Як журналістка побувала в Майбутньому

Добавить новость

Понедельник, 10 Августа 2009 11:47  |  Просмотров: 6270

Єгор Вакуленко (зліва) та Андрій Нужненко

31 липня я побувала в Майбутньому. Хочете знати, хто і як там живе? Розповідаю. У Майбутньому живуть козаки. У простенькій сільській хаті без електрики. Навколо — чудовий зелений ліс із безліччю сироїжок та білих грибів. Біля хати дружно гуляють в'єтнамські поросята, кошенята й собака, а по даху не боячись стрибають білки. Господарі з ранку до вечора працюють: заготовляють на зиму дрова, облаштовують будинок, обробляють город. І вони щасливі!
А знаходиться Майбутнє в Корюківському районі. Це село, яке колись належало до сільської ради Білошицької Слободи і якого офіційно вже немає. Але лише офіційно. Бо недавно в Майбутньому з'явилися нові жителі. 45-річний Сергій Вакулейко зі своїм 21-річним сином Єгором та його другом і ровесником Олександром Жмурею приїхали сюди з Києва, щоб відродити село з такою символічною назвою. У Корюківському районі їх охрестили «гостями з Майбутнього». І це теж символічно, бо, відроджуючи окреме село, вони, так би мовити, є гостями з майбутнього українського села взагалі.

Дорога до Майбутнього

Майбутнє всього за 6 кілометрів від Білошицької Слободи, але доїхати туди не так просто. Ґрунтова дорога йде через ліс і час від часу розходиться на кілька стежок (ось і вибери, не знаючи, яка з них потрібна). Хоч дощ був давненько, у глибоких вибоїнах і досі стоїть вода. Одразу ж після дощу добратися до Майбутнього взагалі неможливо.
Мешканці Б. Слободи показують дорогу до Майбутнього зі здивуванням: «А нащо вам туди?» Адже нікого з місцевих жителів там уже давно немає. Хтось помер, хтось виїхав. Порожні хати поступово розібрали й вивезли. «А яке ж село колись було! — згадують слободянці. — Були там і ферма, й бригада, і грибоварня. Хати просто потопали у квітах, особливо в тюльпанах. Навіть у нас в Слободі таких не було. Ми школярами ходили туди, наче на екскурсію. А з часом село чомусь занепало, опустіло...»
Що ж привело до цього Богом забутого краю киян, які вирішили не лише оселитися тут, а й зайнятися сільським господарством?
—  Я виріс у селі, тому свині, кролі, город — для мене не новинка,   —  говорить Сергій Вакуленко. Він родом із села Красна Поляна, що в Криму. Був військовим, на пенсію вийшов у званні майора. Оселився у Києві, звідки родом його дружина, створив там охоронну фірму. Згодом Сергій Анатолійович пристав до козацтва через свого знайомого, який у Києві заснував козацьку організацію. Щоправда, через деякий час їхні шляхи розійшлися.
— Вперше на Корюківщині я побував три роки тому, — продовжує Сергій Анатолійович.

— Доля звела мене з корюківцем Анатолієм Коротковим. Минулого року ми з ним та Єгором заснували в Корюківці Козацьку Січ, яка зараз уже налічує близько  300 чоловік. Анатолій Коротков — наш отаман, я — його заступник, Єгор —  сотник  другої  молодіжної сотні. Ми беремо участь в усіх заходах по Україні, пов'язаних із козацтвом, а також займаємося гуманітарною допомогою жителям району. Минулого року коштом Січі завезли дрова в дитсадки, ФАПи та школи Б. Слободи, Рибинська, Шишківки та Прибині. У Слобідський ФАП закупили медобладнання.
Голова сільської ради Білошицької Слободи Володимир Сірий теж у нас в козацтві —  курінний отаман осередку. Тож ми часто бували в цих місцях. Якось Єгор зі своїм другом Сашком підійшли до мене і спитали: «А можна у Слободі купити будинок?» Вони всерйоз захотіли зайнятися сільським господарством. Ми порадилися з Володимиром Йосиповичем і вирішили, що найкраще для цього підійде Майбутнє. Тут хороші місця, роздолля для домашніх тварин.
У Майбутньому в нормальному стані залишилася одна-єдина хата — одразу ж на в'їзді в село. Володимир Йосипович допоміг нам знайти її господарів. Ми домовилися, що зараз не купуватимемо хати, а поживемо до кінця літа, побачимо, як підуть справи. Якщо ж усе буде нормально, купимо.

Господарники зі столиці

І на початку цього літа Вакуленки й Олександр Жмуря приїхали до Майбутнього. И одразу ж взялися до роботи.
— Коли я був тут минулого року, вікна у хаті ще були, а приїхав цієї весни — вже ні вікон, ні дверей, — розповідає Сергій Анатолійович. — За весну хтось розібрав і обидві печі в хаті (забрали засувки, димарі — все, що було металевого). Ми замовили в Корюківці нові дерев'яні вікна, Єгор сам їх поставив. Розчистили сад, почистили колодязь, поставили туди бетонні кільця. Потравили на городі бур'ян. Щоправда, картоплю посадили пізнувато — в середині червня. Єгор тільки недавно її обгорнув. Думаємо, картопля буде, але пізня.
У місцевих я купив п'ять в'єтнамських свинок і кабанчика. Вони пройшли карантин (пожили в загорожі), а тепер вільно гуляють навколо будинку. Хлюпаються неподалік у копанці. З дня на день у свиноматок має бути потомство. Привезли сюди і кролів. Наступного року плануємо розчистити ставок і завести гусенят. Одне слово, хочемо організувати тут фермерське господарство.
Ну і як же без домашніх улюбленців — Сергій Анатолійович привіз сюди трьох кошенят і собаку Рея, який зустрічає гостей радісним гавкотом.
Усій родині Вакуленків подобається в Майбутньому. Але поки що постійно тут живе лише Єгор. Він сам вирішив, що зимуватиме в селі. У Сергія Анатолійовича в Києві робота, але тільки-но випадає вільна хвилина, він їде сюди. На деякий час поїхав у справах Сашко Жмуря — приїхав Андрій Нужненко, друг молодшого Єгорового брата, 19-річного Максима. Днями має приїхати й сам Максим. Поки канікули, в Майбутньому хазяйнує їхня 16-річна сестра Настя (вона навчається у Києві на турагента). Не раз бували тут і дружина Сергія Анатолійовича Ірина, і наймолодші Вакуленки — Артем, який іде до 2 класу, та майбутній першокласник Гліб. В Артема тут навіть «живе» велосипед.

Приходять   до   Єгора  й знайомі з Б. Слободи. Тож сам хлопець майже не залишається. І всі приїжджають до  Майбутнього  не лише відпочивати, а й допомагати. Наприклад, Андрій Нужненко одразу ж узявся ремонтувати туалет. Коли приїде Максим, планують перекрити дровітню. Потроху заготовляють на зиму дрова. А щоб невеличкі полінця не викидати, розпалюють ними багаття й готують у казанку їжу (в будинку є й газова плита, але ж готувати на ній не так романтично, як на багатті).
Одне погано — у Майбутньому немає електрики. Коли в селі не залишилося жителів, електродроти познімали.
—  Згодом поставимо генератор, — кажуть Вакуленки. — А поки що, коли надворі темніє, лягаємо спати, тільки-но розвиднюється — встаємо.  І з ранку до вечора працюємо. Роботи тут вистачає. Треба не гаючи часу готуватися до зими, облаштовувати будинок і сарай. А відпочинемо краще потім.
—  Невже молодому столичному хлопцю подобається таке життя? — питаю в Єгора.
—  Я з дитинства звик працювати, роботи не боявся ніколи, — каже він. — Батько привчає нас так: хочеш щось купити, то не проси грошей у батьків, а йди зароби і купи.
За фахом Єгор — автослюсар і дизайнер інтер'єру. Та за дизайн інтер'єру будинку в Майбутньому ще не брався — не до того. — Поки що у нас брудна робота — риємо,  розчищаємо, добудовуємо.
— Не сумуєш за міським життям?
— Анітрохи.
— А як же розваги, дискотеки?
—  На танці я їжджу до Слободи. Якби ви побачили, скільки молоді там збирається — з усіх навколишніх сіл!

З природою на «ти»

—  Так вийшло, що приїхали ми вночі, розвантажились і полягали спати, — згадує свою найпершу ніч у Майбутньому Сергій Анатолійович. — Вранці пішли прогулятися й за кількадесят метрів від хати побачили...   сліди вовка.   Місцеві нас попереджали, що вони тут гуляють, тому з господарством треба обережно. Та сіроманці нас не лякають. Нехай вони нас бояться! Ми з Єгором — мисливці, щоправда, рушниці сюди ще не привезли.
Ходять неподалік і дикі свині, й лисиці, і кози. Ідемо лісом — назустріч вибігає заєць, бачить нас — розвертається й назад... Білки взагалі стрибають просто по будинку, по воротах.
Лякали нас зміями, дійсно, гадюки тут попадаються. Кажуть, водяться й отруйні — не дай Боже така вкусить. А вужі тут — взагалі звична річ, вони живуть у нас під верандою і навіть не раз заповзали в будинок.
Видно, що Вакуленки дуже люблять природу і просто насолоджуються нею. А ще — захищають.
—  У нашій Козацькій Січі я відповідаю за охорону екології (є й відповідні документи). Тому дивлюсь, щоб на ставок не їздили браконьєри з електровудками,   —  говорить  Сергій Анатолійович.
Мешканці Б. Слободи до киян ставляться приязно, адже вони відроджують сусіднє Майбутнє. Хтось пригощає їх огірками й помідорами, хтось — молоком.

Плани на майбутнє

Планів і задумів у «гостей з Мабутнього» багато. Усіх Сергій Вакуленко не розкриває, щоб не наврочити. З часом він із синами й товаришами-козаками планує вимостити дорогу до свого Майбутнього.
—  Це давнє партизанське село,   —   розповідає  Сергій Анатолійович. — У роки Великої Вітчизняної війни німці розстріляли в Майбутньому 130 мирних жителів,  спалили 95 хат. Ми  хочемо   окультурити пам'ятник загиблим. У Корюківці вже роблять для нього нову огорожу.
А   найбільша   наша   мрія —    заснувати   тут   козацький фермерський    хутір. Ми з товаришами-козаками вже давно хотіли, щоб такі хутори в Україні створювалися на державному рівні. Але  ніхто нас так і не підтримав. Тож ми вирішили розпочати цю справу самі. Буде чудово, якщо до Майбутнього  приїдуть   також інші козаки зі своїми сім'ями й почнуть займатися тут господарством.
Отож сподіватимемося, що у Майбутнього дійсно є майбутнє.

Вода зі свого колодязя

Єгор, Сергій Анатолійович та Настя Вакуленко і Андрій Нужненко

Аліна Долинець, тижневик «ГАРТ» №32 (2420)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: