Юрій Богдан: «Без квестів моє життя було б нецікавим»

Среда, 31 Марта 2010 01:22 | Просмотров: 3868

Вже довгий час в Чернігові молодь грає в різні квест-ігри. Вони бігають по місту, щось шукають. А навіщо, для людей, не знайомих з цим явищем – не зрозуміло. Я згадала, що один мій знайомий якраз і влаштовує такі квест ігри. Цією людиною є один із організаторів «Chernihiv quest» Юрій Богдан.
Про захоплення Юрка квестами я чула неодноразово, та якось не надавала цьому особливої уваги. А ж до поки не натрапила в Контакті на дуже цікаві фотографії. Бурхливі обговорення в коментарях відразу зацікавили мене і я вирішила дізнатися про квести детальніше.

Для початку звернулась до всезнаючого Інтернету. На моє щастя, Googlе вже був знайомим з цим питанням.
Отож, квест – це така собі пригодницька гра, що має певну сюжетну лінію, для проходження якої потрібно розв’язати декілька логічних задач. Звичайно ж, існує ряд послідовних підказок, які організатори заздалегідь ховають у різних частинах міста. І тут вже все залежить від фантазія автора: парки, кафе, супермаркетами, покинуті будівлі і навіть кладовища – всі ці місця можуть стати полігоном для квесту.
Стандартна гра побудована за ланцюговою схемою: розгадаєш одне завдання – отримаєш інше. І так доти, доки не дістанешся фінішу.
Квести бувають різних видів: нічні або денні, автомобільні, пішоходні, віртуальні, тематичні і т.д.

Кажуть, що перші квест-змагання в Україні були організовані у Харкові, після чого швидко поширилися по всій території нашої країни. А привезений квест був уперше з Мінська, де білоруси, під впливом захоплення від комп’ютерної іграшки в стилі квест, вирішили створити такого роду змагання в самому місті.

Взагалі, у квестах задіяна немала кількість осіб. В першу чергу – це автори, місія яких не стримувати уяву і написати такий сценарій, щоб гравці змогли отримати максимум задоволення.
Зазвичай, квест важко уявити без модераторів – людей, які контролюють виконання завдань на конкретних точках. Дуже часто якість гри теж залежить саме від них.
Але найголовнішими дійовими особами залишаються гравці, адже саме для них «шов маст гоу он»

Звісно, Google знає багато, але він ніколи не зможе відчути на собі всіх тих емоцій, які може подарувати ця гра. І тому наступним моїм кроком є невеличка бесіда з людиною, яка встигла відчути на собі квест у всіх його проявах: в ролі гравця, модератора, а тепер і в ролі одного із авторів численних ігор, що проводяться в Чернігові. Знайомтесь, Юрій Богдан!

— Як мені стало відомо, ти маєш безпосереднє відношення до квестів, що проводять у Чернігові. Як значення вони займають у твоєму житті?
— В першу чергу, квест – це моє хобі. Можливо, навіть більше. Так вже склалося, що я приділяю дуже багато часу цій грі. Постійно доводиться писати нові сценарії, вигадувати завдання, знімати відео-ролики. Кожен момент повинен бути детально продуманим, тому протягом дня я дуже часто подумки з квестом.
Це, насправді, дуже класно, коли виходить написати таку гру, від якої інші отримують задоволення. Для мене квест – це феєрична ідея, яку весь час доводиться розвивати, вдосконалювати і вигадувати щось нове. До того ж квест, як ніщо інше об’єднує нас – друзів, змушує постійно зустрічатися. Я вже навіть не уявляю, яким би було моє життя, якщо б у ньому не було цього захоплення.

— Цікаво, як давно і з чого все починалося?
— Приблизно 1,5 роки тому. Якось випала нагода приймати участь у квесті, який організовували мої друзі. Гра мені дуже сподобалось та одразу ж зацікавила. Я почав допомагати друзям спочатку як модератор, інколи як гравець. Потім мені захотілося спробувати себе у якості автора і я написав свій перший квест. Гра відбувалася під час „Студреспубліки” і, мабуть, саме з цього моменту квест став моїм захопленням.
— Кажуть, що це була досить вдала гра. Особисто я вважаю її своєю найкращою роботою. До того ж, якщо я не помиляюся, це був перший штурмовий квест, всі попередні ігри в Чернігові були лінійними.

— «Штурмовий» і «лінійний» квест. Для мене ці поняття є дещо новими. Поясни детальніше суть цих видів квесту.
— У лінійному квесті вся гра побудована ланцюжком – розгадавши одне завдання, учасники отримують інше і так до тих пір, доки не прийдуть до фінішу. А в штурмовому – гравці на початку отримують основне завдання та перечень точок з підказками, і вже самі обирають шляхи їх розв'язання. А шляхи можуть бути доволі різними.
Є ще кільцевий квест. Суть його полягає у тому, що це звичайна «лінійка», але замкнута в єдине коло. Команди стартують з різних точок і відповідно для кожної з них старт є її фінішем.

— Останнім часом досить часто доводиться чути про «Chernihiv quest». Виходячи з назви у мене склалася думка, що це організація, яка займається проведенням квестів? Чи так це?
— Це не зовсім так. «Chernihiv quest» – це маркетингова організація, що займається організацією різних рекламних акцій, корпоративних та індивідуальних заходів. А наші квести є одним із видів таких заходів. Що стосується організаторів, то ними зазвичай є Приходько Антон, Ярмак Стас, Богдан Артем і я.

— Чула, що на вашому рахунку є декілька короткометражних відео. Чи мають вони якесь відношення до квесту?
— Звичайно, вони мають безпосереднє відношення до квестів. З самого початку метою цих роликів була звичайна реклама. За деякий час до проведення гри ми знімали невеличку короткометражку, сюжет якої повинен певною мірою розкривати тему майбутнього квесту. Це відео «закидали» до Інтернету. Молодь мала нагоду переглянути його, обговорити, залишити свої коментарі. Це привертає увагу, заохочує команди приймати участь у грі.

— Чи завжди вдається ідеально спланувати та організувати квест-гру?
— Звичайно, ми також неідеальні, бо написати досконалий сценарій дуже важко. На певних етапах гра проходить зовсім не так, як було заплановано. Неможливо передбачити всі можливі варіанти розвитку подій. Все досить ситуативно. Бувають певні збої зі спец-ефектами, тощо. Але всі вчаться на своїх помилках і ми намагаємося дивитися на це з оптимізмом.

— З твоїх розповідей я зрозуміла, що квест – це гра сповнена безмежною кількістю пригод. Що ж є її головною суттю?
Квест – це саме те, що обов’язково треба спробувати, щоб повірити в себе, у свої сили. Довести самому собі, що голова у тебе не просто для прикраси. Щоб полоскотати свої нерви і, звичайно ж, отримати насолоду. Гра дає можливість відчути масу задоволення, бурю позитивних емоцій і як ніщо інше допомагає зрозуміти те, що немає запитань, на які не існує відповідей.

Тетяна Лашук, фото за архіву Юрія Богдана