З «золотими руками» і вижити з мінімальною пенсією можна
Микола Стельмах
Родом із села Фастовці, що на Бахмаччині, змалку придивлявся до роботи майстровитого батька, відомого в окрузі пічника. У 13 років Микола вже сам клав грубки. Після закінчення Чернігівського ПТУ став класним столяром. Всі меблі і стінка у вітальні, крісла, столи і шафи на кухні виготовив власноруч. У Мені живе з 1976 року. Тут у 1979-му сам збудував гарний будинок. А скільки його руками зроблено в Менському зоопарку, де Микола Петрович працював. Не шкодував ні сил, ні здоров’я. Робота ж у нього завжди була важкою, піднімав, переносив… От і заробив хворобу хребта. Лікування у традиційній та мануальній медицині потрібного ефекту не дало. У 1992-у році отримав третю групу інвалідності. Як стверджують медики, хвороба його невиліковна. А Микола Петрович і дня не може без спеціального корсета. Дружина Тамара Олександрівна щодня робить масаж, втирає мазь, яка трохи втамовує біль. Однак він ніколи не проходить. «В останні три роки сплю лише до другої години ночі, – каже Микола Петрович. – А потім мучить біль і безсоння, тож змушений підніматися».
Інший на місці Миколи Стельмаха опустив би руки, сидів без діла або топив біль у горілці. Але у Миколи Петровича інша натура. Влітку у нього немає відбою від замовлень на виготовлення печей та грубок. Гарного пічника нині днем з вогнем не знайдеш, їдуть не лише з Менського, а й інших районів. Допомагає 30-річний молодший син Юрій. Є кому передати свою майстерність.Втім, знають Миколу Стельмаха не лише як гарного столяра, пічника або зварювальника. Він чи не найкращий майстер з виготовлення знарядь праці для дачників та городників. Чому вирішив робити окучники та просапники? «Вручну полоти город важко, треба нахилятися, бур’ян викидати, – каже Микола Петрович. – От я і звернувся до металу. Виготовлені знаряддя разом із сім’єю щороку випробовую на своєму городі. З часом щось удосконалюю, переробляю, щоб знаряддя було ще зручнішим».
Справді, виготовлені десяток років тому окучники і просапники Миколи Стельмаха дещо відрізняються від торішніх. Нові компактніші, зручніше розкладаються, їх легко перевозити навіть велосипедом. Виготовляє умілець і картоплесаджалки, їх називають «штрикалки» та пристрої для копання картоплі. Тобто, він зробив усе, аби не використовувати на городі сапи. Кілька соток городу зручно обробляти Стельмаховими знаряддями. Ну, а там, де у селян по кілька десятків соток чи по кілька гектарів, то використовуються, звичайно, кінні або тракторні окучники і просапники. Сапу ж у селах нині майже не застосовують.
У крихітній майстерні умільця є всі потрібні верстати, зварювальний апарат. Колись він сам зробив млин – змолоти зерно не проблема.
Взимку у Миколи Петровича вільного часу вдосталь. І незважаючи на біль у спині, він і дня не може всидіти без рибалки. «Минулої зими аж 18 разів їздив на Дніпро, – розповідає. – Цього року на Дніпро не їздив, але ловлю рибу на Десні». Недаремно народ сміється, що рибалки – це люди тихо помішані, а мисливці буйно. Я не мисливець, там ходити треба, а в мене ноги болять. А рибальство – це моя стихія».
На подвір’ї у Миколи Стельмаха великий виноградник, решітка з труб, розміром 14 на 4 метри. «Виноград я обрізав, до весни підготував, – каже господар. – Але вина не роблю, бо у нас його ніхто не п’є. Споживаємо ягоди свіжими, друзям роздаємо».
Михайло Стельмах серед майстрів є приємним винятком – не вживає алкоголю. Такими ж є і дружина та сини. На жаль, не пощастило на невістку, вже і дитина є, але жінка без гульок та оковитої життя не уявляє. І ніяк не може сім’я непитущих вплинути на одну п’яничку.
З березня минулого року Микола Стельмах на пенсії за віком. Отримував мінімалку – 733 грн, а з січня нинішнього року буде 760 грн. Якраз вистачить на комунальні послуги. Добре, що у Миколи Петровича руки золоті. Інакше вижити інваліду з такою пенсією надто проблематично.
Окучник
Валерій Магула, тижневик «Деснянка вільна» №11 (195)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: пенсія, столяр, «Деснянка вільна», Валерій Магула