У 95 пиляє дрова, копає картоплю, пече ладки. За гроші «на смерть» вставила в око штучний кришталик. У 83 ще їздила на велосипеді

Добавить новость

Пятница, 3 Апреля 2020 17:13  |  Просмотров: 2923

13 березня вранці 95-річна Анастасія Соловйова із села Смолин Чернігівського району підмітає у дворі. Віник — в одній руці, у другій — паличка.

— Секрет довголіття у праці, — вітаюся.

— Ні, — заперечує. — Це від того, що я горілки в рот не беру. А хто п'є-ковтає, той довго не живе.

А працювати треба. Я і дрівця попиляла на козлику пилочкою. Щодня устаю і пиляю. І картопельку сама покопала. І їсти сама собі варю.


Анастасія Соловйова

— Слідкуєте за собою, умиваєтеся щоранку.

— Аякже. Не то що умиваюся, а треба й підмиватися. Щоб і не воняв. Міняєш штани чи підтираєшся — цього мало. Обов'язково треба й водою підмитися. У мене водичка завжди на плиті. Тепленька. Щоб не застудитися. Я грубу топлю. У мене й газ проведений. У хаті тепленько.

Усе добре. За дочкою плачу. Сьомий рік пішов, як донька умерла. А син у Чернігові. Був у воєнщині. 8 років у Венгрії. 65-ий рік. І не молодий, і не старий. Ручечка одна висить паралізована. Другою на паличку опирається.

Раніше люди кріпші були.

— Чому?

— Тому, думаю, що ми колись на своїй землі робили. Пахали і своє їли. Каші натовчемо. Просо сіяли. Драли пшоно на пшонодері. Тримали і воли, і коні. Щоб землю обробляти. Ще як колгоспи почалися, зі свого жили. Тепер що ми їмо — хто його знає, з чого воно. Мо’, й з дохлого.

— Як тепер харчуєтесь?

— І ладок сьогодні спекла, і супу зварила, і кисіль є, — запрошує пригоститись.

— Раніше ладки як пекти, то на млинку борошно мололи, — повертається до згадок. — М’ясо, сало своє було. Двоє поросят тримали. Одно до Пасхи, друге — до Різдва. Ячмінь сіяли. Землі було по 2 гектари. А тоді узяли та й позабирали. По 30 соток дали. Важко було, та люди уміли радіти. От хоча б таке — ходили щедрувати. Звізду несуть, підвода їде. Співали. А тепер село заглухло. Війна попсувала усе. Заробітки, і на фронті, і за кордоном. Тепер молоді мруть наповал.

Сьомий год доньки нема. І нема того дня, щоб я її не ждала. Мо’, прийде. Одкуль же вона прийде?

Кажуть, мертвих частіш згадуйте, їм буде легше лежати. А там Бог його знає. Якби прийшли з того світу та розказали. Не розкажуть. Тільки можна визначити по снах.

Сон приснився, ще донька була жива, але хворіла. Ніби я стою біля оградки чоловікової могили. Стою і дивлюся, що така береза висока (а донька у мене висока) хилиться, хилиться. А я й думаю: «Ну, ця береза мене уб’є». Уже раз хилиться, упаде. Аж береза не упала ні на чужі оградки, ні на кого. Падаючи, зависла на гіллі. Значить, я лишилася, вона мене не вбила. Скільки я не вищала, скільки не кричала. А живу.

Наскладала грошей з пенсії, на смерть. А смерті нема. Зір утратила. Ніщо не миле, як світ не бачиш. Приїхав унучок, син доньчин. Каже: «Невідомо, скільки проживеш. Але щоб по парканах, не бачачи дорогу, не ходила». Поїхали у лікарню. Водив за рукав у кожний кабінет. В одне вічко у зрачок щось уставили, бачу.

«Летів орел через море, На все море крикнув: «Худо мені на чужині, Поки я привикну», — читаю на рушнику біля печі.

— То я вишила, — каже Анастасія Єрофеївна. — «Гуси-лебедята» ще на одному рушнику, то теж я. Любила вишивать. Іще б пошила, та думаю: «Ой, воно лишиться, так діти в грубу покидають». Кота вишила на занавісці. Закриває піч. Оце пошию білим, і буде білий кіт увесь. Да на червоному. От воно й красиво.

Газети передплачую, люблю. Телевізор дивлюся.

Молодою грамотна була, обліковцем працювала. 7 років у школу ходила. Закінчила у війну.

Мій чоловік фронтовик, рано умер. У 1976-ому. Правильно чи не правильно я порахувала, що 45 років уже його нема? — рахує подути. — Правильно. Він руський. Афанасій по запису, а називали на вулиці Фанік. Вони приїхали у Гончарове. Там, де зараз воєнна частина у Гончаровському, був хутір. Кілька хат. Хутори населяли.

Женилися у 1948-ому. Був поранений у голову. За кого тоді можна було йти, як не за раненого. Я з ним прожила 28 років.

— Самі лишилися, важко трудилися.

— Не то обідно, дєтка, що важко. Даром! За виходи (трудодні) ходили. А виход ураховувався в стаж. Грошей ніяких. А як дадуть, то мізерні. Хліб пекли самі. У яслях два роки поробила. Потім молоко переціджували. По три тонни за добу молока переганяли на вершки, незважаючи на те, що я худенька.

Як умер, заміж удруге не вийшла, а так і привчилася усе сама робити. Косила добре, коси не випускала з рук. По дві корови держала сама, без чоловіка. У 83 роки ще на велосипеді їздила.

Тепер і сотої частини не подужаю тієї роботи, що робила. «У ваших роках як? — учила мене лікарка з Гончарівського Людмила Хмара. — Вийшли, поробили, ляжте полежіть». Так я і роблю.

Як зберегти активне довголіття?

Обмін речовин уповільнюється, змінюється щільність кісткової тканини. Зір падає, слух падає, спина болить, ноги не ходять. Сил меншає, рідних людей меншає. Як жити в старості? І не просто жити, а зберегти активне довголіття?


Людмила Хмара

10 порад лікарки Людмили Хмари

1. Рухатися. Проходити не менше чотирьох кілометрів у день. Не тільки на стадіоні. Якщо із хати у хлів, із хліва у курятник, з городу у двір — теж рахується. У тих, хто багато ходить, добре працює серце, кишківник.

2. Шукати задоволення для душі. Хороший настрій. Якесь заняття обов’язково. Квіти. Город. Вишивання. Читання.

З. Не бути товстим. Харчуватися невеликими порціями, не перевантажувати шлунок. Сніданок об’ємом з долоню. Обід — з дві долоні. Вечеря — теж з долоню. Так вважає більшість дієтологів. Є люди, які не можуть не поїсти сала. Хай з’їсть. Йому спокійніше. Але все одно хай не переїдає.

4. Вважається, треба їсти те, що виросло на твоїй землі. Пшоно дуже корисне. Кукурудза. Гречка. Пшоно можна давати навіть дітям з діатезом. Воно зменшує алергію, бере на себе.

5. Використовувати природні біостимулятори. Мед. Прополіс. Квітковий пилок. Але особливо не захоплюватися. Усе має бути в міру. Грецькі горіхи теж біостимулятор. В усіх видах дуже корисні. І плоди, і навіть листя. Сушать те, що опадає. Можна зеленого нарвати. Грамів 200-300 заварити і ванни приймати (за можливості). І бактерицидне, і виводить радіонукліди, і заспокоює.

6. Митися. Хоча б раз на тиждень. Ноги мити щодня. Ранішній і вечірній туалет — щодня.

7. Тепло корисне. Але не перегріватися, щоб не текло. Пітна людина моментально захворіти може, трьох секунд вистачить. Інколи навіть краще підмерзнути, ніж употіти. Бо при холоді (помірному) трошки стимулюються природні захисні сили. Ноги треба щоб були у теплі.

8. Секс корисний. Скільки сексу треба в старості, залежить від людини. Є дослідження, де займалися сексом, там і активність краща, і настрій.

Але ж люди різні. Різного темпераменту, різного характеру. Є ті, хто змолоду вибирає шлях самотності і не мучиться цим. А є глибоко нещасні у самоті. Якщо у жінки був секс, був чоловік і раптом не стало, то вона важче це переживає, ніж самотня змолоду. Не стало додаткових гормонів. Люди страждають, у депресію входять.

9. Спілкування — це добре. Навіть по телефону, навіть в інтернеті. У фейсбуку, інстаграмі (соцмережах). Щоб не було замкнутого простору.

10. Не запускати хвороби. Захворієш, звертайся за допомогою. Хоча лікарів, які спілкуються з людьми по-людськи, давайте будемо чесними, мало. Сімейний лікар не може бути сімейним при навантаженні 1800 пацієнтів. До 800 ще можна потягнути. Ти знатимеш своїх людей, їх сім’ї, будеш справді сімейним лікарем.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №12 (1766), 19 березня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: