Життя в Італії очима чернігівки

Среда, 16 Ноября 2022 15:34 | Просмотров: 8935

Чернігівка Тетяна Терещенко разом із донькою Олександрою виїхали з міста в березні, рятуючись від війни. У той час посилювалися обстріли, залишатися в Чернігові ставала дедалі небезпечно. Подруга Тетяни дозволила скористатися своїм авто. Жінка знайшла водія, який погодився допомогти і так ще врятувала свою маму, і сестру з її доньками. У будинок Тетяни, розташований неподалік залізничного вокзалу, влучив снаряд і пошкодив дах, стіни та вікна. Після виїзду з України мама і сестра Тетяни з дітьми залишилися в Польщі. Чернігівка з донькою переїхали до Італії. Спочатку мешкали в місті Пезаро, наразі перебралися південніше - в місто Розето на березі Адріатичного моря. Тетяна Терещенко розповіла про свої враження від життя в цій середземноморській країні.

Щоденне життя італійців

На переконання Тетяни, італійці живуть із задоволенням, ніколи не поспішають й отримують радість, здається, від буденних і звичайних речей. «Приміром, сеньйор кілька десятиліть відвідує одне і те ж кафе. Але коли ви застанете його вранці за чашкою ароматної кави, ви побачите чоловіка, який просто кайфує від нового дня свого життя. Або подружжя все життя ходить на один і той же пляж, проте спостерігаючи за ними, ви помітите в них справжній захват від моря, краси навколишньої природи», - розповідає чернігівка.

- Північна частина країни більш заможна і бізнесова, ділова. Там теж додається метушня. А південь - більш аграрний, але спокійний і неквапливий. Ніхто нікуди не поспішає - це стосується особистих зустрічей чи послуг від державних установ.

Італійці живуть серед історичних пам’яток. І вони дуже пишаються, що значна кількість об’єктів культурної спадщини ЮНЕСКО (55 пам’яток) збереглася саме в їхній країні. Італійські міста - справжні музеї просто неба. Якщо від певної пам’ятки лишилися руїни, то держава охоронятиме ці руїни. І всі ставляться з розумінням, як громадяни, так і підприємці.
Уявити, що в історичному центрі італійського міста переклали бруківку, як кілька років тому у Чернігові, просто нереально. Такого тут просто не може бути.

Окремі родини живуть в будинках, що є історичними пам’ятками. Так ось ззовні, вони не мають права нічого змінювати - це стосується осучаснення балкону чи встановлення кондиціонера, приміром, зміни кольору вікон.

Таке ж ставлення можна зустріти і до речей.

«Власник готелю, де ми проживаємо в межах Програми допомоги українцям від ООН, - небідна людина, але він їздить на Фіаті, якому 50 років. Проте цей автомобіль виглядає, як новий. І власник говорить, що це його перша машина і він її ніколи не продасть», - зауважує Тетяна Терещенко.

- Більшість італійців - законослухняні громадяни, живуть за своїми правилами і не люблять, коли їх змінюють чи порушують.

- Магазини і багато закладів харчування в неділю не працюють. І в цьому різниця з Україною. До неділі варто готуватися заздалегідь, бо вийти і купити щось просто не вийде.

- І звісно, сімейні цінності - частина світогляду і сучасного життя італійців, що вони отримали від своїх попередників.

Традиційні родини

Італійські родини - немаленькі, але найчастіше через те, що часто живуть разом кілька поколінь, а також дядьки, тітки, племінники. Така родина може володіти великою віллою, але кожен може мати окремий вхід. А ще вони заощаджують, коли винаймають садівника чи якихось домашніх працівників - могла платити одна родина, а розділяють на декількох.

- Мене дуже захоплює ставлення італійців до своїх батьків. Побачити, як 50-річний чоловік прогулюється за руку із 80-річною мамою - не дивина. І це дуже зворушливо, - ділиться своїми враженнями Тетяна Терещенко.
- Дуже рідко можна зустріти в інвалідному візку людину, яка б на вулиці була сама - завжди є супроводжуючий.

- Одружуватися і народжуватися італійці не поспішають. Родини, в яких діти народжуються в 40+, не є винятком чи рідкістю. Зі сторони, італійські чоловіки виглядають дуже хорошими батьками - на прогулянках здебільшого вони граються з дітьми. Італійці дуже емоційні, люблять жестикулював. Саме такими їх часто зображають у фільмах.

Їжа

Італійські страви смачні і популярні за межами країни. Більшість місцевих жителів люблять готувати вдома. Паста в Італії - перша страва, і її готують щодня: з морепродуктами, беконом, пармезаном чи овочами. Доки паста вариться вважається, що її не можна чіпати. Паста для італійців - ніби їхня релігія, яку всі сповідують. Вони годинами можуть говорити про цю страву, ділитися рецептами, захоплюватися й вихваляти.

Тертий пармезан - незамінний атрибут на будь-якому столі, як сіль в Україні. Бо сир додають до різних страв, не тільки пасти.

На сніданок прийнято пити каву з круасаном, дітям дають сухі сніданки. До речі, каву з молоком у місцевих кафе та ресторанчиках подають тільки в першій половині дня. Якщо попросити приготувати після обіду, вам відмовлять. В основному, місцеві полюбляють еспресо. Але безкофеїнова кава теж популярна, можуть приготувати чи не в кожному закладі.

- У мене вже з’явилися друзі серед італійців, і для кожної родини особливо важливий обід, - розповідає Тетяна. Обідня перерва триває навіть в офіційних установах до трьох годин, тому всі проходять додому. Діти якраз повертаються зі школи.

- На обід подають часто пасту, різні салати. М’ясо вживають різне - курятину, телятину, свинину. Загалом м’ясо в італійських крамницях коштує недешево. Дешевшим у місцевих магазинах будуть сир, оливкова олія, вино.
- Обов‘язково за обідом італійці п’ють вино, після келиху-двох спокійно сідають за кермо.
- Навколо міст скрізь - оливкові сади та виноградники, хоча ґрунти - кам’янисті, чорнозему немає. Рослинництво в сільському господарстві потребує постійного поливу. Овочів та фруктів продається багато, але коштують недешево.

- Вибір хліба невеликий, цінуються бездріжджові види.

І звісно, італійські піци, але чернігівкам у першому місті, де вони мешкали, здалося, що все-таки смачніші піци вже навчилися готувати… в Україні.
Популярними є п‘ядінарії. П‘ядіна - страва, що готується з тонкого тіста, який можна порівняти з лавашем, в який загортують різні начинки - зелень, папероні тощо. Більше популярна ця страва на півночі країни.

Транспорт

У Пезаро чернігівки дізналися про новий вид громадського транспорту - «метро маре», що можна перекласти, як морське метро. Це тролейбус, що рухається вздовж узбережжя, але на окремих ділянках може відключатися від електроенергії та їхати, як автобус.

- Це було нашим приємним відкриттям - екологічний і нешумний транспорт, - розповідає Тетяна Терещенко. Мінімальна вартість однієї поїздки залежить від відстані. І, як для нас, достатньо дорога - 1.2 євро. Поширене використання проїзних квитків, що трохи здешевлює проїзд. На маршрутах присутній контроль, є штрафи за безквитковий проїзд.

- Деякі перевізники дозволяють українцям їздити безкоштовно, але це не скрізь, - зауважує Тетяна.

Також в італійських містах популярний велотранспорт. Звісно, якщо центр міста - старовинний, то велодоріжок там немає. Але в сучасних мікрорайонах обов’язково є велодоріжки та розвинена відповідна інфраструктура. У багатьох курортних містах велодоріжки прокладені уздовж морського узбережжя. До речі, їхня ширина майже така ж, як автодоріг.
- В Італії доволі звично бачити велосипеди скрізь. Ніхто не дивується, якщо гарно вбрана сеньора, на підборах, і їде на велосипеді в ресторан, - говорить чернігівка.

Таксі як громадський транспорт у невеликих італійських містах використовується нечасто і коштує дорого.

Місцеві жителі полюбляють автомобілі й мотоцикли, часто - ретро.

Мені довелося спостерігати мотопробіг, учасниками якого були італійці десь віком 70+, і їхнім мотоциклам, десь стільки ж років. Але варто бачити задоволення і гордість цих людей, що вони виїхали на своїх «залізних конях», - додає Тетяна Терещенко.

Освіта

За законами Італії, всі діти шкільного віку мають відвідувати школи. Тому до українців, якщо діти не ходять до школи, з перевіркою приходять поліцейські (карабінери).

- До нас теж приходили. Я пояснила, що моя донька навчається онлайн в українській школі, і питання було вичерпано, -говорить Тетяна. Вона зазначає, що після роздумів прийняла рішення, щоб донька отримала одну якісну освіту, аніж дві неякісні, бо поєднувати навчання в українській та італійській школах достатньо непросто, враховуючи і мовний бар’єр.

Шкільну освіту в Італії завершують пізніше, аніж в Україні - в 19-20 років. Останні кілька років в школі присутня спеціалізація.

Українки - мами дітей молодшого шкільного віку розповідають, що в італійських школах менше навантаження. Водночас у дітей розвивають логіку, мислення, увагу й бажання навчатися та пізнавати нове. Більшість занять мають ігрову форму, що дуже подобається дітям.

Тетяна розповідає, що студентське життя італійців - захоплююче й насичене. Вона відвідувала художню академію в Урбіно, вступити до якої можна, якщо викладачі оцінять творчу роботу абітурієнта і він/вона пройде співбесіду. Навчання в академії, проживання в студентському гуртожитку і дворазове харчування для студентів - безкоштовно.
- Студенти та викладачі поводяться відкрито і дружньо, лекції проходять не тільки в аудиторіях. Я з подивом дізналася, що навчатися в художній академії можна навіть без уміння малювати. Але має бути талант до чомусь іншого - до фотографії, скульптури, створенні цікавих інсталяцій - головне, щоб людина мислила творчо і бачила світ нестандартно, - поділилася своїми спостереженнями Тетяна Терещенко.

Вона вважає, що багато італійців - дуже творчі люди, і виражають себе не тільки через мистецтво, а й навіть власний стиль у зовнішньому вигляді, особливо, чоловіки старшого віку.

Ставлення до українців

З початком війни дуже багато італійців емпатично ставилися до українців - підтримували, допомагали, збирали й передавали речі, приймали у своїх родинах. Активно надавали українським біженцям й організації, що працюють в Італії, - Червоний Хрест, Карітас та інші. На рівні держави упродовж трьох місяців для всіх біженців були виплати: 300 євро на дорослого і 150 - на дитину.

Тетяна познайомилася з багатьма українками, які вже деякий час живуть і працюють в Італії. Вони займаються волонтерською діяльністю, проводять акції, збирають віск, нитки для в’язання, продукти для біженців, передають допомогу армії.

Водночас, зараз в італійських медіа значно менше висвітлюють події в Україні, порівняно з початком війни. До того ж, є матеріали, що можуть бути замовними. Наразі чимало жителів Італії переймаються власними проблемами: високим рівнем безробіття, зростанням вартості пального, комунальних платежів…Серед них теж можна почути нарікання на владу: уряди змінюються, але життя не покращується.

І ще ставлення до українців, за спостереженнями Тетяни, зумовлене попереднім досвідом, коли українські жінки приїздили на заробітки в Італії. Італійці звикли бачити українок на обслуговуючих позиціях в готелях, ресторанах, доглядальницями літніх людей чи дітей. Водночас під час війни справжнім відкриттям для них стало, що українці володіють іноземними мовами, мають часом не одну вищу освіту.

Зараз Тетяна вивчає італійську мову, але однаково переконана, що багато роботи на всіх українців чекає вдома після нашої перемоги.

Gorod.cn.ua