У 62 роки жителька Березни займається фітнесом, веде концерти й організовує вечори відпочинку для пенсіонерів

Добавить новость

Четверг, 16 Сентября 2021 12:25  |  Просмотров: 7691

Надія Янчук усе своє життя живе у рідному селищі Березна. Тут вона народилася, тут блискавично промайнуло дитинство і власне родинне гніздечко зі своїм чоловіком Василем жінка теж збудувала у рідній Березні.



Щоправда, пані Надія – не лише любляча мама та дружина, а ще й безмежно закохана у свою працю і захоплення жінка. Приказка, що старість удома не застане, – якраз про неї.

Жінка із ніжністю згадала свою маму, дитячі роки. Мала вона й дитячу мрію.

«Мріяла я бути диктором центрального телебачення. Але не судилося. Нас у звичайній сім’ї було чотири доньки, батькам кожну треба було годувати, вчити. Тож у той час професія диктора для мене була недосяжною. Мама моя була дитиною війни, вивчитися їй не судилося. У 1933 році їхню батьківську родину розкуркулили, а в 1943-му загинула її мати. А перед матір’ю трішки раніше помер батько. Тож дитина, залишившись сиротою, працювала по наймах, аби прогодувати себе. Як вийшла заміж, корову завела, бо в селі це годувальниця. А нас усіх чотирьох дітей мати виростила, вивчила і, як кажуть, дала путівку в життя», – ділиться спогадами Надія Янчук.

Також жінка пам’ятає, що з дитинства мала потяг до творчості.

«Ножиці були моїм основним інструментом. Я постійно щось вирізала, ліпила, фантазувала. Потім мати сварила мене: «Що ти все порізала, зіпсувала!» І зараз у мене хобі таке залишилося: хоч що з одягу куплю в крамниці, все перешиваю на свій лад», – сказала вона.



У випускних класах дівчина дізналася, що в тодішньому Чернігівському педінституті відкрили новий факультет – трудового навчання та загальнотехнічних дисциплін. Вирішила спробувати там свої сили. Спершу вступила до підготовчого відділення, а через рік уже була студенткою.

«Набралися туди самі хлопці, дівчат мало було. Ми вивчали машини, мотори й таке інше. Через якийсь час нас навіть запитували: щоб ви хотіли б змінити в навчанні. Ми казали, що треба внести якісь жіночі дисципліни, щоб ми плели щось чи вишивали. Але перший потік у цього факультету був такий суто чоловічий за суттю своєю. А нині вже, наскільки знаю, на тому факультеті і шиють, і плетуть, і вишивають», – розказала пані Надія.

Після закінчення вишу її направили на роботу до восьмирічної школи, у Волинську область. Там і зустріла свого кучерявого Василя. Уже разом закохана пара переїхала до Березни. Після народження сина жінка вийшла на роботу до садочка, але та робота виявилася не до душі.



Влаштувалася працювати в середню школу. Вела уроки трудового навчання у дівчат.

«Так було 30 років. Працюючи у школі, організувала театр мод. У межах цього проєкту учениці шили вбрання, особливо під час «перебудови», коли взагалі нічого в магазинах не було. То ми перетворювали старі речі на нові, давали їм нове життя. Було так: там відрізав, там доточив, там оборку якусь пришив. Голота на вигадки багата. Це ж не так, що тканини сто метрів лежить – і ший, що хочеш. А якщо нема нічого, треба щось вигадувати. Пам’ятаю, шила я купальники, але потрібної тканини не вдавалося купити, то де я її діставала – вже й не знаю.

А чоловік мій у будинку культури працює, то якось сцена для мене була доступною. Театр мод наш шкільний дефілював сценою, наче подіумом», – зауважила жінка.

А з часом кількість годин трудового навчання, які давали викладати пані Надії, суттєво зменшилася.

«І я замислилася над тим, чи варто працювати у школі. Пішла в будинок культури ведучою. Веду концерти, пишу сценарії, іноді пишу прозу та вірші. Навіть коли працювала в школі, суміщала педагогічну діяльність із роботою в будинку культури. Тобто в ньому 15 років працюю точно, якщо не 20. Нині ось готуємось до фестивалю імені Григорія Верьовки, що відбудеться в нашому селищі просто неба», – повідомила вона.

Надія Янчук – прихильниця здорового способу життя.

«Із дитинства я така гладенька була. Мати ж корову тримала, то пиріжки і пряники готувала часто. При зрості 150 сантиметрів я важила 82 кілограми. Усе своє життя мріяла схуднути. І мрії досягла – зараз важу 60 кілограмів. Одного разу, коли років у 50 прокинулася зранку, відчула, що треба щось робити, бо болять ноги, голова. І я вирішила зайнятися східними танцями. Колега моя, теж педагог, привчила до цього. А потім якось мене запитали, чи не можу фітнес вести. Чом би й ні?! У добу інтернету підібрала таку неважку програму, щоб для жінок віком від 45 і за 60 років була доступною. І вже років 10 займаюся фітнесом. Є в нас така невеличка група жінок, які дбають про своє здоров’я.

Час на місці не стоїть, тож шукаєш для себе постійно щось цікаве. І пані Марія Шевченко покликала на скандинавську ходу», – поділилася планами пані Надія.

За її словами, люди на таку її активність реагують по-різному.

«Одні підтримують, а інші негатив проявляють, не сприймають. Це мене не зупиняє, а навпаки – гартує. Хочеться щось нове і нове зробити, аби люди бачили, що в душі треба мати добро. Зло забирає сили, здоров’я й енергію. Якщо з добром ходиш на роботу і ставишся до людей, то в тебе і здоров’я є, і посмішки.

Тож хоч скільки б мене «били», я завжди підводжуся і йду далі. Це моє кредо таке», – зазначила жінка.

Між тим, це ще не повний перелік справ і захоплень Надії Янчук. Цьогоріч вона організувала вечори відпочинку «Для тих, кому за….».

«Люди віком 60+ ходять. Танцюємо на цих зустрічах, слухаємо музику, і гуморески в нас можна почути, і баян грає. Звісно, спершу трішки всі соромилися, а потім невимушена атмосфера запанувала. Приходять жінки і чоловіки, але чоловіків малувато. Танцюємо тустеп, вальси, циганський танок я виконую тощо.

У неділю о 18-й вечора у парку нашому біля альтанки збираємося. Там освітлення вже зробили. Але зараз така пора, що холодно і люди картоплю збирають, то менше охочих приходить. А взимку треба думати, що робитимемо, бо вечори довгі, треба їх проводити з користю. Будемо збиратися десь у приміщенні. Взагалі влітку і до 70 осіб збиралося, а як похолоднішало, то в неділю було до 15 присутніх», – повідомила пані Надія.

Має вона успіхи і в садівництві – вирощує осінню малину.



«Город у мене невеличкий. Ото як у радянський час по 12 соток давали під будівництво. І місцевість така похила, де майже нічого не родить. А малинка росте. Ходимо на грядку і їмо донесхочу», – усміхнулась жінка.

А ще розповіла, що п’ять місяців тому народилася її онучка. Дівчинку вона називає своїм найбільшим щастям.

«Оце заради дітей і онуків стараюся. Час зараз непростий. Спокус поганих усіляких багато – горілка, наркотики тощо. Тож намагаюся бути прикладом для своїх дітей, веду здоровий спосіб життя і спортом займаюся», – зізналася Надія Янчук.

Джерело: Чeline

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: