Ірина Шкуренко сповідуєї кришнаїзм, навчає вокалу односельців і складає гороскопи

Добавить новость

Четверг, 16 Февраля 2023 17:27  |  Просмотров: 8634

Ірина Шкуренко - творча, різнобічно розвинена і доволі нетипова для сільських «широт» особистість. Вона - музикантка, поетеса, вегетаріанка і, врешті-решт, кришнаїтка. Тож саме її інша нетипова особистість і тез­ка, староста Лісових Сорочинців Ірина Іваншина порадила, як цікавого співрозмовника. І «поцілила у яблучко».



З творчої родини

Ірина народилась у селі Понори тодішнього Талалаївського району у великій українській родині. Була четвер­тою і наймолодшою серед дітей. Має старшу на 11 років сестру і двох братів. Мама її є уродженкою цього ж села, а батько родом з села Коробки на той час Ріпкинського району. Природа там, за словами Ірини, напрочуд мальовнича. І саме подорожі до бабусі, матері її батька Сергія Михайловича Поплавського, стали найкращими літніми спогадами дитинства. І любов до природи і України у цілому - також звідти.

Мама героїні нашої розповіді працювала біб­ліотекаркою, батько з технічною освітою через дисидентство мав проблеми з пошуком роботи.

Оскільки був дуже хорошим пічником, то заробіт­ки все ж мав, і буремні 90-ті роки родина змогла пережити.

Своїм першим вчителем жінка називає стар­шого брата Сергія - третю у сім’ї дитину. Успіхи у навчанні пов’язує саме з ним. І педагогом ста­ла так само завдяки йому. Каже, що у дитинстві розповідав і показував все, що знав. Включаючи фізичні і хімічні досліди.

На всі інші запитання допитливої Іри відповіда­ла бабуся Тетяна Йосипівна, мама мами, яка про­йшла голод і війну, передавши онукам найважли­віші знання: починаючи від «не викидати хліб» і закінчуючи «до кінця бути людиною». «Царство небесне їй, - каже співрозмовниця. - Я її любила і люблю досі».

Навчалась Ірина на відмінно, була єдиною ді­вчиною у класі. Ще й старостою. З хлопцями, зга­дує, було важко. Відраду знаходила, розуміння слілкуючись зі старшими подругами. І у творчості.

Спочатку займалась танцями у сільському будинку культу­ри, брала участь у всіх святкових заходах села. Потім пе­рейшла до театрального гуртка. Тоді, згадує, на сцені сіль­ського БК навіть «Кайдашеву сім’ю» ставили. «Народилась бо у творчій сім’ї, - каже Ірина Шкуренко.

- Було б дивно, якби мені нічого не передалось». Батько її грає на гітарі і, як каже донька, шикарно співає. А до вида­лення гландів ще й міг пародіювати відомих особистостей. Мама - дуже яскравий перший сопрано, має народний го­лос. У бабусі Тетяни Йосипівни був тенор-бас - бархатис­тий, гучний, поставлений голос. Дядько, мамин брат, грав на баяні. Наскільки віртуозно, що навіть «Політ джмеля» Римського-Корсакова міг зіграти.

З самого дитинства Іра була закохана у народні пісні, знала і досі знає їх багато. Коли у селі вимикали світло, ро­дина сідала до пічки - всі співали і ділились враженнями від прожитого дня. Брат, який рано навчився грати на гітарі, акомпанував, а всі інші ліпили свічки з парафіну і співали.

Життя у місті

Після дев’яти класів Понірської ЗОШ І-ІІ ступенів всту­пила до Прилуцького гуманітарно-педагогічного фахового коледжу ім. І.Я. Франка. Здобула фах вчителя молодших класів і англійської мови у початкових класах.

Однак і під час навчання займалась творчістю. Потра­пивши після прослуховувань в ансамбль, згодом виступала сольно.

Коли дівчина вчилась на другому курсі, у коледжі від­крили бакалаврат. Тоді її старший брат з одногрупником Костею повернулись до Прилук з Кременчука, аби продовжувати тут навчання. І саме Костянтин запропонував Ірині співати у рок-групі «Серце з перцем», яка саме потребува­ла фолк-вокалістки. Він привів її до філії міського БК у вій­ськовому містечку, де гурт репетирував, і — почалось.

«Одна справа - співати під фонограму, - каже музикант­ка. - Зовсім інша, коли жива музика. Коли ти повинен від­чувати кожного, коли існує своєрідна метафізика. Жива музика була тоді модною. Так ми, міленіали (покоління, яке народилось перед самим початком нового тисячоліття), самовиражались».

Групу почали запрошувати на різні міські концерти. Ірину, сором’язливу від природи, почали впізнавати на вулицях. Верхом їхньої музичної кар’єри став виступ «Серця з пер­цем» на фестивалі «Червона рута», де прилучани зайняли на відборі четверте місце...

Після неправильного діагнозу, який молодій дівчині по­ставили лікарі, вона на довгих 4 місяці, як сама зізнається, випала з життя. Цей період був дуже важкий, але, водночас, він дав можливість позбутись несправжніх «друзів». Розра­дою стали книги. Особливо допомагали триматись твори Пауло Коельо і Любка Дереша.

Ірина пережила операцію, вийшла зі стану психологічної коми, закінчила навчання і, вирішивши залишитись у місті, пішла працювати касиром. До групи не повернулась, бо там співала вже інша дівчина. Тоді вокалісткою до себе її взяли «Не ждали», а згодом сформувався гурт «Awake». Туди Іри­ну покликали на вокал, а її чоловік Дмитро Шкуренко став гітаристом гурту.

За тим часом музикантка, зізнається, сумує. Виконували вони тоді музику поважче - якраз те, що було на душу. «Метал-рок став тоді для мене рятівним колом у морі про­блем», - згадує співбесідниця.

Після того, коли група через природні причини (школярі, які були серед її учасників, продовжили навчання у вузах, пішли працювати) припинила своє існування, Ірина з Дми­тром ще деякий час виступали дуетом, який назвали «Діти сонця». «Мій чоловік - мультиінструменталіст, він дуже тонко відчуває музику, - розповідає Ірина. - Мабуть, через це він і є моїм чоловіком».

Подружжя також брало участь у виступах інших груп, але виконувати доводилось, в основному, джаз. «Тоді я і зрозуміла, що коли ти спробувала найкраще, то на абищо не згодна, - згадує музикантка. - Це і зіграло основну роль у тому, що з виступами ми закінчили».

У Прилуках пара жила у невеликій частині будинку, де, як зізнається Ірина, через постійні ремонти ледве не втратили одне одного. «Коли ти одружуєшся, стаєш на ноги, все раптом стає матеріальним, побу­товим», - ділиться Ірина.

Духовні орієнтири

Тоді вона відчула, що їй не вистачає духов­ної складової життя. Зацікавилась медитаці­ями. У духовних пошуках зупинилась на ве­дичній культурі і обрала кришнаїзм - релігійну течію індуїзму, старшу не лише за буддизм, а й за християнство.



Більше 10 років Ірина є вегетаріанкою. Спо­чатку прийшла до цього через стан здоров’я, яке похитнулось через неправильний діагноз і неправильне лікування. Згодом зустріла од­нодумців. Духовні ж практики привели її у клуб йоги, яку зараз рекомендує всім, хто турбуєть­ся про здоров’я.

На життя вона заробляла роботою в інтернет-магазині, якій віддавала більшу частину доби. Чоловік працював на заводі пластмас, згодом перейшов на тютюнову фабрику. Зро­зумівши, що ремонт тягне багато коштів, по­дружжя почало, як каже Ірина, жити для себе. З’їздили на морське узбережжя Херсонщини, побували на фестивалях у Коблево і на озері Світязь, відвідали Львів. Купили мопед, на яко­му мандрували Прилуцьким районом.



Потрохи відкладали на будиночок. Побачив­ши ціну житла у місті, почали шукати варіант у селі. На сайті знайшли оголошення про продаж будинку у Лісових Сорочинцях. Це село Ірина знала ще з дитинства (діти приїздили сюди на ставки, відпочивати у лісі), а коли зайшла за поріг будинку з оголошення, каже: «Зрозуміла, я - вдома». Житло купили 12 березня. Таким їй був подарунок на день народ­ження.

Так Ірина Шкуренко стала домогосподаркою. Хоча це зов­сім не значить, що вона зайнята лише домашніми клопота­ми. Оскільки, крім іншого, займається ще й астрологією, до війни до неї у село приїздили клієнти на консультацію. А ще на громадських засадах вона навчає вокалу односельців. Заняття проходять у будинку культури. Записалась на них і староста Ірина Іваншина. Але це вже зовсім інша історія...

Джерело: газета “Прилуччина + Прилучаночка” від 12.01.2023, Андрій Бейник

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: