Про сімейні традиції, професію-мрію та роботу в Седневі Наталії Тягнирядно

Сьогодні – перший день весни. Пори року, що не може не надихати. Символічно, що цього дня героїнею рубрики «Люди» стала жінка. Вродлива, ніжна, таємнича, яка заворожує своїм поглядом і словом. А ще вона відома журналістка, яка раптово вирішила змінити свій фах, і любляча мама – Наталія Тягнирядно (Гавриленко).

У розмові Наталя зізналася, що місцем сили для неї є ліс, де вона обожнює гуляти. А ще – парками красивого та стильного Чернігова з запашною кавою в руках. Але те, з якою любов’ю вона описує свою малу Батьківщину, викликає бажання неодмінно поїхати і на власні очі побачити цей край.



«Я народилася і виросла в прекрасному селі на мальовничій Коропщині. Переконана, що саме на Коропщині живуть і працюють щирі і віддані люди. Мій рідний район – це надзвичайна атмосфера, що тисячоліттями створювала свою історію. Красиві та багаті ліси, які окутують мало не кожне село в районі. Десна, що розділяє район на лівобережну та правобережну частини. Проте однаково приваблює і збирає відпочивальників з усієї Коропщини і не тільки. Пишаюся, що саме Коропщина і є моєю малою Батьківщиною. Адже тут дуже високо цінують традиції та власну історію, що для мене та моєї родини принципово».

У якій родині ти виросла? І чи є у вас сімейні традиції?

Росла я в любові та взаємоповазі. В нашій сім’ї дуже цінні такі почуття, як щирість, підтримка, любов. Моє дитинство пройшло в надзвичайно ніжній і теплій атмосфері. Ми маємо власні родинні традиції від діда-прадіда, які й донині завдяки батькам продовжуються і передаються з покоління в покоління. Їх уже продовжуємо ми з сестрою та наші діти. Ми збираємося за великим столом на свята. Можемо годинами розмовляти. Наша малеча відкладає всі гаджети в бік, коли бабуся та дідусь починають розповідати про великий і козацький рід Тягниряднів. Так здебільшого проходять наші зимові вечори вихідного дня. Проте сезону весняно-осінніх польових робіт ніхто не скасовував. І всі разом – і дорослі і діти, – виходимо саджати, полоти та копати грядки. Усю роботу робимо також разом.

Чому вирішила стати журналістом?

Історія з моєю професією дуже цікава. З самого раннього дитинства я мріяла бути журналістом. У школі писала вірші, стінгазети, сценарії свят, була переможницею різних літературних конкурсів районних та обласних рівнів. Проте під кінець навчання в районний відділ освіти приїхали педагоги Глухівського педагогічного університету шукати своїх абітурієнтів. Вони влаштували іспити на різні факультети. Я склала іспит на факультет української мови та літератури і вже за два тижні мала би їхати на співбесіду. Це було державне замовлення. Я отримувала б стипендію, надавався гуртожиток. І я могла б стати вчителем української мови та літератури.

Однак за кілька днів до співбесіди разом із батьками ми прочитали оголошення в газеті, що Київський Славістичний університет відкриває факультет міжнародної інформації за кваліфікацією «журналіст-аналітик» і запрошує абітурієнтів. Навчання на комерційній основі. Але ж, ось він, шанс здійснити мрію та стати журналістом. І таки здійснилася.

Іспити я складала разом із татом. Він – моя сила і підтримка. Він завжди стимулював нас із сестрою робити все на «відмінно». Чого для нас було варте лише одне його запитання: «А чому не «5»?» Це додавало такого драйву, що наступна оцінка мала бути лише «5». На факультет міжнародної інформації був конкурс. Охочих стати журналістами було багато, а ось групу відкривали лише одну. Вимоги до абітурієнтів теж були серйозними. Однак, знаючи, як сильно я хотіла стати журналістом, мій тато підбадьорював мене після кожного не на «5» складеного іспиту. Вони з мамою завжди казали: «Ти справишся і в тебе усе вийде».

Чим журналістика є саме для тебе?

Журналістика для мене – це окрема планета. Вона має свої канони й етику. Вона обов’язково вчить бути збалансованим, терплячим, толерантним, вміти добре розбиратися в ситуації, врегульовувати конфлікти, вибирати головне, дивитися наперед. І цю науку не можна недовчити чи залишити на доопрацювання. Бо за помилки журналістика боляче б’є. Адже за кожною історією, відзнятою на камеру, написаною на папері, ховається чиєсь життя. Журналістика вселяється в серце назавжди. Завдяки журналістиці я маю безліч гарних друзів, порадників, коректних критиків.



Знаю, що за твоїми плечима багатий професійний досвід. Розкажи про нього.

Працювати я почала ще з першого курсу університету. Розпочинала із кореспондента ТРА «Новий Чернігів». Як завжди говорила директор Ольга Іванівна Капустян, «Новий Чернігів» – відмінна кузня кадрів». І це дійсно так. Вчитися на телебаченні було в кого. Пам’ятаю, як мені «ставили» голос. Тоді на радіо працювала Валентина Трахтенберг. В неї такий голос, що своєю інтонацією може або «вбити», або «оживити». На ТРА «Новий Чернігів» нам проводили різні тренінги для набуття професійних якостей. Так чітко вимовлені слова ми «вибивали» вологим рушником. Це смішна, але дієва процедура. Коли вимовляєш літери і в цей час підбиваєш рушником підборіддя. Після такої процедури усі голоси журналістів були чіткими і професіональними.

Потім я працювала на ТРК «Дитинець» і за договором із всеукраїнськими каналами. Була позаштатним кореспондентом щотижневика «Гарт». Заміняла колегу Аллу Скорик на період декретної відпустки на «1+1». Це також неабиякий досвід. Пізніше була спецкором по Чернігівській області «112 Україна», «НТН» та «ІСТV». Потім у Чернігові з’явився новий сучасний креативний і безстрашний інтернет-ресурс «Челайн». Тут зібралася креативна та молода команда. Чого тільки разом із колективом ми не реалізовували! Це завжди було весело і дружньо.



Попри професію-мрію, ти все ж змінила напрям? Чому і чим саме займаєшся зараз?

Зараз я працюю заступником селищного голови Седнівської територіальної громади. Професію змінила, бо це розвиток і новий досвід, хоч ставлення до роботи не змінилося. Адже будь-яка посада потребує повної віддачі і творчого підходу. Седнівська громада близька моєму серцю. Адже це також, як і моя рідна Коропщина, – перлина історії, наповнена самобутніми легендами, атмосферою. Я добре знаю проблеми людей, які живуть у невеликих населених пунктах, і їхні потреби. Мені не байдужий розвиток сільської місцевості з правом на комфортне життя. До Седнівської громади входять вісім сіл, із власною і неповторною історією, чарівною природою та тисячолітніми традиціями. В громаді живуть щирі та порядні люди. Весь цей ресурс разом із командою однодумців ми плануємо спрямувати для залучення інвестиційних проєктів, створення економічно важливих, для регіону, програм. Роботи в громаді дійсно багато. Адже Седнівська ТГ лише створена. І нашій команді доводиться починати все спочатку. Будувати фундамент для розвитку громади. А головне – наповнення бюджету. Бо можливості територіальної громади невеликі. Зараз ми приймаємо матеріальні цінності, будівлі, установи, що передаються на баланс селищної ради із Чернігівської РДА, яка реорганізовується. Створюємо юридичні особи, комунальні заклади. Для повноцінної роботи селищної ради це дуже важливо. Адже децентралізація повинна давати наближені послуги і комфортні умови для життя кожного мешканця. На посаду заступника я прийшла в зимовий період. Це дещо обмежує реалізацію важливих туристично-культурних проєктів. Бо планів дуже багато. Ми вже підписали меморандум про створення єдиної туристичної карти «Седнів – Тупичів – Городня». Це новий туристичний маршрут, який привабить відвідувачів і, ми сподіваємося, принесе в бюджет громади додаткові кошти.

Яка, на твою думку, сучасна жінка?

Сучасна жінка – це перш за все добра, щира, ніжна, професіональна, мудра і віддана людина. Я ніколи не акцентую уваги на моду і тренди. Бо для мене в людині головне – порядність і надійність. І ці критерії незмінні стосовно чи то жінки, чи то чоловіка. Сучасній жінці дуже важко поєднувати одночасно домашнє господарство, виховування дітей, особисте життя та будувати успішну кар’єру. Адже, цитуючи відомий вислів Маргарет Тетчер, «якщо жінка проявляє характер, про неї кажуть «стерво». Якщо характер проявляє чоловік, про нього кажуть «гарний хлопець».

Де ти черпаєш натхнення і сили для досягнення нових вершин?

Що може надихати на позитив маму 8-річного хлопчика? Звісно ж, палкі обійми та поцілунки. Дитячі потреби стимулюють працювати інтенсивніше, а любов до дитини – надихає на приємні та позитивні справи. Підтримка рідних і друзів додає енергії. В складних ситуаціях, які мені доводиться долати, я завжди жартую, що народилася в страшенну заметіль, коли мороз сягав до 30 градусів, тому тоді справилася – справлюся і зараз.



На щось іще, окрім сина і роботи, залишається час?

Нині катастрофічно бракує часу на хобі. Хоча дуже люблю читати. Здебільшого українську літературу. Я плету, вишиваю бісером. Але і це витягую з шафи, якщо треба терміново підготувати якесь нове вбрання. Тоді можу вишивати всю ніч. Так на світ з’явився фемілі-лук до Першого дзвінка сина два роки тому. Я взагалі обожнюю вишиванки і всі вишиті костюми. У мене їх ціла колекція. Лише сорочок зо два десятки. Усі вишиті, щоправда, не мною. Вишиває в сім’ї у нас мама.

Спілкувалася Юлія Заліська, Чeline

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: