Мобильная версия сайтаУсе сміття сортує і відправляє на переробку
Вона, мабуть, єдина на Сосниччині, кому не соромно подивитись в очі природі. Все, що потрапляє до її рук - матиме продовження, як має бути насправді. А ще вона давно відмовилась від шкідливих продуктів і виробляє солодощі зі справжніх компонентів. З настанням весни збирає однодумців і йде рятувати природу від діяння людських рук. Найбільшою бідою вважає пластик, том від пакетів, які найбільше засмічують нашу планету відмовилася взагалі. Але якщо вже до її рук потрапить щось з подібного матеріалу, то до землі, щоб розкладалося і отруювало все довкілля, воно не піде. В душі мріє, що люди все ж схаменуться і почнуть робити так, як чинить вона. Адже навколишнє середовище - це дім, де ми живемо, і тим повітрям дихати тільки нам.
ХОРЕОГРАФІЯ В ЇЇ ЖИТТІ
Аліна Іванівна Авраменко – сосничанка. Після закінчення школи проживала у Києві, де здобувала освіту. Спочатку три роки навчань пройшли у залізничному технікумі, де вивчала комерційну діяльність. Тоді вступила до інституту управління персоналом на менеджмент організацій, де ще три роки черпала знання. Після його закінчення пішла працювати у будівельну компанію, що в столиці, секретарем.
Паралельно пішла в хореографічний шоу-балет, адже танці любила з дитинства. Її вчителем ще в Сосниці була Алла Варава. Та в Києві отримала багато знань по хореографії. Було, що зацікавилась і балетом. Але зрозуміла, що ним треба займатися з самісінького дитинства. Отримані навички від шоу-балету їй дали в майбутньому підґрунтя в житті, бо зараз вона працює хореографом в будинку дитячої творчості.
А тоді почалася криза і її посаду в будівельній кампанії скоротили. Приїхала до Сосниці. Та в планах ще було, що повернеться до Києва. Та все в руках долі і своє щастя вона зустріла в рідному містечку. 5 лютого свій день народження вона святкувала з друзями у кафе. За сусіднім столиком пив каву молодий хлопець зі своїм другом і наважився запросити її на танець. Потанцювали. Та вже в той день Андрій провів її додому. З того дня і почалися зустрічі. Аліна знала його ще зі школи, але не була з ним знайома особисто. Знала, що він має славу такого хлопця, яким і повинен бути справжній чоловік. Це дуже їй імпонувало. Закохалися. І зірки на небі милувалися, як вони щовечора зустрічалися і дивилися один одному в очі закоханими поглядами. Восени, як і годиться справжньому парубку, він заслав сватів. Так 18 жовтня і з’явилася ще одна молода сім’я, яку поєднало кохання.
Пішли жити відразу у своє житло. Аліна завжди мріяла, що в неї буде двоє діток. І дуже хотіла, щоб першим був хлопець, а вже потім дівчинка, щоб старший брат був захисником і оберігав сестричку від усього поганого. І вже незабаром під серцем носила немовля. І була така упевненість і спокій, що буде синочок. Її відчуття не підвело – народився Тимофійко.
ПАСТИЛА З ТОГО, ЩО РОСТЕ НАВКОЛО
Ще коли Аліна навчалась в інституті у Києві, мама піклувалася про свою доньку і завжди готувала доньці багато чого смачненького. Вона трохи набрала зайву вагу. Стала думати, що треба це якось виправити. Почала читати відповідні книги про правильне харчування, змінила свій раціон і стала готувати корисну їжу. Такий спосіб харчування веде й досі.
Поступово прийшла до того, що виключ ла м’ясо взагалі. Рибу споживає, але не смажену. Тефтелі з нута, котлети з чечевиці. Насправді вони дуже смачні і організм людини отримує потрібну енергію, тільки без шкоди для себе. З грибів варить крем-супи,але чоловіка і сина не змушує до відмови від м’яса. Вони залюбки ласують тим, що готує мама. Але якщо хочуть м’ясних котлеток, то господиня приготує обов’язково. Супи, борщі теж готує без м’яса, але, повірте, навіть без нього вони дійсно смачні.
Коли з’явився Тимофійко, то задумалася навіть над тим, як зробити йому смачні і корисні солодощі, без ГМО. Чула про пастилу і вирішила сама її приготувати. Та гріх не використати таку можливість, адже за її основу йдуть фрукти, яких вдосталь росте поряд. З самих овочів годиться тільки гарбуз. Спочатку все починалось з духової шафи - сушила різні фруктові пюре. Виходили вони трохи твердуваті і розтріскувалися. Вирішила купити дегідратор для приготування корисних снеків. Купила.
Так і почала робити все правильно. Спочатку всі фрукти треба подрібнити блендером, тоді перетерти всю масу через сито, щоб воно стало гомогенізованим, без жодної грудочки і часточок. Такого пюре для дегідратора має бути 6-7 літрів. Тоді закладає все це в апарат і сушиться пастила 17 годин. За основу пастили йде яблучне пюре. Саме воно дає клейкість і еластичність. А вже до нього додає інші ягоди і фрукти. Якщо зробити з самої малини, то вся висушена пастила потріскається.
В кінці виходить 1 кілограм готової до вживання пастили. Ось так – без цукру, без жодного хімічного компонента виготовляє корисні снеки, які можна їсти не боячись за здоров’я.
Діти люблять солодощі, тому виріши- ла спробувати зробити шоколадні вироби без цукру, рафінованих продуктів і трансжирів. Використовує все натуральне – фініки, кокосове молоко, кокосове масло, горіхи, какао-масло. А також кероб, який перетирає на порошок. Він подібний до какао, солодкий від природи і не є алергенним взагалі. Крім шоколадок робить баунті, снікерси. На таку справжню продукцію попит є. Замовлення приймає від ста грамів і більше. Наприклад, шоколадка зі справжніх компонентів коштує від 80 грн., якщо точно 1 грам – 1 гривня. Всі свої корисні солодощі упаковує виключно у паперові пакети. Замовляють з Києва, Чернігова, адже за допомогою інтернету багато людей знають про Аліну і її корисні солодощі. Купують, адже цінують натуральне. Колись ради цікавості робила хлібці з кабачків, цибулі, моркви, буряка – теж сподобалися.
200 ГРН ЗА ПЕРЕРОБКУ СМІТТЯ
А ще Аліна принципово відмовилась від пакетів. Все замінила на торбинки з тканини. Продавці вже добре знають, що в пакеті товару не візьме, тому і не пропонують. А якщо купують, наприклад, оселедець або м’ясо, то йдуть до магазину з лотком, а тоді вимиють його вдома і ніякого сміття. До самого сміття в Аліни дуже серйозне ставлення. Вона його сортує і на звалище нічого не потрапляє.
Скло і пластик відносить в спеціальні контейнери, які встановлені в місті, а решту відходів чекає така доля: вдома все сортується на 7 мішечків. Приблизно раз на три місяці повний мішок сортованих відходів вона відносить на пошту і відправляє його у Київ. Але… перед тим, як відправити все зібране, вона перераховує тій компанії 200 гривень власних коштів за один мішок. Далі підтверджує оплату і тільки тоді компанія дає згоду на те, що візьме від неї сміття на переробку. І вже тоді воно йде за адресою. Та… все те, що Аліна відправляє, обов’язково має бути чистим і без запахів, тому всі пакети і все, що в мішку, попередньо вимите і висушене. Якщо виявлять бруд, то кидають відправника в чорний список і вже більше мішків сміття не приймуть.
ЗАГРОЗА ВІД ЧЕКІВ
Серед того, що вона сортує на відправку, є один особливий вид відходів, до якого треба ставитись дуже обережно – це магазинні чеки. Справа в тому, що роблять папір для чеків з термопаперу, який містить дуже шкідливий компонент бісфенол А. Цей вид паперу дуже токсичний і через шкіру потрапляє в кров людини. У касирів вміст цього шкідливого елементу в організмі найбільший, тому слід дуже обережно відноситися до чеків.
Уже там, в Києві, мішечок з чеками потрапляє на завод на високотемпературне спалювання. До речі, цей завод під Києвом, обігріває теплиці, де вирощують овочі для нас. Пластик має різні кваліфікації. Є такий, що можна переробити, а є, що йде на спалювання, адже не підлягає переробці і його теж спалюють на цьому заводі. Та є і ще один вид сміття, який в Україні не переробляють взагалі, хоча і збирають його в окремі контейнери – це батарейки. Тоді звозять їх в одне місце, де вони спокійно продовжують лежати далі. Аліна зацікавилася подальшою долею батарейок, які збирають в Сосниці. Вона дізналась, що є одна організація в Україні, яка збирає батарейки і відправляє в Європу, де їх дійсно переробляють.
Вона звернулась до Сосницького КЖУ і вже ті зв’язалися з тією кампанією, підписали договір і тепер наші батарейки йдуть саме туди, а вже звідти їх направляють до Європи. До речі, за кордоном в ціну батарейки вже входить і вартість її переробки. Тому європейці не турбуються за її подальшу долю, адже з нею буде все так, як і має бути. Якось Аліна залучила свій будинок, де живе, до збору паперу. Почали його збирати в окремі мішки, але радість минула, коли стали приносити жирний папір.
З настанням весни вона через соцмережі збирає однодумців і йдуть прибирати навколо міста сміття, яке безсовісні люди залишили після себе. Цієї весни прибрали біля дамби та все, що можна було відправили на переробку (пластик і пакети), – помили і його доля була визначена.
ЗАДУМАЙТЕСЬ - ПРИРОДА НАМ НЕ ВИБАЧИТЬ
Болить серце, що люди так безвідповідально ставляться до відходів. Добре, що вивозять від двору, але воно приречене лежати за декілька кілометрів від міста, гнити, потрапляти в землю і в повітря. Це все чим далі, тим більше матиме свої наслідки, адже це бомба сповільненої дії. До речі, у 2018 році в Україні прийнято закон про сортування сміття і все, що ми викинули на звалище, навіть там, належить нам і ми несемо за нього відповідальність.
34-річна жінка побувала в багатьох країнах Європи і бачила на власні очі, як там до такої проблеми ставляться відповідально. По-перше, де б не була, чи то Швейцарія, чи Італія або Франція, ніде не бачила, щоб за межами міста було щось викинуте, навколо чистота. По-друге, все сміття сортують і дають йому друге життя. Мріє, що в нас люди нарешті почнуть ставитися відповідально, адже тільки нам тут жити, тільки нам дихати цим повітрям, адже це наш дім. І ніхто, крім нас, не забруднює навколишнє середовище і ніхто, крім нас самих, не може змінити все на краще. Задумайтесь: природа не вибачить.
Наталія Матвієнко, газета "Вісті Сосниччини", №2 (10079) від 09.01.2021
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
