На пенсії життя тільки починається. У цьому впевнена менянка Ніна Коноваленко

Добавить новость

Вторник, 7 Марта 2023 20:17  |  Просмотров: 4424

Вона не шкодує за прожитими роками. Бо присвятила себе родині та улюбленій роботі. А на заслуженому відпочинку займається вирощуванням квітів, вишиванням, читанням. Вірить у перемогу і в те, що на місці руїн виростуть квіти



З БЕРЕГІВ ДЕСНИ - У МІСТО

Луки - чи не найкрасивіше мале село на Менщині. Ледь не попід дворами навесні повно прибутної води. Та такої чистої, що аж дно видно.

- У таку пору року з хати без високих гумових чобіт нічого й виходити, - каже Ніна Іванівна. - До магазину чи до поро­му пересувалися лише на човнах, їх мала кожна сільська родина.

З часом Луки почали занепадати, і за­лишатися жити у селі не було вже сенсу. Ніна у пошуках роботи поїхала до Мени. Правда, дівчина мала інший намір - хоті­ла вивчитися на фармацевта, але сталося не так, як гадалося.

Прийшла влаштовуватися на роботу на маслозавод (нині там знаходиться пекарня «ХлібОк»). їй доручили приймати молоко від сільгоспвиробників. Старанна і відповідальна дівчина швидко здобула авторитет серед колег і заводського на­чальства. їй запропонували опанувати спеціальність лаборантки в училищі. Рік навчання промайнув швидко.

На посаді лаборантки маслозаводу, а згодом і сиркомбінату жінка пропрацю­вала понад 40 років. Жодного разу не пошкодувала, що обрала такий фах і що відпрацювала стільки років. Нелегко було поєднувати роботу, домашнє господар­ство, виховання двох донечок. Надійною підтримкою залишався чоловік, який в усьому допомагав, підтримував. На жаль, він уже полишив цей світ.

ЇЇ РАДІСТЬ І ГОРДІСТЬ

Вийшовши на заслужений відпочинок, Ніна Іванівна присвятила увесь свій вільний час улюбленим заняттям - ви­шиванню, вирощуванню квітів, читанню.

- Вишивала я з дитинства потроху, - пригадує вона. - Якось знайшла наво­лочки, які мама почала було вишивати, та так за безкінечною сільською роботою і не встигла. То я те за неї зробила, а тоді і гладдю стала вишивати, і хрестиком. А це вже й бісер опанувала.

Квіти завжди були і є на подвір’ї у Ніни Іванівни. Чимало їх і на підвіконнях оселі. Милує зір квіткова краса з ранньої весни і аж до заморозків.

- Я їх доглядаю, ніби дітей чи онуків, - посміхається жінка. - Радію першоцвіту, біля клумби відпочиваю і душею, і тілом. Забуваються всі негаразди, піднімається настрій. Недаремно ж кажуть, що краса врятує світ. Коли дивишся на квіткову веселку - і думки приходять світлі, об­надійливі, добрі. Милуючись яскравими півоніями і гордими гладіолусами чи не­примітними на перший погляд нагідками, віриш, що скоро клята русня покине нашу Україну і в державі запанує мир і божа благодать. На місці руїн зацвітуть квіти, і життя наше розквітне.

Ніна Коноваленко - активна читачка публічної бібліотеки. Любить вона книги про долі видатних людей, життєві історії, романи на теми кохання.

Шляхом маминої професії пішла і донь­ка Оксана: закінчила факультет технології молока і молочних продуктів, живе і пра­цює в Броварах.



Ніна Іванівна - любляча, лагідна мама для доньок Іринки (на знімку) та Оксанки

Та найбільшою втіхою і гордістю для Ніни Коноваленко є її онучки. Даша вчи­лася у Броварах у спеціалізованій школі фізкультури, а нині вона є чемпіонкою України з легкої атлетики. Маша ще здо­буває фах.

- Пам’ятаєте, як у відомому фільмі головна героїня казала, що в 45 життя тільки починається? А у мене воно, повноцінне, з моїми вподобаннями, роз­почалося значно пізніше. Однак я проте не шкодую, а тільки радію, - завершила нашу розмову на оптимістичній ноті Ніна Іванівна.

Джерело: газета “Наше слово”, від 02.02.2023, Раїса МИХАЙЛЕНКО. Фото з архіву Ніни Коноваленко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: