лівану. У поліцейському відділку мені пояснили, що за законом я мав би відсидіти місяць у в'язниці, а далі - департація, що зовсім не входило до моїх планів, Я скористався усіма своїми артистичними здібностями й мене відпустили під «чесне слово» з умовою, Що штраф і вартість квитка будуть сплачені. Але я вирішив цього не робити й за два дні сам себе «депортував» з країни, тобто виїхав якнайшвидше, доки поліція не розіслала прикордонним службам інформацію про мене.

«Французький» Ліван

- Ліван менш за все схожий на країну Близького Сходу. Досить тривалий час ця країна була колонією Франції. Вплив європейської культури там присутній у всьому, - в мові (більшість жителів розмовляють французькою), менталітеті, архітектурі. Є мечеті, але їх дуже мало у порівнянні з костьолами. Переважна більшість ліванців -католики. Країна недешева, але вона досить цікава й варта того, щоб її відвідати. Ліван менший за Чернігівську область майже в три рази! В місті Бейрут мешкає донька мого земляка, - вона вийшла заміж за «солідного» ліванського бізнесмена. Я зупинився у їхньому домі, який розташований на горі, а з його балкону видно увесь Бейрут. Завдяки гостинності цих людей в Лівані я вів «буржуйський» спосіб життя.

Фініш у Грузії

- Фінальною країною моєї подорожі стала Грузія, яку я дуже люблю. В мене була можливість зайвий раз переконатися, що ця країна залишається такою ж гостинною. Саме в Грузії я зустрів Новий 2011 рік. Але подорожував цією країною я вже не один. До мене приєдналася дівчина з Росії Надія, яка мешкає у місті Рязань. Ми познайомилися завдяки Інтернету. Вона сама запропонувала разом подорожувати Грузією. Я зустрів Надію з потяга в місті Баку і ми разом подорожували по Кахетії. Під час мандрівки відвідали надзвичайно цікаві печерні монастирі. А гостинність кахетинців - це окрема тема для розмови! Якщо народи Кавказу виявляють свою гостинність, то саме тут її на тебе просто виплескують! З Північного Кавказу ми роз'їхалися по домівкам.

Десята мандрівка була найнасиченішою. Я вперше не відчуваю емоційного «передозу», бо моя свідомість органічно сприйняла все побачене.
Я вдячний долі за знайомство з сутністю східної цивілізації. На Сході збереглося те, що, нажаль, втрачено у західній культурі - добре ставлення людини до людини.
Тож, побажаємо Олександрові натхнення для написання п'ятої книги (а, можливо, світ побачить дві книги) і будемо чекати нових вражень від наступних подорожей.

Тетяна Леонова, тижневик «Чернігівщина» №6 (281)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.