Директорка гімназії Людмила Антоненко навчає дітей бути щасливими
Життя мінливе, воно постійно підкидає вчителям різноманітні виклики: то великі освітянські реформи, на кшталт НУШ (нової української школи), змінюють програми та предмети, то вимоги та проведення ДПА (державної підсумкової атестації)...
Свої складності освітянському процесу додали роки ковіду та російсько-української війни. Що повинно бути в пріоритеті - онлайн, офлайн чи змішане навчання, як працювати з учнями, які нині з мамами за кордоном рятуються від війни, чи є при навчальному закладі бомбосховище і чи відповідає воно потрібним нормам?..
Складних питань під час війни вистачає, але школи їх вирішують, працюють креативно і винахідливо, і учням в них приємно та корисно навчатись.
Одна з таких невеликих сільських шкіл стала для дітей сім’єю і рідною домівкою - це Замістянська гімназія Сухополов’янської сільської ради.
Величезна насолода для колишнього вчителя і журналіста - побувати в такій школі, порозмовляти з її педагогами, дітками, відчути її особливий затишок, зрозуміти, що вона - маленький острівець добра і любові! І що дають тут не тільки знання, а ще вчать використовувати їх в повсякденному житті, вчать жити в нашому складному світі.
ШКОЛА, ВЛАДА, СПОНСОРИ
Людмила Йосипівна Антоненко директорує в гімназії вже восьмий рік. За освітою вона вчитель англійської мови, філолог, викладач-перекладач.
Хоч і не місцева, але з перших місяців свого перебування на замістянській землі полюбила це невелике приміське село, його жителів. Гімназія для неї - її любов і щоденна турбота, її сподівання і гордість, безсоння, щастя, життя і доля.
Під час приємного спілкування з пані Людмилою я дізнаюся, що в гімназії навчається 83 дитини, в ній 18 педагогів і працюють всі вони, як злагоджена та дружна, творча команда. Тісна та щира у них співпраця і з батьками - справжній заклад родинного типу.
- Класи за наповненістю невеликі, - говорить керівник закладу, - і це дає унікальну можливість вчителю приділити кожному учню максимальну увагу, ретельно попрацювати з ним індивідуально. Кожний з діточок, як на долоньці. Найбільший, правда, за останні роки, випускний наш клас складався з 15 дітей - ми випустили їх в минулому році.
Всі наші вчителі - справжні професіонали, вони роблять все для того, щоб процес навчання і виховання був комфортним і цікавим...
Так сталося, що я приїхала в гімназію саме в той день, в який вони закінчили пакування новорічних подарунків для ЗСУ, і ось-ось мали передати їх прилуцьким волонтерам, які вчасно доставлять їх на фронт воїнам-землякам.
Готували подарунки не один день всі разом - вчителі, учні, батьки. Ми йдемо до актової зали (вона одночасно і спортивна) і розглядаємо великі місткі коробки з патріотичними малюнками, в яких є все - шкарпетки від бабусі; «вибухова суміш для ЗСУ» (сало з часником); вітамінна зброя - мед з горішками, смородина, перетерта з цукром, зроблена власноруч халва; м’ясні та рибні смаколики, приготовлені вмілими замістянськи- ми господарочками; засоби гігієни...Тобто, все необхідне для воїнів-захисників. Щоб відчували вони, що тут, у тилу, про них дбають, приготували ось їм подарунки до свята... А, значить, їх люблять і чекають.
Людмила Йосипівна проводить мене своїми володіннями - в класах тепло і ошатно, є потрібне учбове обладнання, особливо, для учнів 1-4 класів. Є телевізори, кабінет для інклюзивного навчання, маленька, наче лялькова, учительська, але в ній так затишно і приємно!
В гімназії, а це так важливо для здоров’я учнів та їх гігієни, є внутрішні вбиральні.
І також - бомбосховище, в якому під час тривоги всі вони ховаються від небезпеки.
Мабуть, їм хотілося б більше простору - класні кімнати, здебільшого, невеличкі (школа розміщується в приміщенні колишнього дитсадочка), але вони справляються. Хіба для любові потрібні палаци і розкішні меблі?
Мають вони те, що мають, і тим задоволені і щасливі.
А ще вони висадили 375 дерев поряд з гімназією, у парковій зоні. Колись там росли тополі, які зістарилися і віджили свій вік. Тепер, замість них, зазеленіють навесні берези, липи, сосни та ялинки. Може, й не всі вони приживуться, але ж якась частина приживеться, і очі будуть милуватися цією красою.
- Працюємо, навчаємо, виховуємо. Разом переживаємо успіхи і проблеми, вболіваємо за Україну, за нашу Перемогу. - говорить Людмила Йосипівна. - Коли разом, легше. А ми не одні - нам допомагають, в нас вірять, про нас турбуються. Маємо тісну співпрацю з керівництвом ОТГ, з її головою Денисом Михайловичем Росовським. Саме завдяки йому наша гімназія має сховище, він, разом з депутатським корпусом, вирішує багато інших важливих для нас питань. Велика подяка також нашим багаторічним інвесторам - колективу ТОВ «Прилуцький хлібодар» та його керівнику Миколі Супруненку. А також агропромисловому об’єднанню імені Івана Супруненка ПАТ «Прилуцький хлібозавод» та його генеральному директору Людмилі Супруненко. Подарунки діткам на свята, допомога в ремонті, благоустрій території - завжди в усьому допомагають, ми цінуємо це і дуже їм вдячні.
СВЯТО ДЛЯ ДИТИНСТВА
Альона Тарадій працює в гімназії асистентом вчителя. Закінчила наш прилуцький педколедж, потім - філологічний факультет Ніжинського університету імені Миколи Гоголя, в Харкові вивчала сучасну хореографію. Член Молодіжної ради Сухополов’янської ОТГ.
Їй - 29 років, заміжня, доньці Дар’ї - 9 років. Альона - ініціативна, наполеглива молода жінка. А ще - струнка та пластична, елегантна, комунікабельна.
Вона створила в гімназії хореографічний колектив, хоч в ньому танцюють не тільки дівчатки, а і декілька хлопчиків.
В її колективі - три різні вікові групи, всього - 23 дитини. Є навіть прилуцькі дітки, і вони приїжджають на репетиції з міста. Колектив вже виступав на «Мистецьких барвах», брав участь в різних онлайн-конкурсах і має дипломи переможців.
А ще вона - тренер з фітнесу. Завдяки її ініціативі в сільському клубі з’явилися сучасні тренажери для занять фітнесом. Гроші на це спортивне обладнання виділив народний депутат України Борис Приходько, і тепер замістянська молодь має змогу тренуватися на них.
З великим захопленням Альона розповідає мені про творче життя гімназії, про те, що дітки у них - талановиті, розумні, енергійні. Що бібліотекар гімназії Тетяна Володимирівна Краснопольська провела «Казкову вікторину», під час якої наймолодші гімназисти пригадали українські народні казки та популярні мультфільми, обговорили користь читання, яке є особливо важливим у часи випробувань.
Книжки стають гарними товаришами й порадниками для дітей, вчителями й лікарями, і учні тягнуться до них, читають.
Альона розповідає, що нещодавно сам Святий Миколай завітав до учнів із солодкими подарунками. Його «прислали» у заклад їх незмінні друзі з колективу ТОВ «Прилуцький хлібодар».
Вже підведені підсумки загальношкільної акції «Альтернатива живій ялинці» серед гімназистів 1-9 класів. Багато учнів долучилися до цієї виставки-конкурсу. Альона зазначає, що було дуже приємно бачити таку велику кількість креативних і цікавих ідей...
- Незважаючи на війну, діти чекають свята, - говорить молодий педагог, - і ми робимо все для того, щоб подарувати їм це свято.
До новоріччя готували казку «Холодне серце», танцювальні номери, майже щодня репетирували.
Відчувається, що щаслива, що любить дітей і діти її люблять.
- В цій школі минуло моє дитинство, - зізнається Альона, - Колись я сама тут навчалася, зростала. Життя в нашій школі завжди було цікавим і насиченим... А як гарно проходить у нас щорічний флешмоб на початку грудня, коли відзначають Всесвітній день української хустки!.. В моєму рідному селі трапилися всі основні події мого життя - тут вийшла заміж, народила доньку. Я б не хотіла жити і працювати в місті, бо щаслива робити це тут.
Живемо ми разом з бабусею Ольгою, яка багато чому навчила мене в житті. Завжди в родинному колі святкуємо Різдво, 12 страв на столі - це обов’язково, бабуся завжди сама кутю готує до столу... І доросле, і дитяче серце бажає свята...
Гарна наша Україна, прекрасні у нас люди, звичаї і традиції, пісні... Одне погано, що війна не закінчується. Але ми віримо в Перемогу, щодня дякуємо нашим захисникам за можливість жити і працювати, за наші будні і свята...
Поверталася я в місто із Замістянської гімназії з радісним серцем - все не так вже погано в нашому житті. Так, у цих діточок немає крутих гаджетів, басейну, тенісного корту, дорогих репетиторів, але у них є прекрасні вчителі. Вони різні за віком, у кожного - свій досвід, але всі вони - цікаві творчі особистості. Вони дарують своїм учням не тільки знання, з якими ті йдуть в подальше життя, вони вчать їх мислити критично і системно, не боятися труднощів, любити життя, ставитися до нього творчо, вчать не пасувати перед труднощами. А ще - роблять їх щасливими. І це найважливіша річ, яку може дати вчитель своїм учням.
Джерело: газета “Прилуччина + Прилучаночка”, Лілія Черненко
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: директорка, гімназія, Антоненко