Корюківчанка Юлія Сотник вирощує в Холмах нішеві овочі та зелень, найбільше - спаржі

Добавить новость

Вторник, 30 Июля 2024 18:49  |  Просмотров: 944

Її спаржа, ревінь, батат, листова капуста, овочевий горох, мангольд, селера коренева й черешкова та інша цікава зелень і овочі, вирощені в Холмах, їдуть до своїх споживачів по Україні. Проте основна культура — спаржа. Їй підприємиця Юлія Сотник відвела найбільше місця на своїх ділянках.

«Спаржа — це гра в довгу»

До свого «зеленого» бізнесу 38-річна Юлія Сотник прийшла невипадково. Селекціонерка-генетикиня за фахом, яка закінчила Національний університет біоресурсів і природокористування України, вісім років керувала полуничною фермою в Фінляндії. У часи її студентства, після 4 курсу, всі їхали збирати полуницю — поїхала і Юля. Утім, попрацювавши в Фінляндії, зрозуміла, що жити за кордоном не хоче, та й великі міста не для неї.

Повернулася в Холми, де народилася й виросла. Вийшла заміж, народила дитину й почала думати, чим займатися. Однак перспектив для очікуваного заробітку не бачила, тож почала шукати варіанти для себе з того, що вміє робити й любить. Зупинилася на овочівництві. Це були невеликі об’єми огірків і помідорів, які розходилися «по своїх». Юля розуміла, що, маючи лише дві руки й без техніки, багато не виростиш і не заробиш.

— Ідея формату «Овочі поштою» визріла десь у 2017 році, — розповідає Юлія. — Однак я розуміла, що ніхто не буде купувати традиційні помідори, огірки чи перець, які можна придбати всюди й цілий рік. Потрібен був якийсь аргумент, а в мене його не було. А потім в інтернеті випадково натрапила на інформацію про спаржу. Згадала, що бачила її в Фінляндії. Там уперше й куштувала в ресторані, і вона мені, до речі, не сподобалася. Пам’ятаю, що їла тоді лише соус, який подавали до страви. Я не розуміла, чому вона стільки коштує, тому й вирішила, що напевне в цьому щось є і варто таки спробувати її вирощувати.

Коли придбала перших сто кущів цієї рослини, Юлія спеціально знову замовила в ресторані спаржу, щоб розуміти, з чим вона працює і що пропонуватиме своїм покупцям. Спаржа на смак розкрилася їй з іншого боку. Свою першу рослину Юлія посадила у Холмах, біля будинку батьків.



Так росте спаржа в Холмах

— Спаржа досить вигідна, якщо нею займатися правильно, але у відкритому доступі практично немає інформації про технологію вирощування, — зазначає підприємиця. — Спаржу тоді позиціювали як рослину, котра росте сама собою, наче бур’ян, шкідників нема, проблем нема, посадив — і 15 років греби гроші лопатою. У принципі, й зараз про неї так розказують, але чомусь замовчують про те, скільки насправді шкідників і хвороб у неї є, про те, що пік вирощування — це п’ятий-шостий рік, а перший урожай отримаєш лише на четвертий. Спаржа — це гра в довгу.

Якщо припускаєшся помилки, то наступний сезон починаєш не з нуля, а з мінуса

Оскільки в Україні спаржа ще доволі «нерозкручена» культура, інформацію з технології її вирощування Юлія Сотник збирала по крупинці. Спершу — з польських книжок, які треба було перекладати, із семінарів. Представники з Голландії, які продавали посадковий матеріал, також не розщедрювалися на деталі, адже інформація коштує грошей. І люди на цьому теж заробляють. В Україні спаржу вивчає й досліджує Інститут овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук, куди Юлія також зверталася по платні фахові консультації. Але здебільшого вчилася на своєму досвіді.

«Це не заячий холодок»

Непрофесійне око навряд чи відрізнить спаржу від заячого холодка — рослини, яка колись у багатьох дворах повсюдно росла як декоративне доповнення до квіткових букетів. Юля каже: заячий холодок — дика форма, а спаржа — сучасний гібрид, менш стійкий до хвороб, проте більш урожайний.

Спаржа — рослина для терплячих. Адже, за словами Юлії, у цієї культури багато шкідників. Починається сезон — і вже є спаржевий жук, який шкодить верхівкам рослини. Однак не можна застосовувати ні хімію, ні органічні препарати, бо й вони мають певний період очікування. Усе, що можна — знищувати його механічно. Так само доводилося боротися і з саранчою, якої було багато на одній із плантацій Юлії торік. Проте після цього спаржу не можна класти в пучок, бо це вже — відходи.

— Кожна овочева культура має свої стандарти. У спаржі вони стосуються довжини, товщини, форми списа й стебла. Закритий щільний спис — один з основних індикаторів якості, — зазначає Юлія. — Тобто, не можна наламати все підряд, сформувати пучок і продавати. Попри те, що виробники не афішують цих стандартів, у якості своєї спаржі я впевнена.

Однак до цього Юлія дійшла, зазнавши чималих збитків, набуваючи власного досвіду в умовах обмеженої інформації. Це сьогодні вона вже знає, що спаржу не можна садити восени, бо в перший рік втратила 70% посадженого матеріалу, який не перезимував. А для вирощування краще обирати однорічні кореневища, які сягають 30-40 см, оскільки пропонований дво- і трирічний матеріал однозначно буде мати зрізані корені, котрі в такому віці сягають до півтора метра, а це — відкриті рани, інфекції, хвороби рослини.

Правда й те, що саджанці, придбані не в розсадниках, скоріш за все, будуть уражені фузаріозом, бо не проходять фітосанітарну перевірку. Спаржа потребує глибшої оранки, аніж інші культури, — чизелювання, для якого необхідний спеціальний плуг. І примхлива до земельних ділянок — любить легкі ґрунти, добре аеровані, з неглибоким заляганням ґрунтових вод. Юлія додає, що розвинути культуру до очікуваного врожаю неможливо й без крапельного поливу. Вона на своїх ділянках застосовує мобільне зрошування.

Маленький сімейний бізнес

Спаржа — перший овоч відкритого ґрунту, і він не накопичує нітрати. Спаржевий сезон на Чернігівщині триває близько сорока днів. У нас, на півночі, він і стартує пізніше, ніж деінде, наприкінці квітня, і завершується на початку червня, задовго до загальноприйнятої дати закінчення — 22 червня.

— Чернігівська область — це взагалі зона ризикованого овочівництва, — переконана Юлія Сотник. — Адже центр і південь нашої країни дають урожай значно раніше й довше.

Юлія розпочинала свою спаржеву справу маленькими кроками — зі ста кореневищ, придбаних у Голландії. Потім купила ще півтори тисячі, згодом — ще дві тисячі. Щоб подовжити вегетаційний період, брала різні гібриди, які дають урожай у різний час.



Юлія Сотник

— А далі — звичайний догляд, як і за іншими культурами: удобрення, полив, лікування, прополювання тощо, — ділиться Юлія. — У перший рік спаржу не збирають, адже кущ маленький, пагони тонкі й якщо їх зібрати, можна вбити рослину. Скуштувати можна на третій рік, але лише протягом двох тижнів, щоб залишити стебла, які надалі годуватимуть рослину. На четвертий рік спаржа починає давати повноцінний урожай.

Загалом у Юлії Сотник під спаржею близько тридцяти соток у Холмах. Прополюють її удвох із мамою, у технічних моментах долучається чоловік Юлі — придбали мінітрактор для міжрядного обробітку. Полив теж на ньому.

— Я саджу рівно стільки, скільки можу обробити, — ділиться Юлія. — Масштабуватися хотілося б, але поки побоююся наймати працівників, бо це велика відповідальність. Минулого року запрошувала людей на прополювання — це недешево. Тому поки обходимося власними силами. Та й збільшення площ означало б наявність різної техніки, на придбання якої наразі немає коштів.

Тридцять спаржевих соток Юлія намагається залучити максимально — практикує ущільнені посадки. Півтораметрові міжряддя спаржі засіває салатами, місця після збору яких займають огірки тощо.

Яка на смак спаржа

Сотники не лише вирощують і продають, а й самі залюбки куштують спаржу вдома. Встигати б тільки готувати! Торік Юлія заморозила понад 10 кілограмів, бо полюбляють супи-пюре або посмажити на грилі з беконом.

— Мінімальне маринування з олією, сіллю та перцем — і можна смажити на сковорідці, можна додавати сир, тушкувати в вершках — буде ніжнішою, можна готувати пасту зі спаржею, — називає найпоширеніші способи приготування. — Її їдять сирою, додають в салати. Чудово поєднується з полуницею, руколою, фетою, заправленими соусом.



Юлія зазначає, що результат регулярного вживання спаржі можна відчути на своєму організмі та навіть побачити. Наприклад, по стану шкіри, який значно покращується. До того ж ця рослина, як і зелень, необхідна для нормальної роботи ЖКТ людини, забезпечує вітамінами, сприяє зниженню тиску, стимулює роботу нирок. Спаржа багата фолієвою кислотою (вітамін В9), відтак, особливо популярна серед вагітних і жінок, котрі годують, ідеально підходить для прикормів малюкам.

Попит народжує пропозицію

Юлія прибічниця того, щоб запропонувати своїм покупцям максимально більший «зелений» споживчий кошик. Якщо люди цікавляться, дослухається і намагається закрити ці потреби. Тобто, її власний бізнес живе не спаржею єдиною.

— Я йду за своїми клієнтами, — каже Юлія. — Проте навіть з їхніх запитів на певні культури хочу вирощувати такі, які будуть цікаві мені, ті, котрі матимуть свою фішку. Скажімо, якщо це баклажани — то білі, якщо перець — чорний або якийсь маленький, помідори — черіки чи смугасті, а не просто червоні тощо. Це повинно бути смачно, корисно, красиво й незвичайно.

— Через те, наприклад, вирощую мангольд, — продовжує підприємиця. —Це листовий буряк, який використовують у салати, на голубці, які називаються мангольдці, тощо. Один мій клієнт, учасник шоу «Мастер-шеф», замовляв у мене мангольд і показував на своїй сторінці в Інстаграм, як готувати мангольдці. Ще один різновид моєї зелені — листова капуста, котру, як і шпинат, можна додавати в омлет, яєчню, салати, бо багата білками. Не менше прихильників у селери, яка хоч і має специфічний запах, але дуже корисна, використовується для фрешів. У містах її, до речі, не зав-жди можна знайти, тож одна з моїх клієнток бере по 10 кілограмів за один раз. Батат наче більш поширений, але не всі ще готові його їсти й платити за нього, бо не знайомі з цією культурою.

Через це Юлія сама зазначає, що овочі й зелень, які вона вирощує, — нішеві, вони не для всіх, а більше для гурманів, бо не є широко споживаними. Натомість — надзвичайно цікаві їй.



З букетом ревеню



Артішок

Від Одеси — до Закарпаття

Однодумців і поціновувачів різної зелені та цікавих овочів Юлія Сотник зібрала на своїй сторінці в соціальній мережі Інстаграм.

— Їх небагато, трохи більше тисячі, — зазначає Юлія. — Я не дуже активно веду сторінку в Інстаграмі, але на мої обсяги продукції підписників вистачає. До того ж багато моїх клієнтів на мене не підписані, вони роблять колективні замовлення через інших.

Географія її замовників змінилася після початку великої війни. Раніше більшість замовлень їхала до Києва, а зараз — Одеса, Чернівці, Львів, Полтава, Кропивницький. Цьогоріч збільшився попит на спаржу в Чернігові. Має багато клієнтів і серед корюківчан, але свою продукцію не реалізує через торговельні мережі — працює доставлення.

— У 2022 році я взагалі не розуміла, чи буду відкривати продаж спаржі, — пригадує Юлія. — З одного боку — окупація і відсутність логістики. З іншого — повне нерозуміння, чи потрібна зараз комусь спаржа, адже нещодавно ми в черзі за хлібом стояли!Але ж люди їсти не перестали. Вони так само потребували вітамінів, навіть більше, ніж зазвичай. Для багатьох людей спаржа була способом відволіктися і хоч якось доторкнутися до свого колишнього життя.

Однак коли почався сезон, Юлія зрозуміла, що 95% її клієнтів за кордоном і їй нема кому продавати її. А спаржа не той продукт, який може чекати. Якщо її сьогодні зібрали — сьогодні ж треба відправити покупцеві. Тоді вона наважилася на рекламу в Інстаграмі — підтягнулися нові люди, які досі з нею.

— Вчасна реалізація — головне у продажу зелені й овочів. Бо сьогодні, скажімо, цей шпинат у відмінному стані, а за два дні вже переріс і непридатний для продажу, — розповідає Юлія. — Ризик того, що я не продам, залишається завжди. Але це краще, ніж відмовляти клієнтам, бо вже немає потрібного їм. Раніше так траплялося, оскільки я боялася садити більше. А потім поборола цей страх, зрозуміла: краще давати людям те, що вони хочуть, інакше згодом підуть до іншого виробника.

Оскільки період збору спаржі — короткий, а формат «Овочі поштою» передбачає постійну інстаграмну активність, Юлія Сотник почала додавати на свої плантації інші овочі, щоб утримувати цікавість клієнтів. Каже: є час, є земля, тож чому не використати їх для вирощування інших культур.

— Не всі овочеві приносять прибуток. Наприклад, огірок. У мене є клієнти в Одесі, які вже три роки хочуть мої огірки, тож я саджаю, — каже Юлія. — Цьогоріч посадила артишоки. Не знаю, чи вийде щось із них, бо у нас на півночі можуть не встигнути дати врожай або не перезимувати. Але мені це цікаво, я хочу проекспериментувати з технологіями, можливо, дати перезимувати їм у погребі, щоб добитися врожаю. Є запити на китайську листову капусту пакчой, вона не формує качанів, а лише листя на товстих стеблах. Мої клієнти самі підказують мені нові культури.

Продукція готова до відправлення клієнтам

Свої рослини — зелень та овочі — Юлія Сотник відправляє поштою кожного дня, а в активний спаржевий сезон, буває, і двічі на день. Працює на замовлення, відправляє вранці чи ввечері, залежно від терміну перебування зелені в дорозі.

Її основна культура — спаржа — вже не викликає здивування холминців. Але й охочих перейняти досвід поки немає. Спаржа ростиме на ділянках до осені, поки не пожовкне, що означатиме, що всі цукри відійшли в корінь, і рослина вже віддала свої сили на закладення майбутнього врожаю. Тоді її зрізують, і спаржа йде у «сплячку» до нового сезону.

Джерело: susidy.city, Наталія Рубей

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: