Михайло Барабаш з Кинашівки вирощує 15 сортів кавунів на 7 гектарах землі

Добавить новость

Четверг, 15 Августа 2024 11:24  |  Просмотров: 3506

Колись це починалося як захоплення, сьогодні ж вирощування кавунів - основна справа кинашівця Михайла Барабаша. І хоча вона має чимало ризиків, а у сезон доводиться тижнями фактично жити на полі, проте й результат від того неабия­кий: соковиті, солодкі ягоди Михайла Михайлови­ча розкуповують, як гарячі пиріжки.



Від хобі до масштабного вирощування

Свого часу Михайло Барабаш просто возив овочі та фрукти з півдня України. А тоді помітив, що ті ж кавуни почали ви­рощувати, приміром, уже й на Харківщині. Майнула ідея: а що, як і самому спробувати? Адже клімат змінився, у нашому регіо­ні давно потеплішало, та й прорахунок усієї логіс­тики додав упевненості - варто спробувати. Щодо технології вирощування проконсультувався з хер­сонцем, який займався посівним матеріалом, і шість років тому закупив першу партію насіння.

«Спочатку це були менші площі, сортів три чи чотири, - розпо­відає Михайло Михай­лович. - Ми з Владом, моїм незмінним помічни­ком, тоді кавуни навіть перев'язували, виміряли, на скільки вони за добу підросли. Сьогодні під ба­штанами маю 7 гектарів, тож зовсім немає часу на такі «дослідження».

Вирощуємо нині 15 сортів. Є круглі, продо­вгуваті, «чорні» - без смужок, менші й вели­чезні... Сорти підбирали, враховуючи їхню врожай­ність, стійкість до хвороб, адже ми намагаємося вносити мінімум хімічних препаратів. Минулого року наші кавуни брали на перевірку, то при до­пустимій нормі вмісту ні­тратів 60 мг/кг, у наших плодах був показник 20­40 мг/кг.

Дуже непогано пока­зав себе сорт «Юммі», який став основним. У минулому році середні плоди були 8-12 кг, деякі - 17-18 кг, а найбільший - майже 19 кг. На цей рік ми й власне насіння з «Юммі» вибрали - 20 тисяч насінин (для розу­міння: на гектар потрібно 80 тисяч, - Авт.). Решту посівного матеріалу закуповуємо. Херсонець, з яким ми співпрацює­мо, з початком окупації переїхав до Києва, де й продовжив свою справу. Розповідав, що цьогоріч у нього насіння купили у чотири рази більше, ніж минулого року. У іншій фірмі - утричі більше. Тож, як бачите, бажаю­чих вирощувати кавуни, додається».

Барабаш вирощує культуру як з насінини, так і розсадним спосо­бом. Для вирощування розсади вдома побудува­ли здоровенну теплицю. Робота тут почалася з квітня. Коли вдарили вес­няні морози, проблему з обігрівом вирішували за допомогою генератора та каміну. А наприкінці вес­ни - на початку червня під Кинашівкою висадили 14 тисяч стеблин. Саме на них, до речі, й дости­гли перші кавуни, які за­раз розкуповують бажа­ючі.

«Минулого року я ма­леньким «бусиком» повіз свій товар на столичний оптовий базар. Там стоя­ло ще з 15 фур з кавуна­ми. Чоловік, який збирав містове, спитав: «Звідки ваші?», «Чернігівські», - кажу. «Ой, недобрі...»

- «Обирайте будь-який!» Чоловік розрізав, скушту­вав. і купив кілограмів 300 собі та рідні, такі вже смачні були, - посміхаєть­ся Михайло Михайлович.

- Наступну партію вже всю віз під замовлення, а тоді приїхали азербай­джанці, дали завдаток і забрали все, навіть ма­лесенькі кавунчики. Мені потім говорили, що з двох десятків машин, які при­везли баштанні, мої каву­ни були найсмачніші».

Сонце, дощі і непрохані гості

Щоб досягти таких ре­зультатів, треба дуже по­трудитися, дотримуючись усіх технологій вирощу­вання. Михайло Михай­лович комплексні добри­ва вносить восени, а вже по висадженим стеблам біо-добривом обприскують вручну. Кілька разів за сезон баштанні культури потрібно просапувати, допоки вони не заплетуть собою всю площу. На таку роботу наймають кіль­ка працівниць, які тижнів зо три не випускають сапи з рук. Якось спробували пасинкува­ти, але, як виявилося, на вро- жайнсть це майже не впливає. Та й на 7 гектарах видалити бокові пагони нереально. На одній із ділянок цьогоріч про­вели крапельний полив, ма­шиною привозили по 10 кубів води, хоча по такій спеці, яка була, й цього було малувато. Адже кавуни потребують во­логи, а ті 4-5 дощів, які добря­че відлили над самим селом, до поля так і не дісталися.

«Чому я кажу, що вирощу­вання кавунів має багато ризи­ків? Бо тут все дуже залежить від погоди, - далі ділиться досвідом чоловік. - За холодної погоди кавуни «стресують»: ріст завмирає, збільшується вегетаційний період, тож є ризик, що вони не встигнуть достигнути. Минулого року на початку літа трапилися при­морозки, які «пройшлися» по діагоналі нашої ділянки у 4 га. Фактично, 50% площі ми втра­тили, зібравши з 2 гектарів 120-130 тон кавунів.

Для баштанних важливі во­лога й сонце. Проте коли за­багато дощів у серпні - ягоди набирають воду, втрачаються смакові якості. Адже кавуни будуть солодкими, коли у пері­од достигання сонячно.

Але й занадто спекотна по­года може зашкодити. Коли цього року так нещадно пекло сонце, ми навіть накривали плоди зіллям, щоб ті не попе­клися.
Також за технологією каву­ни не можна вирощувати на одній ділянці два роки поспіль. Тож я з товаришем щороку мі­няюся площами, орендуючи ті, на яких перед цим вирощува­ли зернові або картоплю.

Найбільше мороки - з охо­роною. На полі треба фактич­но жити півтора-два місяці, щоб відганяти непроханих гостей. Поласувати кавунами можуть і зайці, і вороння на­літає. Чого ми тільки не про­бували, що їх відлякувати, а вони до всього звикають й не реагують. У минулому році ділянка була 300 метрів у до­вжину. То вони всідалися на тому боці, а я з іншого махав, кричав - нічого. Спортсменом став, бо спочатку бігав, щоб їх сполохати. Потім машиною почав під’їжджати. Зараз ось і опудала поставили, але все одно весь час наглядаємо.

Люди за «безкоштовними» кавунами не навідуються. Хоча раніше в нас ще такої ці­лодобової охорони не було, а я сам тоді ще служив, то почали красти ще зеленими, вагою по 3-5 кг. Але Влад швидко взяв усе під контроль».

Михайло Михайлович го­ворить, що з дотриманням технологій та за сприятливої погоді можна досягти й макси­мальної врожайності - до 100 тонн з гектара. Свій найбіль­ший врожай він прогнозує на цей рік. А що буде далі - ще невідомо. Розширювати площі чоловік не збирається, нато­мість хоче максимально вдо­сконалити процеси.
«Я сам - механік за спеці­альністю, у сільському госпо­дарстві, добривах раніше не надто розумівся, - говорить мій співрозмовник. - Але за­раз можна стільки відео у ін- тернеті знайти і хороших спе­ціалістів, готових поділитися власним досвідом, що за ба­жання можливо все». Навіть перенести частинку Херсон­щини під Кинашівку.


Джерело: “Вісті Борзнянщини”, Марина Гриненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: