Холодне літо 53-го

Продовжуючи розпочату традицію чернігівських хронік радянських часів (у рамках рубрики «Згадати все»), ми дійшли до пам’ятного 1953 року. Втім, хоч наш «ретрофільм» відбувається й не на півночі, образ «холодного літа» як довгої пори в житті народу з нього не викреслити. Запам’ятався цей рік, зокрема, смертю Сталіна, що також внесла свої поправки до історії.

А тим часом, як писали газети, «в обстановці всенародного трудового піднесення вступав народ країни в новий 1953 рік, відзначивши днями 30—річчя об’єднання у великому Радянському Союзі».
Навряд чи святкування Нового року в чернігівців 50—х років суттєво відрізнялось від теперішнього (окрім необмеженого вибору подарунків та наїдків сьогодні й більш дружньої атмосфери тоді). Достеменно відомо, що Чернігів мав своїх Дідів Морозів — їх виготовленням займалася ґудзикова фабрика.

Для городян рік розпочався першою обласною виставкою образотворчого мистецтва в Будинку народної творчості, де були представлені 278 робіт художників. Високою майстерністю відзначено було роботу тов. Притиска, який намалював портрет тов. Волокуші — «знатної доярки» колгоспу ім. Хрущова с. Лихолітки, а також інкрустація соломою по дереву «Ленін і Сталін у Горках».
Рік 1953 для чернігівців був щедрий на свята й роковини: будь то 50—річчя КПРС, 29—ті роковини з дня смерті автора відомих слів «Комунізм — це є радянська влада плюс електрифікація країни»», тобто Леніна (тут вже не до ювілеїв). А 5 березня трапилася подія, яку багато хто сприйняв як трагедію — помер Сталін. Тоді мало хто міг здогадатися, що це внесе неабияку поправку в історію всієї країни.

«…а у нас управдом — друг человека»

За два попередні роки чернігівці збудували близько 300 житлових будинків. За 1952 рік будівельники міста ввели в експлуатацію близько 6 тисяч мІ житлової площі. Була здана в експлуатацію школа № 13, закінчено спорудження будинку промкооперації. Через проблеми з асигнуваннями, одною з затяжних будов був головний корпус міської лікарні (з літа 1950 року). Активно відбудовувався центр міста, нові квартири якого мали «всі вигоди (центральне опалення, гаряча й холодна вода)». За два роки нової п’ятирічки водопровідну мережу розширили більш ніж на 9 тисяч метрів та встановили 800 точок вуличного освітлення.
Від 1951 до 1952 р. чернігівцям було виділено більше 700 ділянок та видано 3 мільйони карбованців грошових позичок для індивідуального житлового будівництва (це близько для 200 родин).
Потужність радіовузла за післявоєнні роки зросла більш ніж у п’ять разів. Не лише центр, а й околиці міста були радіофіковані. У квартирах городян встановили близько 9 тисяч радіоточок і 27 гучномовців на вулицях. Загалом у місті працювало 1700 радіоприймачів індивідуального і громадського використання.
Нагадаємо, що на той час у Чернігові працювало 4 підприємства союзного підпорядкування, 10 — республіканського і 33 — місцевого.

Чернігівське ноу—хау: бублики і телевізори

Чернігівська механічна пекарня, що випікала до 25 видів булочних і кондитерських виробів, освоїла бублики, згодом — дитячі сухарики, любительські сорти булочок та сушку.
З липня промартіль імені Сталіна в Чернігові почала виготовляти макаронні вироби (щодня 2 тонни). В її цехах також займались переробкою фруктів та засолкою овочів, зокрема виробляли вино та безалкогольні напої.
Робітники меблевої фабрики почали випускати нову продукцію — диван із дзеркальною спинкою та розсувний стіл на фігурних ніжках. Про якість товару казати не беремося, проте відомо, що першу партію у 200 диванів розмели під чисту. Як виявилося, окрім усього, у 50—ті фабрика випускала дитячі коляски й санчата «для задоволення потреб трудящих» (щоправда, навряд чи для чернігівців, бо вивозили партіями на експорт).

Артіль «Паризька комуна» для покращення побутового обслуговування трудящих відкрила на фабриці первинної обробки вовни пункти індивідуального пошиття одягу. Крім того, з’явилося ще 10 таких пунктів на околицях міста. За два попередні роки розширилась Чернігівська механічна пральня, збільшивши потужність у 2 рази порівняно з 1950 роком.
І, о диво техніки! У першому півріччі 1953 року Чернігів отримав перші 10 телевізорів. Щасливцями стали зв’язківці й інші колективи. За словами телефоністки Дубини, в червоному кутку телеграфно—телефонної контори встановили два «ящики». Сеанси там відбувалися чотири рази на тиждень.
І якщо вірити тим, хто застав 50—ті роки, найприємніша новина відбувалася щороку 1 квітня. 1953 року з гучномовців котилося луною: «Говорить Москва…», що віщала про чергове зниження цін (вшосте). У нинішній День сміху народ з авоськами не на жарт «атакував» чернігівські магазини.

«У суцільній гарячці буднів»

Ці слова Володимира Маяковського (того року відзначали 60—річчя з дня народження) дуже підходять до часів трудового наступу.
Як завжди, шалених обертів набирала передвиборна кампанія в Чернігові: народ готувався «одностайно» голосувати на виборах до місцевих Рад депутатів трудящих. Сотні агітаторів вешталися містом і теревенили, які страшні події відбуваються за кордоном (як загниває капіталізм, як фальсифікуються вибори в Америці) і, безумовно, про те, як «день у день розквітає країна рад». Подібні маневри на авто здійснювали по колгоспах агіткульт—бригади (як приклад, у Коти, тоді село). Організовуючи «культурний відпочинок колгоспів у відповідальний час боротьби за високий врожай», танцювали, співали радянських пісень і читали лекції «Соціалістичний реалізм у музиці» тощо. До речі, кому й такого «лікнепу» було мало, той купував абонемент на лекції й слухав собі, як «космические корабли бороздят просторы Вселенной»...
Окрім пропагандистської мішури, не забуваймо про соціалістичні змагання (переджовтневі, передтравневі тощо), що мали звичку ніколи не закінчуватись. Апофеозом всього було свято 1 Травня, рясно засіяне масовими демонстраціями та транспарантами з цифрами виконання квартальних і місячних планів. Також 1953 року відбулася «битва титанів»: Чернігів традиційно змагався з Сумами.

«Орлята учатся летать»

Гордість Чернігова — вище авіаційне училище 1953—го було нагороджено Червоним прапором і грамотою Президіума Верховної Ради СРСР. Тоді ж відбувся перший випуск пілотів—винищувачів реактивних літаків.
Ще взимку на стадіоні юнацької спортивної школи в Чернігові відкрили каток, де під звуки радіоли юні ковзанярі весело й культурно проводили дозвілля.
На початку літа на Чернігівщині відкрилося 20 піонерських таборів обласних профспілок. Піонерський горн зазвучав і в урочищі Ялівщина. А для тих, хто залишався в місті влітку, міськком ЛКСМУ та міське ВНО організували відпочинок при домоуправліннях та школах. Говорячи про відпочинок, додамо, що тоді ж завершилося будівництво будинку відпочинку для робітників промкооперації у лісовому урочищі на Подусівці.

Загалом, у місті налічувалося 14 шкіл, 5 — вечірніх для робітничої молоді, учительський інститут, кілька технікумів. Цікаво, що в школі № 9, а згодом і в 1—й, працювали кіоски без продавця. Це не техніки диво, а диво довіри з боку держави й порядності учнів, які на перервах купляли тут канцтовари, газети й книги, поклавши гроші на прилавок. Зараз про таке й мріяти годі!
Того ж року почав працювати в місті радіо—клуб ДОТСААФ, в якому молодь без відриву від виробництва вивчала радіотелеграфну справу.
У 1953—му також відкривається вечірній відділ Київського заочного механічного технікуму при музичній фабриці. На 1—му курсі тут, поєднуючи стаханівську працю і навчання, граніт науки гризли 48 робітників: заклад готував техніків—технологів по деревообробці. Серед них і відмінник навчання Іван Шльончик — відомий бригадир—настроювач музичних інструментів.

Хворий, на що скаржитесь?

Втім, про лікарів та лікарні сьогодні ми не будемо й обійдемося без діагнозів. Якраз навпаки, розкажемо про здорових радянських людей, які якщо часом і жалілися, то це тільки тому, що хотіли жити по—людськи.
Якби костюми Чернігівської швейної фабрики, що в Потапівському провулку, могли говорити… Але, як і будь—яка річ, з браком чи без, вони мовчазно лежали на полицях чернігівських магазинів. Проте потік скарг та нарікань від покупців потоком линув до начальника фабрики Карпмана й куди тільки можна. Сам виробник хоч і ніс збитки, з газет зрозуміло, що скаржитись було марно. Покупці часто спостерігали таку картину: у костюмі піджак був 1—го сорту, брюки вельми кострубатого вигляду — 3—го (зі слідами неохайності, «посмішками», як називали зморшки тощо). Або ж штанини не дружили поміж собою, бо були різних відтінків кольору. Ходових розмірів катастрофічно не вистачало.
Скрутним виявився цей рік і на зимові шапки. У Головунівермазі, в магазині «Головні убори, хутра» по Шевченка взимку пропонували… літні картузи та шляпи. Відомо, що й тут скарги були лише голосом волаючого в пустелі. І, якщо вірити читачам «Деснянки», торговельним конторам проблема дефіциту була якось «по цимбалах», а щодо продавців, так вони хутряні шапки мали.
Після 20 числа «аврал, свист і штурм» на меблевій фабриці, що супроводжували спроби наздогнати план, нічого доброго не перед—рікали. Сидіти на стільцях і диванах, виготовлених тоді, — було небезпечно.

«Правильно — и мух отгоняй!»

Протягом двох років п’ятирічки відкрилися 5 підприємств громадського харчування.
Щодо місць громадського харчування — вони були, напрочуд, у жалюгідному стані. Наприклад, відвідувачі чайної № 4 скаржились, що страви готувались абияк, офіціантки забували про клієнтів або грубіянили, а їжу відбирали… горобці. У меню їдальні № 2 тижнями значилась самотня рисова каша. Мухи, брудні рушники були також звичним явищем. Добру годину нудьгували робітники музичної фабрики в буфеті в голодних муках чекання на поживні страви, вистоявши три черги: за талоном, за обідом і за вільним стільцем. Бувало, що по місяцю не бачили картопляних страв та фруктів. Тим не менш, Чернігівський трест їдалень, що опікувався закладами, мав своє підсобне господарство: 160 га землі, пасіку, худобу, плодові сади та ягідники тощо. До речі, навчали радянську юнь на кулінарів (і продавців) у новій торгово—кулінарній школі (з 1949 року). А кажуть, закінчивши школу, повар міг витворити до 500 різних страв…

Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості» №22 (1003)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.