Гроші на операцію Оленки збирали всім миром

Коли стало зрозуміло, що операція — єдиний шанс повернути дочці здоров'я, городнянці Світлана та Анатолій Верхулевські вирішили використати його. Стукали в усі двері, просили про допомогу. Виявилося — світ не без добрих людей. Гроші на операцію були зібрані. 19 березня цього року в Київській клініці «Охматдит» професор А.Ф. Левицькии зробив Оленці операцію на хребті. Сьогодні дівчинка ходить, плаває, радіє життю, хвалиться: за ці місяці підросла аж на 6 сантиметрів!

Ніщо не віщувало біди

Оленка народилася своєчасно, з хорошою — 3100 грамів — вагою. І хоч Анатолій хотів сина, страшенно зрадів, коли дружина зателефонувала з пологового будинку:
— Вітаю, у нас дочка.
Він служив у прикордонних військах. Зразу ж похвалився друзям:
— Дочка народилася!
Оленка ні в чому не відставала від ровесників, нормально вчилася у школі, влітку любила гостювати у бабусі Раї в Горську, де таке смачне молоко, а Снов — за кілька метрів від хати, і вода в ньому тепла і прозора.

Вона була вже в шостому класі. Якось приміряла нове плаття, і тут мама з сестрою раптом помітили, що спинка у дівчинки нерівна, зігнута вліво, а права лопатка чомусь випинається, утворюючи невеликий горб. Ще боячись повірити в страшну здогадку, Верхулевські кинулися до лікарів. З Городні їх направили до Чернігова, а звідти — до Києва. Діагноз: ідіопатичний Б-подібний сколіоз грудо-поперекового відділу хребта. Лікар, який оглядав доньку, сказав, що найкращий фахівець зі сколіозу працює в Харкові. Може б, варто з'їздити до нього. Звичайно ж, вони поїхали до Харкова. На той час у дівчинки почала боліти спина. Треба було щось робити.
— Необхідна операція,— почули від професора. — Ніщо інше вже не допоможе.

До Касьяна в Кобеляки, в Одесу, до лікарів, до баб-шептух, до депутатів

Їхньому розпачу не було меж. Виникла небезпека, що дитина взагалі стане калікою. Думки про це не дозволяли впасти в розпач, спонукали до дії. А якщо поїхати в Кобеляки, до Касьяна? Він же творить своїми руками справжнє диво!
Світлана чотири рази возила дочку в Кобеляки, була на прийомі і в сина костоправа Яна, і в самого Миколи Андрійовича. Результату це не дало.
На сімейній раді згадали, що в Одесі живуть двоюрідні брати. Вони обов'язково допоможуть потрапити до хороших лікарів, якими завжди славилася Одеса. Анатолій Олександрович возив туди дочку чотири рази, через кожні 45 днів. Одеські лікарі сказали, що операції робити не треба.
— Щоб вирівняти хребет, потрібно наполегливо займатися собою. Постійні фізичні вправи, зарядка, електропроцедури, — був їхній висновок і рекомендації.

В Одесі виявили, що в дівчинки одна нога коротша за іншу, а ще погіршився зір, погано бачить ліве око. Виписали окуляри.
Куди тільки не кидалися нещасні батьки, з ким не радилися, шукаючи порятунку для дитини. Мабуть, не було баб-шептух, різних народних цілителів, яким би вони не показали дочку. А стан її погіршувався. Оленка дуже стомлювалася, вже не могла портфель носити. Прийде зі школи і швиденько в постіль.
Хтось порадив поїхати до мануального терапевта в Київ, у якого там приватна клініка. Хребет дитині він немов би й вирівняв, а про грудну клітку сказав, що її вирівняти не можна. Потрібна операція.
Це був час, коли країна готувалася до виборів президента. Партії і блоки розповідали про свою готовність прийти на допомогу людям, підставити плече в біді.

Верхулевські звернулися до Блоку Юлії Тимошенко, просили посприяти лікуванню дочки, в тому числі й оперативному. Народний депутат О.Тищенко відгукнувся на лист Світлани Олексіївни і в свою чергу звернувся до міністра охорони здоров'я В.Князевича з проханням забезпечити Олену Верхулевську, 1994 р.н., необхідною медичною допомогою за бюджетні кошти, організувати консультацію головного позаштатного спеціаліста МОЗ України зі спеціальності «Дитяча травматологія і ортопедія» А.Ф. Левицького для уточнення тактики подальшого лікування дитини.
З Департаменту материнства, дитинства та санаторного забезпечення МОЗ України надійшло направлення на консультацію. І Анатолій Олександрович повіз дочку до Охматдиту. Оленку обстежили і запевнили, що операцію зроблять найкращі лікарі. Безкоштовно. Але зауважили: вітчизняна конструкція «Stryker», яка вставляється в спину, не надійна. Хіба що на півроку. Краща швейцарська чи французька. Вона дорога. Її мусять купити батьки.

Світ не без добрих людей

Де взяти кошти на апарат, на ліки? На біду Верхулевських відгукнулися сотні людей. Городнянські підприємці Наталія Ткач та Олександр Кучерявенко з власної волі пішли по місцевих підприємцях. Директор школи М.П. Федоренко і класний керівник Оленки Н.В. Лещенко організували допомогу дівчинці в школі. Здавали гроші, діти і вчителі. У селі Гірськ Шорського району, де живе мати Анатолія Олександровича, до віруючих звернувся місцевий священик отець Володимир. Пішла по хатах сама Раїса Борисівна, плакала, казала людям, як їй незручно просити в них гроші на операцію онуки, але іншого виходу нема, дякувала кожному, хто діставав з гаманця гривні, аби допомогти дитині. Відгукнулися хрещені батьки Оленки Тетяна Цигоняко і Павло Циркун. І всі родичі — брати і сестри Світлани Олексіївни, мати Тетяна Федосіївна.

А вартість апарата — 29700 грн. — оплатило обласне відділення Дитячого фонду України на чолі з В.І.Хуторненко.
— Усім добрим людям, які подали нам руку допомоги, наша велика вдячність, — кажуть сьогодні Світлана й Анатолій Верхулевські. — Нехай біда обминає їх дім. Спасибі всім від щирого серця!

Голуба троянда від тата

Світлана поїхала з дочкою в Київ у перших числах березня. Два тижні готували Оленку до операції, а 19 березня, у п'ятницю, о 9 годині ранку Ті повезли в операційну.
— Що я пережила за ці години, не буду й говорити, — розповідає Світлана Олексіївна. — 016-ій дочку вивезли з операційної. Сказали, що все добре. їй зрізали горб, випрямили хребет, вставили страйкер.
Доки діяв морфій, Оленка була весела, розповідала анекдоти, сміялася і смішила інших. Ще перед операцією попросила батька, коли все буде позаду, купити їй голубу троянду. У суботу Анатолій Олександрович приїхав до Києва і знайшов у переході голубу троянду — 25 гривень заплатив, дорого, — сміється він. — Але ж доця просила! Зраділа подарунку дуже.

А через три дні, коли повністю відійшов наркоз, почалися страшні болі.
— Як вона, бідна, плакала, кричала, — змахує сльозу Світлана Олексіївна. — Страждання були нестерпні. Але ми мусили пережити й це. Почалося видужання.
Вони приїхали додому перед Великоднем, у суботу. Хоч було свято, Оленці не дозволялося нічого їсти, окрім каші, печеного яблука, сухариків. По крихточці. І раптом перестав працювати шлунок, почалася рвота. «Швидкою» її відвезли в лікарню, а через тиждень — до Києва. Ніяк не могли зрозуміти, що викликало таку реакцію організму. Перед операцією дочка дуже плакала, пережила сильне нервове потрясіння. Може, в цьому причина?
Ще двадцять днів дівчина лежала в тій же палаті, що й після операції. Годували через зонд, очищали шлунок. Вона схудла десь на 8-9 кілограмів, але видужала. Додому мати з дочкою повернулися тільки 29 квітня.

8 квітня Оленці минуло шістнадцять. Вона тоді лежала в Городні в лікарні. Провідати дівчину прийшло багато друзів, принесли квіти, м'які іграшки, а батько приніс перший у її житті паспорт.
А в травні до затишного дому Верхулевських завітали гості з Італії. Подружжя, яке в далекій країні займалося збором коштів на операцію української дівчинки, приїхало до Чернігова, з Валентиною Іванівною Хуторненко побувало в Городні. Познайомилися з Оленкою і її батьками, побажали дівчині подальшого видужання.

У бабусі, над тихим Сновом

Сьогодні Оленка гостює у бабусі Раї у Гірську. Ходить з подружками на річку, плаває, п'є домашнє молоко. Красуня з ясними очима ї довгою русою косою.
— Нічого не хоче їсти, — хитає головою Раїса Борисівна. — Ні сиру, ні сметани, ні супу чи борщу. Ото б тільки молоко. Господи, як його й дякувати людям, що допомогли нам вилікувати дитину. Спасибі всім велике, низький уклін до землі. Усім-усім!
— Від екзаменів за дев'ятий клас Оленку звільнили, — каже Світлана Олексіївна.—Але на свято останнього дзвоника ми ходили. І на випускний вечір. 1 вересня дочка піде до десятого класу. Тоді десь поїдемо і до Києва, покажемося лікарям. Так треба. Там чудові лікарі: Анатолій Федосійович Левицький, який оперував дочку, Володимир Анатолійович Пляцек, що вів її після операції, анестезіолог Сергій Леонідович... Ой, забула прізвище! Стільки людей прийшло нам на допомогу! Спасибі моє материнське усім.


Оленка Верхулевська з бабусею Раїсою Борисівною, мамою Світланою Олексіївною і татом Анатолієм Олександровичем

Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч» №33 (1267)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.