Олександр Шпак зібрав колекцію з 60-ти мотоциклів, яка вціліла під час окупації Городнянщини

Добавить новость

Пятница, 2 Сентября 2022 12:36  |  Просмотров: 3989

Цього літа а Тупичеві на Городнянщині мав з'явитися музей раритетної мототехніки. Відкрити його планував уродженець се­ла 42-річний Олександр Шпак із Чернігова. Він зібрав колекцію зі 150 (!) мотоци­клів, мопедів та велосипедів і звіз її в Тупичів. Проте плани зірвала війна. Уже першо­го ж дня повномасштабного вторгнення ро­сі! село опинилося під окупацією. Наслу­хавшись про мародерство рашистів, Олек­сандр подумки попрощався з колекцією. І коли з 'всувалося, що окупанти не вкрали жодного екземпляра, — заледве стримав сльози від радості.



- У Тупичеві нарадився й виріс. Там і досі мешкають мої батьки. Та й сам я ще донедавна працював на місцевому спир­тозаводі. Але через війну він зупинив­ся, теж довелося шукати іншу роботу. За­вдяки попередньому досвіду мене взяли на посаду начальника спиртового цеху на Узинському цукровому комбінаті, що під Білою Церквою, - розказує про себе Олександр.

Захоплюватися мототехнікою він по­чав іще у дитинстві.

У батька був мотоцикл “Іж Планета-3”. Я його обожнював, крутив, перебирав, а згодом їздив на ньому гуляти в сусідні села. Потім була “Ява”, яка теж мені подобалась Коли ж пересів на автомобіль, то мотоцикли фактично відійшли на другий план. Хоча мрія зібрати колекцію двоколісних все одно жила в моїй підсвідомості. Бо мототехніка -це моя душа.
Втілювати давню мрію в життя Олександр почав минулої весни, коли в гаражі свого товариша випадково побачив мотоцикл “Іж Планета-2”.

- Я зразу ж загорівся бажанням купити його. Олегові цей мотоцикл дістався у спадок, і по суті був не потрібен. Тож він з легкістю погодився продати свого “Іжа”. Чесно кажучи, я сподівався, що всі запчастини в ньому будуть рідні. Однак, виявилось, що чимало з них неоригінальні — з інших мотоциклів. Тому я взявся реставрувати своє придбання. А тоді згадав, що в батьковому гаражі пилиться старенький “Іж-49”, якого я давним-давно купив і хотів відреставрувати, але руки ніяк не доходили. Із цих двох мотоциклів і почалася моя колекція.

З тих пір Олександр почав один за одним купувати двоколісні усюди, де тільки міг: у знайомих, друзів, односельців. Та більшість мототехніки підшукував в Інтернеті. Полюючи за раритетними екземплярами, він за рік об'їздив всю Україну.

Моя перша поїздка була в Слов’янськ, що на Донеччині — пригадує колекціонер. - Я вирі­шив купити собі ще одного “Іжа-49” — як донора запчастин для того, що вже мав. А коли приїхав, то дізна­вся, що в продавця є ще один мото­цикл — «Москва» другої половини 1940-х років Такі мотоцикли виро­бляли на німецьких верстатах заво­ду DKW, які в рахунок репарацій бу­ли вивезені до Радянського Союзу.
«Москва» вийшла невеликою сері­єю і стала родоначальницею усім відомого «Мінська». Тому не купи­ти цього мотоцикла я просто не міг. Вийшло так, що приїхав по одно­го, а повернувся з двома. “Іжа” господар віддав мені за 20 тисяч гри­вень, «Москву» - за 14. Взагалі ж знайти цікаву модель вкрай непро­сто, бо всюди рискають перекупни­ки. Якщо трапляється щось гідне - треба купувати Не раз бувало та­ке, що я зривався з роботи і летів по покупку через пів країни. Та це ко­ли модель дуже цінна. Здебільшого ж я намагався підгадати так, щоб за одну поїздку купити кілька мотоци­клів чи мопедів. Рекордна поїздка — 2 200 кілометрів Тоді я проїхав 10 областей і придбав аж 6 нових ек­земплярів: 3 мопеди і 3 велосипе­ди. Додому повертався завантаже­ним під зав’язку бусиком.

Із самого початку Олександр вирішив, що в його колекції всі мо­делі матимуть лише оригінальну комплектацію Тому коли приво­зить новий екземпляр, то першим ділом знімає з нього нерідні деталі і займається пошуком оригінальних.

— Довести мотоцикл до па­ду часто обходиться навіть дорожче, ніж купити його. Наприклад, бе­ру за 15 тисяч гривень і ще міні­мум стільки ж витрачаю на те, щоб укомплектувати його рідни­ми запчастинами. У старих мото­циклах рідкістю є оригінальні “стопи”, фари, сигнали в карболітовому корпусі. Річ у тім, що вони часто били­ся, а господарі, як правило, стави­ли заміну з інших моделей.

Нині в Олександра Шпака 60 мотоциклів і приблизно стільки ж мопедів. Решту колекції складають велосипеди. Дві третини всієї тех­ніки — на ходу.

— Окрім різних моделей радян­ських «Восходів», «Мінськів» та Іжів у мене є й чимало раритетної іноземної мототехніки. Зокрема ні­мецькі мотоцикли «Вандербург», «Вікторія», «Цундап», французь­кий легкий мотоцикл «Мобілет», угорські мотоцикли «Панонія», че­хословацькі «Яви» і «Чезети», угор­ські мопеди «Берва» та інші. Дуже хочеться поповнити колекцію ще й американським «Харлеєм», але коштує він дуже дорого. Наприклад, модель 1944 року продають аж за 25 тисяч доларів! А я з усієї сво­єї колекції найбільше виклав за ні­мецький «Сімсон» 1960 року — дві тисячі доларів. У нього своє­рідний мотор — «молот», який так називають за характерний звук. Як­що ж рахувати вартість мотоцикла з коштами, витраченими на його до­укомплектування, то найдорожче мені обійшовся “Іж-350” - приблиз­но у дві з половиною тисячі доларів.

Найстаріший екземпляр в Олек­сандрові колекції — німецький мотоцикл «Цундап» 1938 року. На таких під час Другої світової їздили військові вермахту.

— Його я привіз із Полтави. За раз розібрав, почав доукомплектовувати. Запчастини, ясна річ, знайти важко. Але мені пощастило натрапити на колесо в зборі, — показує. - А ось найсвіжіша модель у моїй колекції — мопед «Львів» 1997 року випуску Він дуже рід­кісний, бо вийшов серією всьо­го 400 штук незадовго до закрит­тя Львівського мотозаводу. У мене є весь модельний ряд цього заво­ду, як і весь модельний ряд мопе­дів Ризького мотозаводу. Та в мото­техніці цінуються не лише вік і рід­кісність екземплярів, а й їхній стан. Наприклад, у мене є “Іж-56” 1959 року випуску з пробігом усього 4 тисячі кілометрів! Я мало не отетерів, коли мені його показали. Так ще й купив його фактично за копійки. Серед велосипедів у ме­не є як післявоєнні моделі, так і ви­пущені в 1980-х: «Прогрес Б-110», «Спартак», «Супутник», «Спорт», «Старт-шосе» та інші. Особливе місце посідають мотовелосипеди. Є перший серійний радянський мотовелосипед В-901 Харківського велозаводу, кілька львівських “В-902” різних років випуску. Найцінніший у колекції німецький мотовелосипед «Діамант» 1944 року. Його я придбав за 600 доларів.

— Ви підраховували, скільки витратили грошей на колекцію?
За ці гроші можна було б купити хорошу квартиру з ремонтом. Дружина спочатку не сприймала серйозно мого захоплення, а коли кількість мототехніки перевалила за півтора десятка, то почала сваритися. Бо я витрачав сімейні зао­щадження. Аргументував тим, що це свого роду інвестиція, адже ра­ритетні мотоцикли і мопеди з кожним роком лише зростають у ціні. З часом дружина таки змирилася.

Спершу всю мототехніку Олек­сандр зберігав в окремому буди­ночку в Тупичеві. Коли ж колекція розрослася настільки, що переста­ла в ньому поміщатися, надумав відкрити музей у селі.
Для музею я вирішив придба­ти будівлю колишнього магазину площею 400 квадратних метрів. Го­лова громади і депутати дали добро й навіть дозволили зразу перевез­ти туди мототехніку. Перед повно-
масштабним вторгненням росіян я перетягнув у магазин десь четверту частину колекції (здебільшого мотоцикли, які займають багато місця) і почав оформляти документи.

Та через війну не встиг. Також через напад росії так і не вийшов в ефір сюжет телеканалу «1+1» про мою колекцію, який столичні журналісти зняли 23 лютого...

Коли почалося російське втор­гнення, Олександр вивіз дружину Наталію і дітей (10-річного Андрія та 8-річного Сергія) до рідних у Бе­резну на Менщині, а сам повернув­ся в Чернігів і став волонтерити, за­ймався тим, що вивозив цивільних із міста, доправляв продукти, допо­магав бійцям тероборони.

- Наприкінці березня зв’язок із Тупичевом обірвався, тож я не знав, що з колекцією. Переживав. А ко­ли 4 квітня приїхав у село і поба­чив, що все на місці, то мало не заплакав від радості. Люди розказували, що росгвардійці ходили селом, заглядали у вікна магазину, де стоять мотоцикли, але нічого не взяли Просто нонсенс якийсь.

Нових мотоциклів, мопедів чи велосипедів для своєї колекції Олександр поки що не купує. По-перше, усі гроші йдуть на віднов­лення їхнього будинку в Чернігові, який сильно постраждав від бо­йових дій. По-друге, бусик, яким Сашко перевозив мототехніку, зни­щило вибуховою хвилею.

— Зараз я можу дозволити собі купити хіба що якісь запчастини для мототехніки. І потроху займаюся її ремонтом, — зізнається Олександр.

- Та від ідеї з музеєм я не відмовився. Хай тільки війна закінчиться, то­ді й відкриємось. І музей цей буде інтерактивний - щоб кожен охочий зміг покататися.

Джерело: газета “Гарт” від 01.09.2022, Олексій ПРИЩЕПА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: