Солістка Альона Москаленко мріє написати переможну пісню

Добавить новость

Воскресенье, 23 Апреля 2023 19:18  |  Просмотров: 3968

Альона Москаленко вже довгий час живе в Чернігові. Але для нас вона завжди буде нашою, бо ж у Рождественському народилася, тут для неї прийшло розуміння, що з музикою хоче пов'язати своє життя. Альона працює солісткою в Чернігівському міському палаці культури, викладає і в школі мистецтв при музичному коледжі. Разом із тим вона займається творчістю: пише пісні та вже встигла зняти два відеокпіпи. Нині Альона із сім'єю дуже далеко від рідної України, де теж її голос лине соловейком.



Учні - з різних куточків світу

Років з десять тому нам тут, на просто­рах колишнього Коропського району, часто доводилося чути спів голосистої пташечки Альони Герасимчук (дівоче прізвище). Шко­лярка зі сцени зачаровувала своїм голо­сом. І ще тоді, будучи ученицею Коропської школи мистецтв, дівчина вирішила, що її життя буде пов'язане із музикою.

- Після школи я вступила до Чер­нігівського музичного коледжу імені Л.Ревуцького. Я відразу потрапила у свою стихію, тож повністю поринула у навчання. Після закінчення коледжу пішла ще й за вищою освітою: вступила до Чернігівського педагогічного університету. Тож маю му­зично-педагогічну освіту, - ось так і почали нашу розмову з Альоною. - Уже другий рік працюю солісткою-вокалісткою у міському палаці культури імені В.Радченка, також викладаю у школі мистецтв, що при черні­гівському музичному коледжі.

А ще Альона й приватні уроки дає. Ма­леньких вчить азам, а ось самодостатнім музикантам (так-так, і такі учні є в нашої землячки) допомагає розкрити вокальну різнобарвність їхніх пісень. Багато Альониних учнів-українців живуть закордоном: у Франції, Америці, Австрії, Норвегії. Є і з України, звичайно ж. А на запитання, як же вона набрала собі учнів з різних куточків світу, розповіла, що це вони її знайшли, через знайомих.

- Займаємося ми в он-лайн режимі. Складно звичайно, бо ж не завжди буває гарний, тобто якісний, інтернет. Ще склад­нощів додає і різниця у часових поясах. Та пристосовуємося. Справляюся, - розпо­відає Альона Москаленко. - Я розробила власну методику викладання, тож працюю за своєю програмою. Ця методика, як по­казало життя, є ефективною, тому є в планах її офіційно затвердити.

- Розкажіть про учнів своїх. Особливо цікаво про професійних музикантів.
- Більшість учнів, які із-за кордону, - це професійні музиканти. Ось, наприклад, у мене є один учень, який уже дуже довго сам пише музику. Він чудовий музикант, але потребує професійного розкриття у плані вокалу. Тож дає мені свою пісню, і я йому допомагаю її розкрити, - дещо і про тонкощі роботи розповіла співрозмовниця. - До речі, з професійними музикантами дещо легше в он-лайн режимі працювати, якщо порівнювати з дітьми, бо ж вони чу­дово орієнтуються у музичному просторі. Але з ким би я не займалася, для кожного учня у мене є індивідуальний підхід, план, який орієнтується на його здібності та мож­ливості. А ще переконана і керуюся цим у роботі, що все встигнеться: краще учню дати те, що він осилить, а тоді потихеньку крок за кроком рухатися далі.



З теплом про вчителя

- Знаєте, багато чого у роботі зі своїми учнями я перейняла у своєї вчительки із музичної школи Ольги Миколаївни Шумей­ко: її підхід до учнів, любов до них. Вона мене навчила любити музику. І я їй безмеж­но вдячна за все, - з любов'ю про першу вчительку, наставницю говорить Альона. - Ідуть роки, з'являються нові знайомства, отримую нові знання у різних викладачів, але з особливим теплом згадую про тих, хто вчив мене у дитинстві, їхнє ставлення до мене, хто вірив у мене і щиро бажав, аби у мене все вийшло. Це безцінні спо­гади і досвід.

Згадує Альона про своє навчання в музичній школі в Ольги Миколаївни і на­зиває це найкращими роками її дитинства. Пам'ятає, як їй подобалося навчатися, виступати на сцені. З яким тільки задово­ленням вона бігла-летіла в музичну школу: з Рождественського в Короп. Будучи дити­ною, Альона знала, що її життя обов'язково буде з музикою пов'язане. Вона жила цим у дитинстві, музикою дихає і нині.

- Альоно, вокальні здібності від кого у вас? Від мами, напевно, вона ж теж співає.
- Так, вона співає, але ще із самісінького малечку мені говорили, що я вдалася в дідуся по татовій лінії. Дідусь у мене над­звичайно гарно співає, у нього красивий чаруючий тембр. Уміє грати на багатьох музичних інструментах, хоч і самоучка. Але, знаєте, у і бабусі, і прабабусі по ма­миній лінії теж гарні голоси. Тож музичні гени у мене з обох сторін, - і до генетики у розмові добралися.

- Коли планували пов'язати своє життя з музикою, як це собі уявляли? Чи, може, мріяли себе бачити на великій сцені?
- Зіркою стати точно не планувала. Хотіла викладати і разом з тим творчістю займатися, - відповідає. - На даний час чітко розумію, що вчити інших у мене ви­ходить непогано, та й подобається це мені. Але в кабінеті засиджуватися теж не хочу і не можу. Я - творча людина. Тож поєдную викладацьку діяльність і творчість.

Є що сказати своєю творчістю

- Професійні музиканти звикли чужу музику грати, яка вже була почута чи стала улюбленою. Це набагато легше. Бо завжди важко показати щось своє через страх осу­ду. Тому багато хто пише музику і складає її у довгу шухляду, так би мовити, - говорить Альона. - Я теж пишу музику. Давно вже.

І так само, як й інші музиканти, хочу, щоб вона знаходила відгук у серцях людей. Хочу, щоб про мене говорили не лише, як про виконавицю чужих пісень, якими б вони потужними не були. Мрію, аби і моя музика потужно звучала. Та я розумію, що над цим треба дуже багато працювати. Але рік тому, на початку широмасштабного вторгнення, коли із сім'єю сиділи у підвалі, а чоловік воював, ми переживали чи не найгірші емо­ції у своєму житті. Саме тоді я зрозуміла, що готова людям показати свою творчість, мені є що сказати через свою творчість. Пісня «Сизий голуб» народилася в період активних бойових дій на Чернігівщині. Тож твердо вирішила: вона має бути почутою.

Якщо ще не чули цієї пісні, не полініть­ся, знайдіть її в інтернеті. Пісня дійсно чу­дова, надзвичайно емоційна. Це присвята усім захисникам і захисницям. Вона і про той ранок 24 лютого, коли всі прокинулися в жахітті, і про сім'ї, які були змушені роз­летітися по різних куточках... У цій пісні - увесь біль пережитого.

- Напевно ж були переживання з при­воду того, як сприймуть цю пісню люди? - цікавлюся.
- Звичайно. Я все близько до серця беру, переживаю. Та я добре розуміла, щоб не сказали мені, як би не критикували, але музика і пісня завжди разом зі мною є і будуть, і щоб не сталося, я не перестану співати. Бо це моє внутрішнє бажання. Але я повинна була показати іншим цю пісню, бо прийшов для неї час. Я мусила через неї вилити свої емоції, так би мовити, очисти­тися емоційно, аби жити далі і по-новому сприймати світ, - відповіла Альона. - І тільки випустила відеокліп на цю пісню, відразу взялася готувати іншу, котра світ побачила нещодавно, у лютому.

Моя родина - мої крила

Альона розповіла, що до своїх пісень пише лише музику. А ось тексти - це тво­ріння її свекрухи Надії Москаленко.
- Надія Миколаївна пише надзвичайні вірші. Також шиє для мене сценічне вбран­ня. Взагалі всіляко мене підтримують і мої батьки, і чоловікові, - про важливих і най­дорожчих у житті людей говорить Альона.

- Чоловік - моя найважливіша підтримка і опора в житті. Він у будь-яких ситуаціях уміє підібрати слова. Навіть коли кажу, що у мене нічого не вийде, він каже, що я мушу, принаймні, спробувати. І це додає мені упевненості, від таких слів у мене з'являються крила.

Ну і як же не згадати про найменшень­ких і, мабуть, найголовніших поціновувачів Альониної творчості - її діток. Матвійчику - вісім років. Він вчиться на гітарі грати і мріє підігрувати мамі. Чотирирічна Улянка теж музична дівчинка: дуже вже співати лю­бить. Та хіба ж може бути по-іншому, коли дітки із самого малечку чують пісню, та й з мамою часто на репетиціях, концертах.

Нині Альонина сім’я, як-то кажуть, за тридев'ять земель від України - у Норве­гії. Ще в грудні виїхали туди всі разом на реабілітацію чоловіка і тата, який отримав поранення під час війни.

- Норвержці надзвичайно хороші, сер­дечні, підтримують і українців, і Україну, - розповідає Альона і додає. - Ми, українці, що нині тут живемо, не сидимо склавши руки, проводимо благодійні концерти, щоб світ не забував про ці страхіття, які відбува­ються у нашій країні. Але так хочеться вже повернутися в Україну, бо дуже сумую за рідною країною. Хочеться лише в Україні свою творчість розвивати, адже ніде не будеш так зрозумілим, як удома. Коли ще була в Україні, то разом з колегами дали багато благодійних концертів на підтримку нашої армії, у багатьох містах побували.
І так мені хотілося приїхати з благодійним виступом на Коропщину. Але не склалося. Та, впевнена, усе ще в мене попереду.

А ще мріє Альона написати перемож­ну пісню: і про весну, і про нашу омріяну перемогу. Та поки в Україні щодня кояться жахіття, не з'являється натхнення, не під­бираються слова. Та вірить Альона, що все незабаром зміниться і заговоримо та заспіваємо про мир. Віримо всім серцем у це і ми.

Джерело: газета “Нові горизонти” від 23.03.2023, Ірина БОРОВСЬКА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: