Прилучанин Володимир Толок власноруч створив унікальну колекцію історичної воєнної мініатюри різних часів нашої Лівобережної України

Добавить новость

Суббота, 18 Января 2025 17:48  |  Просмотров: 204

У дитинстві дівчатка зазвичай грають у ляльки, а хлопчики - у олов’яних солдатиків. Всі ми пам’ятаємо казку відомого датського казкаря Ганса Християна Андерсена про стійкого олов’яного солдатика. Кожен з малюків сподівався отримати в подарунок набір маленьких фігурок військових і влаштовувати за їх допомогою на столі справжні битви.
Родовід маленького солдатика йде в глибини століть. Фігурки давньоєгипетських воїнів, зроблених близько чотирьох тисяч років тому, виявлені в гробницях фараонів. У середньо­вічній Європі мініатюри лицарів використовували для програвання феодальних побоїщ. Хрестоносці брали їх із собою в походи як амулети. Фігурки виконувалися з різних матеріалів: дерева, глини, олова, срібла та навіть золота.

Колекції фігурок солдатиків стали захопленням багатьох видатних людей. Полководець Суворов збирав солдатиків, будучи генералом. Збиранням крихітних армій займалися прусський король Фрідріх Великий, імператори Павло 1 та Наполеон Бонапарт. Це було цікавим заняттям і для багатьох відомих письменників. Так, автор пригодницьких романів Роберт Стівенсон разом із сином розігрував на горищі свого будинку цілі війни...

Володимир Толок у дитинстві колекціонував монети, марки, ліпив з пластиліну фігурки військових. Коли подорослішав, вже в підлітковому віці, вирішив для себе, що час віддати пе­ревагу чомусь одному, а не розпилятися. І обрав солдатиків.
Тепер наш прилуцький майстер є володарем унікальної, ексклюзивної колекції міні-скульптур військових - вона така єдина на Чернігівщині і, можливо, в Україні.

Він не купив її в когось, не отримав у спадщину, а створив сам, за допомогою рук і фантазії. За двадцять попередніх років свого життя він створив 157 мініатюр воїнів Лівобе­режної України від кам'яного віку до початку ХVШ століття.
Своє дитяче захоплення він проніс через роки, й воно перетворилося на справу його життя, на витончене ремесло, на справжнє рідкісне мистецтво.

Свою колекцію й нові нещодавні роботи майстер предста­вив на черговій власній виставці «Воїни наших територій» в міській центральній бібліотеці імені Любові Забашти.Там були роботи, які показують еволюцію військового обладунку, починаючи з воїнів первісно-общинного ладу і до 1801 року.



Під час презентації всім присутнім відкрилася не тільки краса міні-скульптур, а й різноманітна та непроста робота, яка передує створенню кожної мініатюри, кожного його чер­гового шедевра.

Спочатку йде задум, потім - макет, надрукований на папері, а потім він приступає до каркасу.
Майстер розробив власну технологію створення мініатюр: для формування скелета воїна чи коня він використовує дріт та холодну зварку (вона схожа на полімерну глину), для об'єму - фольгу, а розфарбовує їх різнокольоровими акриловими фарбами.

Але від ідеї до її втілення, до того моменту, коли його руки з любов'ю починають виліплювати чергову міні-скульптуру, проходить багато часу.

В його колекції є воїни кам'яного віку. І усіх інших періодів:

середньовіччя, часів княгині Ольги, вікінгів, татаро-монголь- ського нашестя, козацька доба, чернігівські, київські, мушке­терські, гренадерські полки - перед нами картина насиченого та такого різного військового життя Лівобережної України.
При цьому, на думку скульптора, всі зовнішні ознаки фі­гурок повинні відповідати часу, мати реальні деталі одягу, військового обладнання, зброї. Інакше це буде дешевою містифікацією, яка не відображає справжньої історичної дійсності і просто не має сенсу.





В його домашній бібліотеці - копії архівних документів, книги відомого зброєзнавця Кірпічнікова, безліч наукових праць та енциклопедичних статей, відскановані сторінки найцінніших книг з даної тематики з бібліотеки в Києво-Пе­черській Лаврі. Пан Володимир проводить велику науково-до­слідницьку роботу.

Ознайомившись з його колекцією, з його військовими істо­ричними мініатюрами, ми бачимо, як паралельно з часом, епохою змінювалися військові підрозділи Лівобережжя, сама зброя, військова форма. До найдрібніших деталей він орієн­тується в екіпіруванні та озброєнні військових різних століть, в солдатських ранцях та чоботах, в кольорах пагонів та кіль­кості гудзиків на мундирі, у формі шаблі та довжині спису...

Поряд з кожною мініатюрою є її історичний опис, своєрід­ний паспорт.

Візьмемо до прикладу пояснювальну записку до мініатюри «Воїни наших територій «Виборний козак Прилуцького козачого полку 1763 — 1780 р.р.». У ній майстер розповідає нам про часи правління Катерини II, її нелюбов до України, яку тоді в офіційних документах називали Малоросією, про складні стосунки з гетьманом Кирилом Розумовським, якому все ж таки, в кращі часи спілкування з імператрицею, вдалося зробити багато корисного для нашої країни. Указом Розумов- ському було доручено реформувати козачі полки, мав він і дозвіл надавати офіцерські чини козакам, хоч росіяни дуже боялися того, що «малоросіянам може випасти можливість командувати великоросами, чого допустити неможливо». Розумовський, наводячи лад у козацьких полках, проводячи реформу одягу, наказав виготовити єдині стройові мунди­ри. Наприклад для Чернігівського полку, у грудні 1763 р. гетьманська канцелярія затвердила для «виборних» коза­ків усіх полків однакові стройові мундири, а саме: верхній кафтан-кунтуш темно-синього сукна з червоним коміром та відворотами, круглими червоними обшлагами. Спідній кап­тан та шаровари - білого сукна. Обидва жупани довжиною до коліна. Пояс червоний, чоботи козацькі чорні, шапка з низьким сукняним верхом та чорною смушкою. Новацією стало впровадження кольору для верху шапок: червоного у Київському, Лубенському, Полтавському та Чернігівському, блакитного у Прилуцькому і зеленого у Ніжинському та Ста- родубського полках.

І всі новації Розумовського відображені в мініатюрі май­стра.

А ось фігурка карабінера Ніжинського карабінерного полку 1786 — 1796рр.
Пан Володимир розповідає, що карабінери були сфор­мовані з козаків Указом імператриці Катерини II, їм було присвоєно такі назви: Софійський, Глухівський, Київський, Сіверський, Чернігівський, Лубенський, Переяславський, Ніжинський, Стародубський і Тверський та іменувалися ці полки карабінерними. Реорганізація полків тривала довго.
Формуванням Ніжинського карабінерного полку займався полковник швейцарського походження Іван Перст. До офіцер­ського складу належали 5 штаб-офіцерів та 23 обер-офіцери; поза штатом перебували 1 прем'єр-майор, 1 ад'ютант, 3 денщики та «18 малоросійських старшин, що надійшли за своїм бажанням».

Він із захопленням розповідає про одяг карабінерів - кап­тани у вигляді курток, короткий камзольчик до пояса і без рукавів, краватку, шаровари довгі, до п'ят, обшиті внизу шкірою, чоботи з короткими халявами. І про шарфи, які наказувалося одягати тільки в паради, і про каски, сідла (угорські) гусарські, карабіни кавалерійські...
Слухаючи, мимоволі дивуєшся його знанням та різно­бічністю - він художник, графік, скульптор, знавець з історії воєнного костюма та зброї.

Досконалість, ювелірна точність, терпіння, витривалість - фігурки ж мініатюрні, кожна деталь важлива.

А ще він зробив з паперу легендарний козацький корабель «Чайку». «Чайка» - безпалубний веслово-вітрильний човен, що використовувався запорізькими козаками у XVI—XVII ст, який брав участь у багатьох переможних походах.
- Таку «Чайку» підняли на Хортиці, - розповідає пан Воло­димир. - Я читав книгу з детальним її описом, там навіть є розміри, я по них її і зробив. Це був для мене незвичний досвід, бо ніколи я моделюванням не займався.

Також в колекції чоловіка є 3D версія картини Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану».
Довелося трохи помучитись, зізнається майстер, тому що всі картини, взяті з інтернету, вони в 2D форматі, а тут потрібен 3D, щоб побачити всіх козаків об'ємними, зі всіх боків, такими, як в житті. Але у нього вийшло.
Життя йде далі. Зараз Володимир працює над військовою історією нашого Лівобережжя початку XVIII століття і планує створення декілька нових мініатюр з вояками цього періоду.

Всі вояки, кожен у свій час, мали свою зброю, яка в процесі розвитку людства змінювалася, еволюціонувала, удоскона­лювалась. Зате не змінювалось в них бажання захистити рідну землю, дати гідну відсіч ворогам.

Завершити свою колекцію він планує фігурками сучасних захисників, героїв російсько-української війни.
Хтось, можливо, буде вважати майстра диваком, бо він ро­бить це не для продажу, не для прибутку, а для своєї власної душі. Займаючись такою великою подвижницькою справою, у відповідь він отримує щось набагато більше, ніж гроші.
За допомогою своєї майстерності, знань та досвіду, Во­лодимир Толок створив особливий, казковий і не дитячий світ. Світ, який цікавий і дорослим, і дітям. І тим, хто шанує майстерність, неординарність і талант, хто любить історію своєї Батьківщини.

Джерело: “Прилуччина та Прилучаночка”, Лілія Черненко, фото з фейсбук-сторінки бібліотеки імені Любові Забашти

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: