76-річний тренер із лижного спорту Олек­сій Погуляй дав поради, як лишатися здоровим і бадьорим

Добавить новость

Вторник, 28 Ноября 2023 18:41  |  Просмотров: 2074

Цьогорічного вересня Олек­сій Погуляй із Наумівки на Корюківщині вперше за свої 76 років побував за кордоном. Син Олек­сандр запросив — він їхав у Поль­щу на змагання з конкуру (вид кін­ного спорту — з подоланням різно­го виду перешкод) як представник Міністерства молоді і спорту.



Олексій Антонович ревно вбо­лівав за молоду українську коман­ду (вона посіла третє місце), при­дивлявся, як живуть поляки, та найбільше враження, зізнається, справило інше: перше, що зробив син на ранок після приїзду у Варшаву, — вийшов на пробіжку.

— Це для мене було як бальзам на душу. Кажу Саші: «Значить пра­вильно я тебе виховував». Він за­сміявся: «Правильно. Тільки іноді перегинав палку».

— Будень чи вихідний, а о сьо­мій ранку — фізичні вправи, біг. Ва­ріантів не було, — згадує і старша дочка Олексія Антоновича Світла­на. Зараз їй 52, молодшій Наталії 50, Олександру 40.

— Хотів, щоб діти були щасли­вими. А щастя без здоров'я не бу­ває, - пояснює свою вимогливість батько.

Він уже звик, що його назива­ють фанатом здоров’я, бо й сам так вважає: зміцнює його щодня. Тут йому в поміч — фізкультура і спорт. Почувається добре і не по­спішає на пенсію. Коли кажуть: уже 54 роки стажу, скільки ще працюватимеш, він відповідає: «До 90». Жартує. Але чому б і ні?

— Насправді задля стажу я не працював і дня. Тільки для задово­лення. Бо робив те, що подобалось.

Нині Олексій Погуляй — стар­ший тренер із лижного спорту Наумівської філії Чернігівської дитячо-юнацької спортивної школи олім­пійського резерву. Каже: займався велоспортом, бігом, штовханням ядра, штангою, але лижі завжди були на першому місці.

— Це ще з дитинства. У моїй рідній Прибині (на Корюківщині) всі діти марили лижами. Час після­воєнний — про фабричні й не мрі­яли. Самі робили з акації. Тоді за­мість смартфонів був спорт. Кож­ному хотілося бути першим серед товаришів. Слабші тягнулися до сильніших.

Учителем фізкультури в нас був колишній військовий — льотчик. Суворий, вимогливий — авторитет для всіх хлопців. Багатьох заразив спортом. І мене в тому числі.

Й Олексій теж став учителем фізкультури — закінчив Чернігів­ський педінститут. Працював на Корюківщині. У Наумівці — з 1973 року.

— Там був колгосп-мільйонер. Голова Микола Бородавко буду­вав село майбутнього — з розви­нутою інфраструктурою, із сучас­ною школою. Я був щасливий, ко­ли мене запросили туди на роботу. Лижний спорт у Наумівці на той час не був популярним. Та мало-пома­лу ситуація змінювалася. Почалося з придбання лиж (старшокласни­ки самі заробили на них у спортив­но-трудовому таборі - виготовляли підпірки для винограду на замов­лення з Криму), а закінчилося наси­панням штучних гірок для тренувань пісок возили колгоспні машини. Тоді таке було нечуваним. З Києва приїжджали переймати досвід.

Невдовзі стало зрозуміло, що гра була варта свічок. На район­них змаганнях наумівські лижни­ки з першого разу посіли 4-те міс­це. Потім були обласні, всеукраїн­ські, і всюди — якщо не перемоги, то призові місця.

У 1980-му в Наумівці відкрив­ся філіал Корюківської ДЮСШ. Олексій Антонович перейшов туди зі школи — тренером. У 1982-му його вихованка — десятикласниця Ніна Сіра — стала першим в історії філіалу майстром спорту. Кількість охочих займатися лижами зроста­ла — на тренування їздили з Корюківки й із сусідніх сіл.

— У секції було 80 дітей, — не без гордості каже тренер. Зараз немає й половини.
У 1985-му Миколи Бородав­ка не стало. Підтримка від колгос­пу пішла на спад. Та лижна школа вже взяла розгін. Прикладом для вихованців був тренер. Крім лиж, він займався бігом, плаванням, об­ливався холодною водою за системою Порфирія Іванова. Згодом у Наумівці відкрилася ще одна фі­лія — Чернігівської ДЮСШ олім­пійського резерву, і тренером у ній (разом із батьком) почала працю­вати й Світлана (зараз — Симончук. Це прізвище її чоловіка). За фахом вона — вчителька україн­ської мови.

— Потім здобула ще одну спе­ціальність, — посміхається.

— Недавно стала спортивним суддею Національної категорії, — повідомив новину Олексій Анто­нович. — А Наташа — лікар. Шко­ляркою займалася лижами, була призером обласних змагань. За­раз пропагує пігулки. А я проти них — був у лікарні, тільки коли робили операцію на ногах (на венах). Зате Наташина старша дочка Таня про­фесіонально займається танцями. Це була ще одна моя дитяча мрія. Але спорт переміг.

Олександр — кандидат у май­стри спорту, був тренером Київ­ської школи вищої спортивної май­стерності, тепер очолює відділ кін­ного спорту і фехтування в мініс­терстві.

— Виходить, неспортивна в сім’ї тільки Ваша дружина?
— Тетяна Софронівна замо­лоду підірвала здоров’я на фермі. Та донедавна (зараз їй 74) ще робила вправи і присідала до 200 раз.

— Вимогливим Ви були не тільки до своїх дітей, а й до ви­хованців.
— Сподіваюсь, що недарма. Є чемпіони області, України, пере­можці і призери всеукраїнських і світових змагань. Серед майстрів спорту - Дмитро Драгун. Своє цьогорічне «золото» він здобув на континентальному кубку «Slavic сир» — обігнав 75 суперників у спринті на 1,4 км. Ще один Діма майстер спорту - Хуртик - нині є старшим викладачем у Київсько­му університеті фізкультури і спорту. Даша Чалик стала майстром спорту у 2020-му перемігши на дорослому чемпіонаті з біатлону. Тоді їй було 19. Нинішнього року виборола бронзу на юніорському Кубку IBU. Серед наших вихован­ців також шість кандидатів у май­стри спорту. Один із них - Дмитро Пухов — срібний призер Чемпіона­ту світу з лижних гонок. Зараз він - тренер-масажист збірної України з біатлону. Список величенький ви­йде, якщо всіх перелічити (недар­ма голова Корюківської громади Ратан Ахмедов називає Олексія Погуляя батьком чемпіонів).

— А як склалася доля Ніни Сі­рої?
— Вона стала вчителькою фіз­культури. Дуже професіональна наставниця і порядна людина. Не обов'язково всім бути чемпіонами в спорті. Важливо бути чемпіоном ужитті.

Зараз в Олексія Погуляя і Світ­лани Симончук тренується нове по­коління наумівців. Поки нема сні­гу — на лижоролерах (це такі плат­форми на колесах). Заняття 5 разів на тиждень. Молодші — починаючи від першокласників — тренуються по півтори години, старші — по дві.

— Навантаження е, та вони по­сильні. Головне — у дітей є інтер­ес, прагнення перемогти. На даль­ні змагання (переважно в Карпа­ти) діти їздять коштом батьків. Із транспортом на ближні допома­гає міськрада. Без нагород ніколи не повертаються. Та основна фіш­ка — ростуть здоровими і не боять­ся труднощів.

А для зміцнення власного здоров’я в Олексія Антоновича, крім фізичних вправ, — плавання (норма — 800 м), скандинавська ходьба і щоденні (у будь-яку погоду і пору року) двоє відер холодної во­ди — виливає на коліна, плечі і го­лову. Усе це він радить робити всім (якщо дозволяє здоров’я). Або хо­ча б основне — віджимання від під­логи, вправи для преса, присідан­ня. І стежити за вагою — щоб не бу­ло зайвих кілограмів.

Джерело: газета “Гарт”, Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: