Очільниця Будянського старостинського округу розповіла, якими проблемами переймається громада

Добавить новость

Вторник, 15 Октября 2024 18:35  |  Просмотров: 1413

З Наталію Олексіївною Терещенко, очільницею Будянського старостинського округу, ми познайомилися на Покровському ярмарку, де вона та її колеги й помічниці зав­зято торгували смаколиками й збирали гроші, які будуть у нагоді нашим захисникам. Усю випічку виготовляли працівники будинку культури, бібліотеки, інших закладів. «Назбирали 5500 грн. Ми весь час допомагаємо ЗСУ, в’яжемо сітки. Самі купуємо основу, тканину. Якщо порахувати, то вже до 2 км сіток зв’язали...» - сказала пані Наталія.
Фронт роботи в Будянської старости немалий - села Буди, Сезьки, Гейці, Дзюбівка, Тишківка, Грабів, Лучківка, Пелюхівка, Чорне, селище Коломійцеве... У старо- статі Наталії Олексіївні не сидиться. Щодня чи автівкою, чи мотоциклом об’їжджає свої населені пункти. І скрізь її чекають люди зі своїми проблемами та запитами.

- Пані Наталю, як стають старостами?
- Точно по-різному. Наро­дилася я в Хаєнках. Спочатку ще юним дівчам отримала професію бухгалтера. Потім було навчання в Ніжинському училищі культури і мистецтв імені Марії Заньковецької. В 1988 році я вийшла заміж, згодом почалася і моя тру­дова діяльність - мені запро­понували стати завідувачкою клубу села Воронівки тоді Ічнянського району. Пропра­цювала там близько 10 ро­ків. А потім сільський голова запропонував мені стати се­кретарем сільради у Хаєнках. На цій посаді я працювала 14 років.

- Що пригадується з тих часів?
- Мій чоловік Олександр також працював художнім керівником у Воронівці. І ми створили вокально-інстру­ментальний ансамбль. У нас були постійні концерти в Ічні та селах - на всі свята. Ми з чоловіком співали...

Та коли я стала секретарем сільської ради, часу на висту­пи, на жаль, уже не вистачало.
У 2020-му році Олена Вік­торівна Бутурлим, Ічнянський міський голова, призначила мене старостою Хаєнківсь- кого старостинського округу. У 2022 році відбулося ско­рочення старостатів, Хаєн- ківський також потрапив під це скорочення, й Олена Вік­торівна запропонувала мені стати старостою Будянсько- го старостинського округу. Я довго вагалася, думала, адже до цього округу вхо­дить багато сіл. А підприєм­ства жодного немає, тож ро­зуміла, що буде важко.

- Далеко вам із дому до роботи?
- Близько 9 км. Виїжджаю з Воронівки, де живу. Далі - Лучківка, це вже мій округ, Грабів, Буди, Пелюхівка... На роботу їжджу щодня - можу на автівці або на мотоциклі, я сама за кермом. Чоловік мій працює в комунальному підприємстві в Будах. Зай­мається благоустроєм.

Їду на роботу - люди мене чекають, зупиняють, запиту­ють, просять проконсульту­вати чи допомогти зробити документи. Приїжджаю на роботу, роблю потрібні папе­ри й на зворотному шляху вже готові людям віддаю. Декому нічим під’їхати до старостату, а комусь і важко через вік.



- Хто вам допомагає у ви­рішенні різних питань?
- Допомагає багато Михай­ло Миколайович Бондар, ге­неральний директор СТОВ «Інтер». Також Віктор Павло­вич Кияновський та Анатолій Миколайович Копил - керів­ники ТОВ «Ічнянське». І місь­ка рада, звісно.
Працювати нелегко, дово­диться вирішувати чимало по­точних проблем у моїх 10-ти селах. Сьогодні ось з ’їздила та купила бензин, будемо пи­ляти аварійні дерева.

- Наразі займаєтеся бла­гоустроєм, щоби встигну­ти до зими?
- Саме так. І постійно приби­раємо кладовища, бо коли я прийшла на роботу, все було дуже захаращене. Наводимо лад, будуємо на цвинтарях столи і лави, бо люди просять.
Дороги у нас дуже погані. Комунальники намагаються навести лад, принаймні на
узбіччях. Спилюють чагар­ники, заготовляють дрова на старостат, на ФАПи.

- А ФАПи є в кожному селі?
- У нас три ФАПи. Вони за безпечують медичними послугами населення старо- стинського округу. Села роз­ташовані недалеко одне від одного. Тож фельдшер сідає на скутер і їде. Наприклад, працює два дні в Грабові, три дні в Будах. У більшості сіл ми зберегли фельдшерські приміщення. Вони у доброму стані. За це велика вдячність працівницям ФАПів. Також медики відвідують хворих за місцем проживання.

- Окупанти завдали чи­мало лиха?
- Через Пелюхівку йшло дві колони. Перша приблиз­но 27 лютого, а друга - 4 чи 5 березня. Але люди казали, що було близько 300 оди­ниць техніки. Селяни хова­лися в болотах. До декого я могла додзвонитися, вони мені надавали інформацію, де і скільки ворогів та їхньої техніки бачили. А я цю інфор­мацію передавала в міську раду. Росіяни йшли через Пелюхівку, Буди, Грабів на Зау- дайку і Монастирище. А звід­ти - на Велику Дорогу. Там у них була дислокація і вони там поробили жахіття.

Тоді в Будянському старостаті я ще не працювала. Старостою стала влітку. Але опікувалася людьми в Пелю- хівці, Лучківці. Возила ліки, борошно, яке дав Михайло Миколайович Бондар. Бо сільчанам тоді не було мож­ливості купити хліба. Їздили автівкою разом із чоловіком тихенько, аби не потрапити на очі росіянам.

Після виходу окупантів роз­возила гуманітарну допомо­гу. Дзвонила до Прилуцької адміністрації, церкви Голго­фи, надала списки. І звідти доставляла величезні пакун­ки на кожний двір. Гуманітар­ну допомогу надавала міська рада. Потім роздавали гу- манітарку вже адресно - ста­реньким людям, багатодіт­ним родинам. Власне, вони й зараз отримують гуманітар­ну допомогу.



- У вашому старостинсь- кому окрузі, дякувати Богу, не було страшних історій і руйнувань?
- Ні. Звісно, росіяни для остраху стріляли, особливо ввечері, прострілювали до­рогу. У Коломійцевому, що належить до мого старостин- ського округу, окупантів не було. Бо біля залізничного мосту наші військові спали­ли їхні бензовози, машини й р осіян туди не пустили.

- Із вашого округу виїха­ло багато людей?
- Таких у нас немає. Всі на місці. Окрім тих, хто нас за­хищає. А переселенці є. Под­ружжя з Дніпра живе в Будах. Це люди похилого віку. Міська рада їм допомагає, дає продуктові набори, вони отримують пенсії, коли приї­жджає автомагазин, можуть купити собі те, що необхідно. Ці люди переїхали із Дніпра через постійні обстріли. У нас живуть у будинку родичів, який отримали в спадщину.

Є переселенці й у Гейцях, Дзюбівці, Пелюхівці, які меш­кають у будинках родичів. Ними теж опікуємося.
Загалом у нас ообливо не­має будинків, які можна на­дати переселенців. Та і хто приїде? Шкіл в окрузі немає, садочка і магазинів також. У Буди, наприклад, приїжд­жають автомагазини кілька разів на тиждень - із Ічні в понеділок та четвер, із При­лук - у вівторок, середу й суботу. Привозять продук­ти першої необхідності. Ав­тобуси їздять. Наприклад, «Прилуки - Ічня». Їде з При­лук, о 8-й годині він уже в Ічні. Підвозить людей до лікарні, до організацій. Дуже вдячні водієві, приватному підпри­ємцеві, що такою дорогою він уже 15 років до нас їздить.

- А як діти добираються до школи?
- Їх підвозить шкільний ав­тобус до Дружби. Діти є не в кожному селі нашого старостинського округу. У нас зага­лом 22-є школярів. Дитсадок у Дружбі також є, але садочок наші малюки не відвідують. їх небагато у нас. Тож малят бавлять батьки та бабусі з дідусями.

У нас найбільше село - Сезьки, там 170 жителів за­реєстровано, а проживає 120. У Будах зареєстровано 73, проживає 53. У Будах є будинок культури, дуже гар­на бібліотека, у БКми прово­димо концерти, відзначаємо свята. Завжди допомагаю їх готувати, адже я учасниця художньої самодіяльності.

А загалом мешканців у старостинському окрузі — 603.

- Пані Наталіє, яка в старостаті найнагальніша по­треба зараз?
- Це дороги, вони ще й дуже постраждали після того, як ними проїхалася важка во­рожа техніка. У нас є дороги, які належать до Облавтодору, а є державного підпо­рядкування. Але бюджету на їхній ремонт не виділяється. Ми вже й грейдером їх рівня­ли, і намагалися самі підси­пати, але ефекту мало. Дощі йдуть, пісок розмивається...

- Ви розповідали на яр­марку про Валентину Мико­лаївну Корсун, завідувачку сільським будинком куль­тури із Сезьків.
- У неї троє синів служать у ЗСУ і зять. Неймовірно па­тріотична родина. Тож ста­раємося нашим військовим допомагати всім, чим можем. I постійно плетемо сітки. Вив’язали вже до 2 км маску­вальних сіток.
Постійно донатимо гроші, наприклад, на дрони. Коли наші хлопці із 117 бригади потрапляють у лікарні, допо­магаємо з лікуванням.

Іще на 117 бригаду збира­ли на РЕБи, а 24 полку - на БпЛА. Загалом на лікування збираємо всім пораненим захисникам нашого округу.

Я постійно волонтерю, їжд­жу по селах, збираю кошти. Зараз знову починаємо ак­тивно в’язати маскувальні сіт­ки, бо вони вже дуже потрібні. Збираємося після основної роботи у залі старостату і пра­цюємо.
З нагоди Дня захисників і за­хисниць України ми відправи­ли для наших оборонців мас­кувальні «кікімори», дбайливо та з любов’ю сплетені праць­овитими руками. Також пере­дали окопні свічки, сухі душі, теплі шкарпетки та рукавич­ки, дитячі малюнки, обереги, які виготовлені з молитвою. Щохвилини ми просимо Бога берегти життя наших воїнів.

- Що ви зробили, на ваш погляд, найголовнішого на своїй посаді?
- Основне питання у нас - допомога ЗСУ. А з поточної роботи - благоустрій. Зроби­ли дві огорожі на кладовищах в селі Коломійцевому та Гейцях. На чотирьох кладовищах - у Пелюхівці, Грабові та Бу­дах - поставили столи і лави. Відремонтували зупинку в Будах, бо вона була повністю зруйнованою. В міру наших сил намагаємося щось зро­бити із дорогами. Влашто­вуємо суботники, особливо з перших теплих днів навес­ні. Влаштовуємо благодійні акції, проводимо концерти, збираємо кошти нашим за­хисникам.

- Багато хлопців загину­ло із вашого старостату?
- Троє. Один похований не на Ічнянщині. Є й безвісти зниклий... Сподіваємося, він знайдеться, можливо, десь у полоні.
А в ЗСУ служать до 40 воїнів старостинсбкого округу. Наш старший син Олександр - та­кож. Ми постійно донатимо хлопцям.
А коли хтось повертається з війни, допомагаємо оформ­лювати документи на житло, надаємо гуманітарну допо­могу. Стараємося, щоб вони отримували гроші на дрова.

- Це військові, які повер­нулися додому після важ­ких поранень?
- Так, наприклад, Микола Буймистер із Пелюхівки, він воював із 2014 року Букваль­но сьогодні я допомагала йому вирішувати питання з житлом, а вже через тиждень він знову їде воювати. У нь­ого немає родини, батько та матір померли, тож за нього турбуємося ми. У Миколи за­гинув брат, якого він поховав. Ще з його рідні воюють рід­ний брат і племінник...

- Наталіє Олексіївно, чим займаєтеся у вільний час?
- Дуже багато цього річ нав’язала килимків хлопцям на ЗСУ, на сидіння в маши­нах...

- Що для вас головне у житті?
- Головне - людське поро­зуміння і людяне ставлення одне до одного. Не дарма ж кажуть, що стався до людей так, як ти хочеш, аби стави­лися до тебе. Щоби люди розуміли, у який важкий час ми живемо. І цінували одне одного. А найголовніше сь­огодні - щоби закінчилася війна, були Перемога та Мир і ми вже спокійно відбудову­вали наше життя й творили щасливе майбутнє.


Джерело: газета "Трудова слава", Людмила Забаровська, Віра Солодка 

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: