Розмова про мову. Помилки, які найбільше обурюють мовницю Наталію Кльову з Корюківки

Добавить новость

Вторник, 23 Февраля 2021 11:40  |  Просмотров: 3107

Напередодні Дня рідної мови, який припадає на 21 лютого, Сусіди.Сіty поцікавилися в учительки української мови та літератури Корюківської четвертої школи Наталії Кльови про те, чи більше уваги мові приділяють нинішні школярі, як навчитися говорити українською вдома і чому солов’їна потребує нашої підтримки.


Наталія Кльова, вчителька української мови та літератури Корюківської четвертої школи

Наталії Кльові 44 роки. Родом вона з села Остапівки Варвинського району. У перший клас пішла в Шишківці на Корюківщині, бо туди переїхали батьки. Після закінчення школи здобула педагогічну освіту і має два дипломи (вихователь дітей дошкільного віку, учитель української мови й літератури).

За фахом працює 24 роки. Починала свій професійний шлях у Шишківській неповній середній школі, чотири роки була її директором. А згодом, у 2013 році, переїхали сім’єю в Корюківку. Звідтоді Наталія Вікторівна навчає української мови й літературі учнів четвертої міської школи.

Завдання треба осучаснювати

— Наталіє Вікторівно, на ваш погляд, чи почали більше цікавитися учні українською мовою? Чи достатньо годин виділяється на її вивчення в школі?

— Цікавитися українською мовою почали більше. Особливо підлітки. Адже розмовляти українською стає дедалі престижніше і навіть модно. А особливо тепер, коли українська обов’язкова у всіх сферах громадського життя і для органів державної влади. Ми частіше чуємо свою мову в магазині, транспорті, громадських місцях.

Вважаю, що в школі достатньо годин для вивчення мови. Хто бажає навчитися — матиме успіх, а ні — то й ніякі години не допоможуть. А ось завдання шкільної програми потрібно осучаснювати. Бо дітям не подобається просто списувати вправи та виконувати до них завдання. Хочеться чогось креативного, нового. Адже, якщо на уроці цікаво, то й діти прагнутимуть нових знань, охочіше опановуватимуть нове.

Про новий правопис

— З 3 червня 2019 року запроваджено новий український правопис. Тепер, зокрема, рекомендовано називати Афіни — Атенами, кафедру — катедрою, ефір — етером. Ваше ставлення до нових норм і правил. І до факту оскарження нового правопису в суді 12-річною школяркою з Херсона.

— Позитивно ставлюся до нового правопису. Адже останній переглядався ще в дев’яності, тож необхідність оновлення назріла давно. Пропоновані зміни є доволі суттєвими. З’явилися нові терміни, правила тощо. Абсолютно справедливо, що є потреба в нових правилах для нових слів і запозичень, яких в умовах глобалізації дуже багато в українській мові.

Для впровадження правопису передбачено перехідний період. Хто не знає історії української мови, не зрозуміє, чому відбулися саме такі зміни. А історія мови — річ складна.

Щодо школярки з Херсона, яка подала позов до суду про скасування правопису, вважаю, що вона не перша незадоволена і не остання. Адже для багатьох ця тема складна й болюча. Хтось підтримує нові норми, хтось ставиться з обережністю до них, а хтось виступає проти. У будь-якому разі правопис прийнято, тож нам усім треба звикати до нього. Як це зробити? Дуже просто. Потрібно мову любити, вивчати й пишатися нею.

Навчитися своєї мови

— Дайте, будь ласка, практичні поради дітям і батькам щодо вивчення мови.

— Українська мова повинна стати домінантною для всіх, бо це мова нашої нації. Сучасну дитину важко змусити до навчання, її треба зацікавити. У нас недостатня кількість цікавого українського контенту для дітей.

Батькам треба самим спробувати розмовляти виключно рідною мовою. Вони повинні власним прикладом показати, що можуть і хочуть спілкуватися українською. У сімейному колі переглядати телепрограми, фільми, читати українські книжки. Дитина зрозуміє, що говорити українською — це красиво. І почне сама говорити й докладати зусиль до її вивчення.

«Мене раздражає, коли так кажуть»

— Тепер про те, як ми говоримо в побуті — у магазині, на вулиці тощо. Які помилки Вас як мовника дратують найбільше?

— Ми проживаємо на території, де широко використовуються суржик, русизми та діалекти. Але найбільше «ріжуть» слух лексичні помилки. Вважаю, що ви самі чуєте їх чи не щодня:

«Скільки стоїть цукор?» (Натомість треба так: «Скільки коштує цукор? »)

«Ви шо, не дивитесь, шо там написано?» (Ви що, не бачите, що там написано?)

«Ви займали очередь?» (Ви займали чергу?)

Часто можна почути: «Чого у вас маска на бороді, а не обличчі?» Натомість треба так: «Чому у вас маска на підборідді, а не на носі?»

«Держіть дистанцію» (Тримайте дистанцію)

«Скільки годин? Чого апаздали? Закрийте двері» (Котра година? Чому спізнилися? Зачиніть двері)

«Я рахую, що…» (Я вважаю, що…)

«Не мішайте мені» (Не заважайте мені)

«Мене роздражає, коли так кажуть» (Мене дратує, коли так говорять).

Мова - не лише слова

Професію вчителя Наталія Кльова обрала за покликом душі. Каже, ніколи не забуде уроки української мови та літератури у своїй рідній школі, коли завжди спокійний учитель натхненно розповідав тему, щодня відкриваючи дітям нове. Так, що вона й сама захотіла стати вчителем. І переконана, що зробила правильний вибір у житті.

Сподівається, що і її знання, які вона передає тепер своїм учням, слугуватимуть їм надійним орієнтиром.

— Кожна людина звикає до тієї мови, яку вона чує з дитинства, — розмірковує Наталія Вікторівна. — Сьогодні нашій державній мові, щоб стати міцнішою, потрібні не лише відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, наша національна свідомість. Бо українська мова — це скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.

Наталія Рубей, Сусіди.City

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: