Олена Аракчеєва: «В кожній моїй ляльці є частинка моєї душі...»

Вторник, 11 Июля 2023 14:46 | Просмотров: 2711

Коли довго живеш в маленькому провінційному місті і працюєш журналістом, то здається, що знаєш усіх. Або - майже всіх. Здається, що вже відшукав всіх цікавих людей, розговорив їх, побачив щось особливе, того, чого не бачать інші, написав про них. О, ця непробачна журналістська самовпевненість, бо життя щоразу дарує тобі сюрпризи, а Бог все шле і шле до тебе цікавих людей! Особливо - цікавих, неординарних жінок.

Прилучанка Олена Аракчеєва - незвичайна творча особистість. Вона - стильна, витончена, з красивими дреда- ми, розумна і не схожа на інших. Містична - їй сняться віщі сни. Минає 15-20 років, і вона наяву потрапляє в квартиру зі свого сну і бачить людей і меблі, які колись давно їй наснилися.

Вона вважає, що люди повинні жити за законами совісті і честі. Не терпить лукавства, лицемірства, завжди відкрита, приязна, готова допомогти кожному. І кожен день для неї, як подарунок Бога.

Вважає, що є люди, які створені один для одного, як дві половинки одного цілого. І вона такого знайшла, свою половинку — Андрія.

Вона щаслива, що має прекрасну родину - люблячого чоловіка, сина Іллю і двох доньок: меншу - Алісу, старшу
- Варвару і внученьку Валерію. Має друзів і гарну роботу, на якій вона, як вважає, «запалює зірки» (вона - майстер манікюру).
Подвір'я будинку, в якому вона живе з родиною, засаджене вічнозеленими хвойними та кипарисовими деревами - туями та ялицями. А ще там росте густа папороть. Серед дерев є квіти - її іриси. Різного кольору, але її улюблені
- чорні (я й не сумнівалися, до речі).
В іншій половині двору - сад: там квітнули яблуні і груші, готувалися до цвітіння наші рідні, дорогі серцю півонії. На щедрому трав'яному килимі ростуть кущі агрусу і порічок. А вдома - пучки висушених трав, макові стебельця... Вона вміє лікувати різними травами, робить з них настоянки і мазі. Така собі сучасна Мавка, міська мольфарка.
Мріє, щоб в її кухні була велика українська піч, вона б розмалювала її традиційними народними візерунками, варила б в ній борщі і пекла пиріжки.
Вона літає у своєму небі, бо їй інколи мало землі, молиться предкам і дякує свій рід за те, що з'явилася на світ і має можливість робити те, що робить.

По материнській лінії вона українка в п'ятому поколінні, по батьковій - зі старовинного дворянського роду. Говорить про себе так: «Я - душа, що втілена в тіло жінки на ім'я Єлена, донька Івана, роду Аракчеєвих». Все, що стосується її предків, для неї святе і сакральне.

Вона вважає, що людство, у зв'язку з постійними війнами, і особливо тепер, коли росія розв'язала таку страшну війну з Україною, проходить екзамен на людяність. А Україна - серце слав'янства, і саме нашій країні випадає місія змінити хід подій і вплинути на встановлення справедливого світо порядку. У неї є особлива молитва, в якій вона дякує Землю, що нас тримає, Воду, що нас живить, Вогню, що гріє нас. А звертаючись до Бога, просить: «Дай сили нам, бо всі ми - діти Твої, щоб очистили ми Землю свою від ворога, від бруду і брехні, від підступів і злодійства! Хай всі запроданці вийдуть від нас, бо прийшов вже час Перемоги!»

В перші місяці війни вони не знали, що робити далі. Піддавшись загальній тривозі, вирішили евакуюватись. Посиділи, подумали - як і куди їхати? Та чи так просто їхати кудись з дітьми? Не покинеш же й інших мешканців будинку, вони як члени родини - дві кішки Кекс і Люля, собака Базель, рибки в акваріумі, попуга Джозі.Поїхали в місто, купили ще й хом'яка для компанії іншим тваринкам, і благополучно повернулися додому. Так нікуди й не поїхали.

Вона любить поезію, знає напам'ять багато гарних віршів, співає пісні нашої української модернової співачки Lamu «Знаєш, як болить, ніяк не пройде.» Вона ніколи не боялася спалювати за собою і поперед себе всі мости і починати життя спочатку.

Молода, красива, розумна. І - талановита. Ще одна з родзинок особистості і долі Олени Аракчеєвої - вона - художник, майстер з виготовлення керамічних ляльок. В Україні існують творчі об'єднання, спільноти лялькарів, і вона належить до однієї з них. В Києві на Андріївському Узвозі існував колись «Ляльковий дім», в якому вона презентувала свої авторські ляльки. їх купляли колекціонери, ними милувалися прихильники цього прекрасного мистецтва. її роботи виставлялися також і в нашому краєзнавчому музеї імені Маслова.

Періодично світлини її оригінальних робіт друкуються на сторінках журналу-каталогу «Модна лялька». І це, безумовно, творчий успіх.

Витоки цій її творчості, як стверджує майстриня, лежить в дитинстві. її бабуся, у якої Олена частенько гостювала у Вінниці, мала невелику колекцію ляльок народів Світу. Звідтіля і пішло.

Ідея зробити ту чи іншу ляльку приходить спонтанно, наче нізвідки. Спочатку ідея, думки про неї, а потім - кро- пітка ювелірна робота. Вона робила ляльки-мотанки, потім з пластиліну, а потім - з м'якої кераміки, з полімерної глини «суперскалпі». Якщо її довго розминати в руках, вона стає пластичною і їй можна надати будь-яку форму. На одну ляльку може піти два місяці, або навіть півроку - в залежності від натхнення. Після того, як лялька зроблена (у кожної - свої риси обличчя, свій вираз, свої емоції), вона «запікає» їх в електричній духовці, яка схожа на керамічну піч. А потім кожній створеній маленькій людині (вона відчуває їх, як живих) потрібно зробити зачіску,взути її, одягнути згідно з образом, епосом. Вона шиє для них одяг своїми руками. Її елегантна француженка Жозефіна їздила навіть до Франції на виставку.

Є серед робіт і японка в розкішному кімоно, і «Осінь» з великим кошиком дарів української землі.
Олена цікавиться історією, тому серед її робіт є тамплієри, індіанці-семиноли (його головний убір зроблений з натурального пір'я - Джозі втрачав пір'їнки, а вона їх збирала).

А ось козак-характерник з оселедцем. Мініатюрну бандуру для нього робив місцевий столяр-червонодеревець Сергій Степанів, а шаблю - син Ілля, який мріє стати ковалем і вже закінчив Ніжинський аграрний коледж.

«В кожній ляльці є частинка моєї душі, - стверджує Олена, - вони мені, як діти. Ідуть зі мною по життю. Може, я в дитинстві не награлася в ляльки?»

Думаю, що її пристрасть до ляльок лежить в бажанні створювати красу, в її особливиму світосприйманні, в умінні змінювати простір навколо себе - робити його добрішим, естетичнішим, привабливішим. Вони сняться їй - ці, яким вона дала життя, і ті, про які лише мріє.

Вона буває різною - замріяною, енергійною. Інколи вона звичайна земна жінка, що готує салат і сапує на городі, інколи вона недосяжна і зоряна (честь і хвала чоловіку Андрію, який спокійно сприймає її різну, і кохає таку, яка вона є).
Політавши в своєму небі, повертається на землю. Вона із задоволенням шиє килимки з клаптиків, займається уроками з донькою Алісою, частенько бере на руки Джозі (він сердиться, якщо вона не робить цього) і розмовляє з ним.

Лілія ЧЕРНЕНКО, “Прилуччина + Прилучаночка”