За тиждень до випускного вечора потрапила в аварію

Живе на Чернігівській землі дівчина - красуня й розумниця. І має вона мужні та вольові, зовсім непритаманні багатьом представницям жіноцтва, риси характеру. Це при тому, що Юлія пережила дуже багато випробувань - аварія, операції, лікарні,...інвалідний візок. Але це не та людина, яку можна зламати і яка буде скаржитися на життя, - на її устах завжди сяє щира посмішка, до того ж дівчина має відмінне почуття гумору. Отже, знайомтеся - Юлія Ментей.

Народилася дівчинка у дружній родині. Татусь Олександр Іванович - висококласний фахівець з будівництва й тому розбудовував не тільки Україну й Росію, а й дружні Радянському Союзу країни. За таких обставин у 80-ті роки минулого сторіччя сім'я Юлі жила у Монголії. На чужій землі родина провела чимало часу. Шкільне життя дівчини розпочалося теж у Монголії. Згодом сім'я повернулася на Чернігівщину, яка є рідною для Юлиних батьків.
Родина тішилася донькою, - вона зростала розумною й динамічною дитиною. Юля добре навчалася в ліцеї (N»22 м. Чернігів) й брала активну участь у шкільному житті, і, старостою в класі була теж вона. До всього, дівчина перемагала ще й у конкурсах краси. І так було доти, доки її (та, власне, й всю сім'ю) не спіткало нещастя... У18 років життя Юлі розділилося на «до і після»...

Аварія напере до дні випускного

На початку того літа, за тиждень до випускного вечора, Юля поїхала на вихідні відпочити до бабусі у Малинівку (село у Чернігівському районі). Молодь літніми вечорами зазвичай розважається на танцях. І той суботній вечір не став виключенням. Юля з друзями поїхала до сусіднього села (за 5 км Петрушин) на дискотеку. При поверненні сталося страшне... Дівчина з двома товаришами розбилася на мотоциклі. За кермом була Юля, яка з-півдороги додому попросилася сісти за кермо. Дівчина стверджує, що вправно керувала мотоциклом. А причиною аварії стала техніка, - на повороті відмовили гальма. Юнка, яка сиділа позаду, встигла зіскочити з мотоцикла і відбулася «легким переляком». Власник мотоцикла отримав струс мозку, а Юля... застрягла між двома деревами...
Лікарі давали невтішні прогнози щодо відновлення життєдіяльності організму, - лише 10 відсотків ймовірності на те, що дівчина виживе. Медики готували батьків до найгіршого... Але батько не впадав у розпач і навіть заборонив думати собі, родині й лікарям, а не те щоб говорити вголос, про найстрашніше. І молодий організм доньки таки віддячив Олександру Івановичу, обравши життя.

Життя після…

Юля так згадує про найстрашніший період: «Я не пам'ятаю тих часів, що провела в лікарні. Рідні кажуть, що попервах після аварії я боялася людей у білих халатах. Мабуть, тому, що пам'ять зберігала нестерпні больові відчуття, які переживала, перебуваючи в лікарні. Мама - Людмила Костянтинівна - повідомила, що в мене була повна амнезія - наслідок травми мозку, тяжкі ушкодження хребта й цілий «букет» інших захворювань. Я знову вчилася говорити, вчила абетку, а ще отримувала від матусі розвиваючі завдання, на зразок впізнання наших родичів за фотографіями.
Прийшла до тями лише вдома. Пам'ятаю, що прокинулася, побачила матусю й запитала в неї: «Чому я не можу встати? Що трапилося?». Коли вона розповіла про події майже трьохмісячної давності, - я спочатку їй не повірила. Усвідомлення не приходило доки мене не почали відвідувати друзі, від яких я й отримала підтвердження всьому, що сталося».

Але життя тривало. Юля жартує і одночасно констатує факт: «У понеділок мене матуся народила. Це не перший травматичний випадок у моєму житті. Мене вже раз збивала машина, коли я навчалася в п'ятому класі. Тоді я сама поверталася додому з бібліотеки імені Островського. Але наслідком тієї аварії було лише сильно забите коліно».
- Після виписки з лікарні мене відвідували фахівці-реабілітологи, - розповідає Юля. - Вони постійно давали завдання на виконання відновлюючих фізичних вправ. Я старалася, але окремо хотілося б висловити подяку моїй родині, яка мене постійно підбадьорювала, як могла. Правду ж кажуть, що друзі пізнаються у біді. Після аварії їх кількість значно зменшилася. До речі, хлопець, з яким я потрапила в ДТП, був, як я вважала, близькою мені людиною. Ми навіть зустрічалися певний час. Але, уявляєте, він жодного разу мене не відвідав! Різне в житті трапляється. Натомість я вдячна моїм справжнім друзям за підтримку, увагу та спілкування. Ми й досі разом проводимо час, заходячи одне до одного на гостини або гуляючи містом, - це може бути і стадіон імені Гагаріна, і Красна площа, і Вал, і міський сад. З батьками ж виїжджаємо до бабусі на природу, а, коли є можливість, і до Криму.

Нові друзі

- Останніми роками коло моїх друзів розширилося завдяки громадському об'єднанню інвалідів «Шанс». Спілкуючись з людьми, які мають такі ж проблеми, .. як і у мене, тобто, «з особливими потребами», я змогла стати розкутішою. Щиро вдячна Олесі Бариновій та Світлані Федоровій за підтримку й терпіння, а також - за організацію нашого дозвілля, - ці жінки спонукають вихованців до розкриття власних творчих здібностей. Наприклад, художній керівник об'єднання пані Олеся прищеплює дітям та юнацтву акторську майстерність і професійні навички танцюристам.
Завдяки старанням співробітників ми повсякчас зайняті рукоділлям, малюванням, а також задіяні у репетиціях. Я займалася танцями у початковій школі. А на останньому дзвонику в 11 -му класі мені випала нагода танцювати вальс з однокласником. Зараз танцюю в інвалідному візку, але вважаю, що в мене виходить не гірше, ніж колись.

Вихованці «Шансу» постійно беруть участь у міських і навіть у міжнародних заходах (наприклад, у червні цього року зі своєю театралізованою виставою вони відвідали фестиваль у Польщі). Подорож принесла не тільки задоволення, а й нових друзів. В життя дівчини увійшов юнак на ім'я Юрій, - молоді люди вже четвертий місяць товаришують.

Життєва позиція

Юля не зрадила своїй активній позиції у житті. Вона бере участь у всіляких конкурсах та заходах. Таким прикладом є благодійний проект «Танець мрії - 2», який був приурочений 65-річчю Перемоги. Виступ Юлії був відзначений подякою від міського голови Олександра Соколова. А чернігівські газети писали в своїх коментарях: «Виступу Юлії Ментей, яка танцювала в інвалідному візку, глядачі аплодували стоячи». Або захід «Фест наречених» (парад дівчат у весільних сукнях - Авт.), який відбувся цього року. Організатори цієї акції подарували Юлії телевізор!
Втім Юля повсякчас виконує прості фізичні вправи. Наразі дівчина пересувається на інвалідному візку, але вже час від часу стає до ходунка й потихеньку починає спиратися на ноги. Юлія зізнається, що займатися складно, але ж, як завжди допомагає гумор. Вона кепкує з себе: «Родичі сказали, що вже прийшла пора вилазити з візка й народжувати дітей, бо старію, мовляв, уже».

- Людина може зробити своє життя прекрасним, якщо усвідомить просту річ, - щастя в усьому! Радіти можна з будь-якого приводу, навіть незначного,
Свята проводжу разом із друзями. Малюю та вишиваю хрестиком - ці заняття мені по душі. Взагалі не сиджу без діла. Вдома допомагаю мамі по господарству: прибираю або куховарю. Матуся нашу сім'ю тримає «в кулаці», а татусь навпаки, - балує нас. В мене ще є 18-річний брат Віталік, він - студент.
Хочу врешті-решт стати на ноги й вивчитися! Ще зі шкільних часів я мрію опанувати професію юриста або адвоката.

Тетяна Леонова, тижневик «Чернігівщина» №45 (268)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.