Микола Пирогов – хірург від Бога

«Господи, Боже мій! Удостой мене бути
знаряддям миру Твого…»
Із молитви Миколи Пирогова

13 листопада 1810 року в сім’ї казначея Московського провіантного депо Івана Івановича Пирогова народилася 13-та дитина, син Микола. Дідусь, Іван Мокійович, якому вже перевалило за сто, з усмішкою взяв немовля на руки і сказав: "Господи, помилуй! Господи, благослови!...". Так почався життєвий шлях великого лікаря, дослідника і педагога, який уперше в історії медицини застосував наркоз і гіпсову пов’язку, а також поєднав науку і віру і став прикладом для багатьох поколінь лікарів.
Біографи радянського періоду зазвичай викреслювали з життя вченого цілі періоди духовних пошуків, і лише після краху атеїзму настільною книгою тисяч його послідовників стали праця «Питання життя. Щоденник старого лікаря…», де він розкриває свою душу, переповнену глибокої і зворушливої віри в Христа. Цей щоденник великий лікар вів у мальовничому маєтку Вишня, що під Вінницею, упродовж 12 років.

"Мої релігійні переконання не залишалися протягом життя тими самими, - пише Пирогов – Я зробився, але не раптом… і не без боротьби, віруючим".
Шлях до Бога розпочався ще в дитинстві, яке було освячене вірою батьків. Йому назавжди запам’ятався затишний будинок з чудовим садом, алеями, альтанками, доріжками. Працелюбство батька поєднувалося з палким коханням та повагою до своєї дружини, що сприяло створенню особливої атмосфери в сім’ї Пирогових. Мати Пирогова відрізнялась напрочуд чутливим і лагідним характером. Все життя вона присвятила своїм численним дітям.
З любов’ю великий хірург пише про свою няню Катерину Михайлівну: "Я не чув від неї жодного лайливого слова; завжди ласкаво зупиняла впертість і витівку; мораль її була найпростіша й завжди зворушлива, тому що виходила з люблячої душі. "Бог не велить так робити, не роби цього, грішно! – і нічого більше".

Багатогранне життя Миколи Пирогова супроводжувалось багатьма дивовижними подіями. У 13 років він був зарахований до медичного факультету Московського університету, а в 17 його відібрали кандидатом для підготовки до професорського звання. Під впливом товаришів-студентів Микола Пирогов вступив у доросле життя скептиком у питаннях віри. Поступовий відступ від позицій атеїзму наступив, коли він став професором Імператорської медико-хірургічної академії. Скоро в його житті почались випробування. Під час тяжкої хвороби він писав: "Повне невір’я і атеїзм заполонив душу. Якщо така хитка була в мене релігійна сторона, то поняття про моральність також було не кріпким… інший спосіб життя, і інші, тривалі роздуми переконали мене в повній безпідставності такого світогляду. Для мене існування Верховного Розуму і Верховної Волі зробились такою ж необхідністю, як і моє власне існування".

Потім була смерть першої дружини. Залишившись з двома малолітніми дітьми на руках, вчений відчуває гостру потребу в підтримці Небесного Отця, щоб заспокоїти схвильовану душу. "Мені потрібен був відсторонений, недосяжний високий ідеал віри, І, взявшись за Євангеліє…, а мені вже було 38 років від роду, я знайшов для себе цей ідеал".
Цей ідеал він проніс через все життя і втілював у свою складну роботу євангельські принципи, хоча робити це було дуже нелегко. Для цього треба згадати, в якому стані тоді знаходилася хірургія. Наркозу, гіпсу, знеболюючих препаратів не було. Різали по живому. Серед хірургів існували негласні правила – на крики і стогони пацієнтів не звертати ніякої уваги. Уміння зберігати холоднокровність було обов’язковим для хірурга тих часів.

Неможливість залишатися байдужим до чужого горя, привели до пошуків нових методів лікування. Дію наркозу він спочатку випробовує на собі і, тільки переконавшись у позитивному результаті, застосовує його при оперуванні своїх пацієнтів. Надалі він ніколи не допускав, щоб оперували без заспокійливого ефіру.
Микола Пирогов довго думав, як допомогти хворим при переломах. Спочатку стягував кості крохмальними пов’язками. Він буквально не відходив від прооперованих під час Кавказької війни, йдучи пішки за возами сотні кілометрів, прислухаючись до їх стогонів.
Одного разу Пирогов потрапив у майстерню знайомого скульптора і побачив там гіпсові форми, які скульптори використовують на проміжному етапі. Ось воно! Те, що потрібно хірургу! Так гіпс потрапив у лікарні і користується популярністю до нашого часу.

Крім того, Микола Іванович організував Хрестовоздвиженську громаду сестер милосердя та ввів принцип сортування поранених на чотири категорії. Тобто, в першу чергу медична допомога надавалась тим, хто був у найтяжчому стані, а останніми були легкопоранені. Ці принципи у світовій військово-медичній практиці використовуються і зараз.
В цій людині поєднувалась величина генія і надзвичайна скромність. На прохання написати автобіографію, М. Пирогов відповів: "…для цього я не маю ніяких матеріалів під рукою і не збирав їх, тому що ніколи не думав писати власну автобіографію, и признаюсь, мало нею цікавився. …Правда, іноді я мріяв написати історію моїх помилок".

Девізом життя великого вченого-практика був вислів "Віра без справ – мертва", бо вважав, що всякі добрі діла віруючого є служінням Господу.
В київський період його життя була написана унікальна праця "Ілюстрована топографічна анатомія розпилів, яка зроблена в трьох вимірах через заморожене людське тіло". Сучасні вчені стверджують, що цю роботу можна вважати предтечею комп’ютерної томографії – однієї з новітніх технологій ХХІ століття.
В Петербурзі і в Дерпті, Сімферополі і Києві, в Німеччині та Італії, Кишиневі і селі Вишня він був доступним і простим, приходив на допомогу за першим покликом хворої людини і завжди після операції ховав руки в кишені, щоб йому не надумали платити. Мало того, він видавав наукові праці і виручені гроші переказував на користь незаможних.

У 1866 році сім’я Пирогових переселилася в садибу Вишня, де відпочивати йому не довелось. Він продовжував оперувати хворих, привів до ладу великий дубовий ліс, посадив дві березові діброви, побудував дві греблі, млин. Займався також селекцією пшениці, винограду, троянд. Особливо пишався своїми трояндами. Із Вишні Пирогов тричі їздив за кордон, в тому числі і на фронти російсько-турецької та франко-пруської воєн. За 5 тижнів він оглянув 70 військових лазаретів. Жив у тяжких умовах. Часто спав на підлозі, їв, що доведеться, пересувався на підводах або пішки. Лікарі всіх національностей товпились біля ліжок поранених, де зупинявся маститий хірург, аби перейняти прогресивні методи лікування, які врятували тисячі людей.
Тут же, у Вишні, 23 листопада 1881 року Микола Пирогов і упокоївся.
Останніми словами хірурга були: "Життя, ти з метою мені дано".

Геній української хірургії

У 2010 році виповнюється 200 років від дня народження Миколи Пирогова - видатного вченого, геніального хірурга, анатома, творця воєнно-польової хірургії, педагога і громадського діяча.
М.Пирогов зумів не лише передбачити майбутнє медицини на багато десятиліть уперед, але й закласти основи магістральних розділів медичної науки і практики. Його внесок у розвиток і становлення нових напрямів медицини настільки значний, що по праву став безсмертним. Микола Пирогов запропонував низку операцій, що увійшли до золотого фонду хірургії під назвою "операції Пирогова". Запропоновану ним операцію "кістково-пластичного подовження кісток гомілки у разі ампутації стопи" широко використовують і в наші дні. Вона стала підґрунтям для розробки всіх методів кісткової пластики.

Неоціненними є праці вченого, присвячені воєнній медицині. Основи, закладені в його воєнно-польовій хірургії, перевірені суворим досвідом багатьох воєн аж до колосального досвіду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. "Як хірург воєнно-польовий, - писав відомий вітчизняний хірург С.С.Юдін, - Пирогов не мав собі рівних у всі століття, в будь-якій країні, в усіх народів". Беручи активну участь як хірург у війнах, керуючись власним досвідом, він наголосив на найважливіших заходах, що забезпечують проведення правильного сортування, евакуації та госпіталізації поранених. Уперше у світі використав ефірний наркоз у воєнно-польових умовах, гіпсову пов'язку, заснував інститут сестер милосердя, що став родоначальником вітчизняного Товариства Червоного Хреста.
Микола Іванович був не лише визначним ученим, лікарем, але й видатним організатором охорони здоров'я. І досі не втратили актуальності його новаторські положення про вирішальне значення організації та управління охороною здоров'я. Він був переконаний, що не медицина, а адміністрація відіграє головну, вирішальну роль у наданні медичної допомоги пораненим та хворим. М.Пирогов наполягав на розвитку профілактичного напряму в медицині.

Численні відкриття, про які мріяв і які передбачав М.Пирогов, збагатили сучасну медичну науку. Накопичено значний досвід трансплантації органів і тканин людини, досягнуто грандіозних успіхів у галузі хірургії судин, знеболенні, реанімації та реабілітації хворих.
Чверть століття вчений жив та працював в Україні. Десятки тисяч захисників Севастополя і члени їхніх родин тривалий час з великою вдячністю вимовляли святе для них ім'я чудового лікаря.
У журналі "Современник" було наведено вислів М.О. Некрасова: "Немає солдата поблизу Севастополя, немає солдатки або матроски, яка не благословляла б імені Пирогова і не навчала б свою дитину вимовляти це ім'я з благоговінням. Мине війна, і ці матроси, солдати, жінки і діти рознесуть ім'я Пирогова по всіх окраїнах Росії, воно долетить туди, куди не заглядала ще жодна російська популярність".

В особі Миколи Пирогова доля поєднала два щасливих таланти - лікаря і педагога. Багато сил він віддав справі народної освіти, завжди приділяючи величезне значення зв'язку школи з життям. "У моїй педагогічній діяльності, - писав учений, - я переважно піклувався про зв'язок школи з життям, про свободу наукового дослідження, про пробудження у тих, хто навчає і навчається, пошани до людської гідності та істини". Не випадково відомий педагог К.Д. Ушинський відзначав, що якби Пирогов нічого не зробив у медицині, то один лише внесок у педагогіку поставив би його ім'я разом з видатними корифеями вітчизняної науки. Проблеми, які порушував М.І. Пирогов у своїх численних виступах, наукових статтях, були глибоко актуальними. Період його кураторства, що тривав близько п'яти років в Одеському і Київському навчальних округах (1856-1861 рр.), став важливим етапом в історії освіти й розвитку педагогічної науки.

У 1861 році, звільнений з поста куратора Київського навчального округу, М.І.Пирогов оселився в садибі Вишня, де пройшли його останні двадцять років життя. Вишня стала свідком багатьох яскравих сторінок життя вченого, його активної наукової і суспільної діяльності.
Багато праць вишенського періоду свідчать про важливі соціально-гігієнічні висновки й узагальнення, зроблені спостережливим лікарем. Він указував на безпосередній зв'язок між убогістю, голодом, неписьменністю і хворобами.
В 1862-1866 роках вчений перебував у Німеччині. Йому доручили керівництво молодими науковцями різних спеціальностей, що готувалися очолити кафедри у вітчизняних університетах.

У жовтні 1862 року Пирогов їздив до Італії для консультування пораненого в ногу вождя національно-визвольного руху Джузеппе Гарібальді. Кращі лікарі Європи марно намагалися визначити місцезнаходження кулі. Оглянувши Гарібальді, М.Пирогов встановив справжній характер поранення і порадив власний метод лікування. Незабаром Гарібальді одужав. Революціонер не раз писав листи подяки лікареві.

"Капрера, 6 серпня.
Мій дорогий лікарю Пирогов! Моя рана майже загоїлась. Я відчуваю потребу подякувати Вам за щирі турботи, які Ви мені щедро надавали. Прийміть, дорогий лікарю, мої запевнення у відданості.
Ваш Джузеппе Гарібальді".
Дорогою реліквією в домі М.Пирогова було фото Гарібальді з його дарчим написом.
За кордоном М.Пирогов не тільки керував професорським інститутом, але й інтенсивно займався науковою роботою. Узагальнивши величезний матеріал, зібраний на Кавказі (1847 р.) і в Криму (1854 - 1856 рр.), він написав німецькою та російською мовами класичну працю "Основи загальної воєнно-польової хірургії" (1864 - 1865 рр.). Хоча праця була розрахована на військових лікарів, проте автор вважав, що багато що в ній буде корисним і для "операторів управ, і для хірургів міських госпіталів".

Вченого цікавили також проблеми вищої освіти в Росії. Власні роздуми щодо цієї теми він виклав в "Університетському питанні", "Листах з Гейдельберга" і в численній кореспонденції, яку систематично відправляв до Міністерства народної освіти.

Однак Пирогов недовго виконував обов'язки вихователя молодих учених. Після замаху на Олександра II в країні почався розгул запеклої реакції. Міністерство народної освіти очолив Д.А. Толстой, який розпорядився негайно звільнити М.Пирогова з посади. З почуттям гіркої образи і розчарування той повернувся у свою садибу. Там Микола Пирогов створив першу на Поділлі сільську лікарню, яку багато хто заслужено називав клінікою, збудував аптеку, де його пацієнти могли придбати ліки. На багатьох його рецептах зустрічалася позначка "рrо раuреr"(для бідного). Ліки за такими рецептами відпускалися в Пироговській аптеці безкоштовно.
До талановитого лікаря, геніального хірурга, як його називали, що приїхав у "хірургічну пустелю", потяглися хворі з усієї України, а також із Москви, Петербурга, Поволжя, Уралу. Майже щодня йому доводилося оперувати, робити перев'язки і протягом 5-6 годин приймати хворих. Багато розповідей про Миколу Івановича, його гідні подиву здібності розпізнавати хворобу, про методи лікування передаються з покоління до покоління. У цих розповідях дійсність і фантастика переплетені так, що іноді важко відрізнити правду від вигадки. Чудові результати лікування вражали навіть самого Пирогова, він писав: "Найщасливіші результати я отримав з практики в моєму селі. З 200 складних операцій (ампутацій, резекцій, літотомій тощо) за півтора року не спостерігав жодного випадку травматичної бешихи, гнійних набряків і гнійного зараження, незважаючи на те, що лікування після моїх операцій я віддавав самим лише силам природи".

Відомий хірург професор В.А. Оппель стверджував, що "далі за його (Пирогова) сільські результати ніхто не йшов і не міг іти".
Один з петербурзьких пацієнтів Пирогова, який відвідав ученого в 1874 році, пізніше згадував: "До нього йшли всі: і старі, і малі, багаті і бідні. Усяк отримував від нього допомогу. Хтось платив, інші нічого не платили: до всіх велика людина і друг людства ставився однаково уважно. І лікував тепер Пирогов всілякі хвороби, як зовнішніх, так і внутрішніх органів: і шлункові, і сухоти, і коросту, все, словом, усе. Мені Микола Іванович порадив лягти тут же у Вишні... Я побачив операцію, проведену самим Пироговим. Що це були за швидкість і точність, основані, звичайно, на безпомилковому, глибокому знанні будови людського тіла - не тільки кожної кістки і кожного м'яза, але й кожного нерва, кожної судини! Це було щось неймовірне. Сивий старий із суворим обличчям, з навислими бровами, був у моїх очах якоюсь надприродною істотою, мало не напівбогом. До нього повинні були б з'їжджатися молоді хірурги всього світу, щоб слухати його, користуватися порадами, дивуватися з його незвичайних знань і таланту, вчитися на користь людству і прославляти".

Мешканці Вінниці довго згадували Миколу Пирогова. "Який оператор був... Не було такого доктора і не буде, - повідав старожил села Шереметки, суміжного з Вишнею. - Приїхав і з першого ж дня почав ходити по хатах, хворих шукати... Пішла слава, і стали до нас з'їжджатися люди, як на ярмарок. Усі хворі. З Одеси, Москви, Києва. Біля будинку завжди два ряди возів стоїть. Деякі жили тижнями, для них окремий будинок був. Один будинок був лікарнею, інший - аптекою. З бідних грошей не брав, на свої кошти навіть годував хорошою їжею... Селянській бідноті завжди надавав допомогу безкоштовно".
На основі глибокого вивчення життя і багатого власного досвіду Пирогов робив надзвичайно важливі соціально-гігієнічні узагальнення і вже в котрий раз поставив питання про роль і діяльність держави у запобіганні хворобам. Одних тільки медичних зусиль для цього недостатньо, необхідна докорінна зміна умов життя народу, був переконаний він.

Микола Іванович стояв біля колиски земської медицини, сприяв її розвитку. Він радив земським медикам сконцентрувати зусилля передусім на найважливіших, найневідкладніших заходах: проведення віспощеплення, боротьба із сифілісом і дифтерією, поширення санітарних знань серед народу.
Помер М.І.Пирогов 23 листопада (5 грудня за н. ст.) 1881 року від ракового виснаження. Його син Володимир Миколайович згадував, що саме перед смертю батька "почалося місячне затемнення, яке закінчилося одразу після розв'язки". Звісно, дане явище має своє наукове обґрунтування, проте в ті важкі хвилини рідним і близьким померлого здавалося, що сама природа тужить разом із ними. На четвертий день після смерті, 26 листопада, тіло Пирогова було забальзамоване доктором Давидом Іллічем Виводцевим, який приїхав у Вишню з Петербурга.

Ірина Воронцовська, головний бібліограф, Чернігівської обласної наукової медичної бібліотеки
За матеріалами мережі Інтернет
підготував відділ пропаганди здорового способу життя Обласного центру інформаційно-аналітичних технологій та пропаганди здорового способу життя

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.