Мобильная версия сайтаСвятого Миколая з подарунками до маленького села Буда спорядила корюківчанка Ірина
У Святого Миколая дітлахи просять іграшки, солодощі, але він не завжди їх радує. Буває, що під подушкою замість очікуваного лежить різочка. Та частіше, у Чарівника просто для всіх не вистачає подарунків. Олена Одерій, начальник служби у справах дітей Корюківської райдержадміністрації, розповіла Сусіди.City, як добродійка з Корюківки споряджала Дідуся до сільської родини, що опинилася у скрутному матеріальному становищі.
Свята хочуть не лише діти. Дорослі також у глибині душі вірять і сподіваються на диво. Для них чарівниками часто виступають конкретні люди, які мають добре серце та прагнуть щось змінити на краще. І якщо не на всій планеті, то хоча б у конкретно взятому місці.
Тиха благодійність
Якось до служби у справах дітей райдержадміністрації та відділу соціальних служб для сім’ї дітей та молоді Центру надання соціальних послуг Корюківської міської ради звернулась одна мила жіночка, яка попрохала, щоб її не називали. Тож зватимемо її на ім’я — пані Ірина.
Ірина сказала, що на сімейній раді вирішили надати допомогу сиротам або тим, хто дуже потребує допомоги. Зрозуміло, що хоче допомогти власним коштом
На Корюківщині живе немало сімей, які потребують допомоги. Багато з них отримують кошти від держави — різні види допомог. Є сім’ї, де виховуються сироти та позбавлені батьківського піклування, родини, в яких діти зростають із одним з батьків.
Родина Міщенків
Пані Ірині запропонували виступити у ролі Чарівника для Віталія й Олени Міщенків та їхнього синочка Андрійка, які не дуже давно перебралися зі Сновщини в село Буда на Корюківщині.
Сирітська доля
Історія ця бере свій початок у двотисячних. В одному з сіл Корюківського району проживала родина: мати дві доньки й син. Чоловік і батько дітей зловживав спиртними напоями, бив, ображав дружину й дітей, тому покинув сім’ю та перебрався до Сосницького району.
Так сталось, що і в матері, і в старшої доньки почала прогресувати тяжка хвороба, їх довелося влаштувати до державного закладу. Сина Сергія взяв під опіку дядько Микола з Корюківки, а найменша Олена потрапила Щорської школи-інтернату.
Тяжка сирітська доля. Як у Шевченка: «Тяжко-важко у світі жити сироті без роду…». Так і тут. Після школи-інтернату Лєна закінчила Щорське училище, вийшла заміж за хлопчину зі Сновського району. Народився в них Андрійко.
Та не знайшли молоді люди спільної мови зі свекрухою, сварки-перепалки. І ця молода сім’я вже мешкає в Корюківському районі. Приїхали лише з тим, що вхопили в руки, майже без нічого, та малою дитиною на руках.
Соціальний супровід
Сім’ю відразу взяли під соціальний супровід, підказували, радили, придивлялись. Ні, не питущі. Незаможні, але роботящі. Голова родини працює. А ще вдома город порають, господарство тримають. Улітку й гуси були, і кролі, поросятко.
Та мешкають у чужій старій хатині, де дме зі всіх шпарин, немає меблів. Користуються тим, що лишилося від господарів, котрі відійшли до Бога. Тягнуться молоді, стараються.
Підлога в будинку хоч і зовсім стара, але чистенька. Стіни, як змогли, обклеїли. Постіль старенька, та випрана. Живуть. Коли пані Ірині запропонували допомогти саме цій родині, вона одразу погодилась
Молоде подружжя дуже вдячне пані Ірині, дякував і малий Андрійко, якому, крім зручного дивана, добродійка подарувала ще й м’яку подушку та теплу ковдру. За доставляння всього цього скарбу з міста до села взявся новопризначений староста Юрій Аполон. Усе швидко привіз.
Тож на свято Миколая у малого Андрійка вже був і новий зручний диван, і ще багато іншого необхідного.
Сусіди.City
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
