Колишні вчитель і учениця відсвяткували золоте весілля

Понеділок, 15 квітня 2019 14:54 | Переглядів: 3945

80-річний Михайло і 72-річна Алла Конопля з Карпилівки Козелецького району разом 52 роки. Чоловік — колишній вчитель фізкультури місцевої школи. Жінка працювала вчителем початкових класів, завідуючою дитячим садком. Виростили сина, колишнього начальника СБУ Прилуцького, Ніжинського районів. І дочку — директора дитячого садка. Є троє дорослих онуків.

Спочатку була любов

— Кохання у мене з Михайлом Семеновичем ще зі шкільних років, — розповідає Алла Федорівна. — Я була у восьмому класі, коли він прийшов до нашої школи працювати. Я місцева, він приїжджий, із Костобоброва Семенівського району. У якому році ти приїхав, це тобі скільки років було? — звертається до чоловіка.

— Багато, — усміхається Михайло Семенович. — У 1960 році, 21.

— Мені — 13, — підраховує Алла Федорівна. — У кінці десятого класу ми почали дружити. Я спортом займалася, волейболом. Він на змагання в Чернігів возив. Була ініціативна група, яка вболівала. Тоді видавали картки, по яких спортсмени харчувалися у їдальні. Один хлопець, Толею звали, ходив за мною. Казав: «Алло, хочу, щоб ти зі мною дружила». А я відповідала: «У мене вже є друг, мій учитель». Було так: один проводжає до двору, інший зустрічає. Мені довелось зробити вибір. Толя мене привів додому і каже: «Гукай свого Мишу, будемо розмовляти». Поспілкувались, покликали мене. Вийшла, кажу: «Я вибираю Михайла Семеновича». Ну, Толя розстроївся, розвернувся і пішов.

Після школи поступала у Київський інститут іноземних мов. Не пройшла по конкурсу. Пішла працювати в школу старшою піонервожатою. Тоді була така посада. Минув рік, в Карпилівку приїхав обласний ревізор, мене викликали в сільраду. То був Толя. «Ти залишаєшся з ним?» — «Так». Після школи ми з Михайлом Семеновичем продружили ще два роки.

— Просто дружили чи більше?

— У школі дружба, а після — любов. Чоловіка забирали на військову перепідготовку.

Писав мені листи. Жалію, що викинула їх, послухала дітей. Завжди називала його по імені і по батькові. «Здраствуйте, Михаиле Семеновичу, я вас чекаю, кохаю». І в школі при людях ніколи Мишею не звала. Настільки у ті часи цінувалась професія вчителя.

— До вас у чоловіка були дівчата?

— За розподілом працював у Прохорах Ніжинського районі. Була у нього дівчина. Ніною звали. Фотографії її показував. Вони і зараз десь ще у нас лежать. Провів уроки фізкультури і до неї їздив. Та щось там не вийшло.

У 1966 році одружилися. Я працювала у школі, останні дев’ять років до пенсії — завідуючою дитсадком. Стажу 42 роки. Михайло Семенович 52 роки відпрацював учителем фізкультури. Жили ми добре. Якби мої діти так прожили, більше нічого не хотіла б.

— Зараз не дивляться на різницю у віці, а раніше?

— Батьки не були проти. Батько Федір Омелькович після війни був головою колгоспу в Карпилівці. Будинок культури побудував, і зараз стоїть. Після був бригадиром дорожньої бригади. Мати Параска Григорівна ніколи не вважала себе «головихою». Працювала дояркою.

* * *

Чоловік з багатодітної родини, з біднуватої сім'ї. Його батьки тим паче не противились женити сина на дочці колишнього голови колгоспу, — сміється жінка. — Перед весіллям казав: «Як женитися? Навіть костюма немає». «Не переживай, — кажу, — я куплю».

* * *

Ванна кімната на 100 тисяч

— Виростили ловких дітей. Син Юра, восени буде 50 років, живе в Чернігові, — продовжує жінка. — У нього адвокатська фірма «Юркон». 25 років прослужив у Службі безпеки України. Був начальником у Прилуках, Ніжині. У Чернігові заступником начальника у відділі по боротьбі з корупцією. Шість років тому підполковником пішов на пенсію. Тепер захищає людей У суді.

— Прилуки вважають кримінальним містом... Важко було?

— Юра у мене вдався, ніколи не жаліється. На сім’ю нічого не переносить. Поки він служив, родина їздила з ним. Жили у найманій квартирі.

Невістка Олена у мене дуже хороша. Одна донька в батьків. Сват був начальником газового господарства. Сваха у санстанції працювала. Олена вивчилася на вчителя молодших класів. Невістка з першого дня зве мене мамою, чоловіка — батьком. Приїжджають в гості раз на два тижні.

Онук Ярослав закінчує технологічний університет, юридичний факультет. Два роки тому Кучма нагороджував його стипендією.

Донька Оксана Кругла, їй 47 років, працює завідуючою, тепер вже директором дитячого садка №2 в Десні. Чоловік — колишній військовий. Онук Діма вивчився за спеціальністю комп’ютерна техніка. Підписав контракт в армії, чотири місяці тому з АТО повернувся. Є дружина, живуть, як тепер у молоді модно, цивільним шлюбом у найманій квартирі. Внучка Віка вчилася в Острі, але теж підписала контракт.

— Що подарували діти на золоте весілля?

* * *

— На 80-річчя чоловіку син зробив ювілейну медаль. I міський душ. Давайте покажу, ви ж не довірите, що у селі може таке бути, — відчиняє двері до кімнати.

Гарний кахель у шоколадно-кавовому кольорі. — І душова кабіна, й унітаз, і вмивальник, і пральна машина є, і бойлер.

* * *

Невістка порошок привезла. 100 тисяч гривень син витратив на ремонт. Ось так нас любить. Розмовляла по телефону, кажу: «Спасибі, Юро, ми з батьком у теплому душі були». Завжди дарує корисні подарунки. І донька дуже допомагає. Із господарства тільки кури, собака. У цьому році, правда, захотіла в’єтнамських поросят.

— Як виростити сина-начальника в СБУ?

— Дуже любить історію. Коли вчився в школі, останні два роки возила в Київський національний університет на консультації по праву. А тоді кажу йому: «Юро, не поступай туди, не пройдеш. Іди в Чернігів, у педагогічний. На факультет історії і права». Послухав. Сказав, щоб на екзамени ніхто не їздив. Привозив п’ятірки. Потім закінчив військову академію в Києві.

— Город діти обробляють? — переводжу погляд на розставлені корзини з картоплею.

— У Юри з Оленою у Козельці дача. Там саджають. У нас з чоловіком город обробляє донька. Багато не садимо, шість соток вистачає.

Безплатні консультації для односельців

— Без діла не сиджу, — розповідає далі Алла Федорівна. — Голоза ветеранської організації в сільраді. У центрі села кладовище привели в порядок. Поставили бетонний паркан. Порахували, 47 тисяч потрібно. Звернулася до нашого орендаря «Укрземпродукт». Спочатку не хотіли допомагати, та потім погодилися. Правда, грошей на 12 прольотів не вистачило. Ламаю голову, хто б ще допоміг.

— Юрій Михайлович безкоштовні консультації селянам робить?

— Ходять люди. Допомагає. Є у нас багатодітна родина. У жінки загинув син в АТО. Раніше виплачували 609 тисяч гривень. Виплатили тільки половину. За законом, на другу половину батько має право. А він нещодавно із тюрми вийшов. Юра все роздрукував їй, сказав, як правильно робити, щоб половину компенсації грошима дали, а за решту — квартиру дітям.

30 років їжа на парі, без цукру

— У Юри від нервової роботи підшлункова страждає. На дієті сидить. Вівсянка ввечері. Рибу пісну любить. Оксана моя все їсть, не перебирає, як і батько. Всю родину я привчила до здорового харчування, їмо тільки варене, тушковане і на парі.

— Зараз є мультиварки, пароварки. А раніше як?

— На каструлю марлю вдягала. А ще були спеціальні металеві тарілочки, на яких багато дірочок. Які ставилися прямо в каструлю з водою, на неї клали вареники, котлети. Суп варю без засмажки. Нежирну свинину ще можемо їсти. Куряче м’ясо. Овочі свіжими морожу. Консервацію під металеву кришку не закатую'. Без оцту роблю. їжу з оцтом не їм зовсім. Ніякої кави. Компот варю — цукру не додаю. Тоді вже чоловік собі підсолодить може окремо. Хоч харчування і правильне, та худою ніколи не була. У школі започаткувала традицію, яка і зараз є. Кожного року в кінці лютого колишні випускники зустрічаються з нинішніми. До нас часто заходять. Просять, щоб слово' сказала. А у мене воно одне для всіх: «Щоб всі були сьогодні веселі й не сумні. Щоб виростали швидко і дочки, і сини. І щастя припливало з надією, з добром. Ми зичимо здоров’я усім-усім селом. На щастя, на здоров’я, на довгий путь в життя. Вітаю від душі всіх я — Алла Конопля», — наспівує жінка. — Співати дуже люблю.

— От, хвастуха, — додає чоловік.

— Раніше в хорі була. І чоловіку можу наспівати, інколи не в ту сторону. Бо, кажуть, коли старієш, то трохи дурнієш.

Юлія Семенець, «ВісникЧ» №15 (1717) від 11 квітня 2019