Нирка матері врятувала дочці життя

Добавить новость

Вторник, 23 Июня 2009 17:03  |  Просмотров: 4219

Анастасія Миколаївна з Любочкою та Лесею: "Спасибі, у нас все гаразд"

В одному з номерів «Вісника Ч» була розповідь про те, як у сім'ю Анастасії та Леоніда Калінчиків із Варви прийшла біда, їх молодшій дочці Лесі в Київському інституті хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова видалили обидві нирки. Врятувати життя молодої жінки могла лише пересадка нирки від донора. Про свою готовність віддати нирку дочці заявила мати Анастасія Миколаївна. На день нашого знайомства у лютому вона чекала виклику в інститут.

Операцію переносили тричі
Для таких хворих, як Леся, пересадка нирки — єдиний шанс врятувати життя. Складність полягає в тому, де взяти потрібну нирку. Українські закони забороняють брати їх у людей, що гинуть у катастрофі, хоч це і врятувало б життя тих хворих, які роками чекають донора. Для цього потрібен заповіт покійного чи дозвіл близьких людей. Найчастіше донором стають рідні — мати, батько, брат, сестра, чоловік, дорослі діти.
Коли стало зрозуміло, що без пересадки не обійтись, Анастасія Миколаївна вирішила: «Якщо підійду, донором буду я». 13 січня вона з дочкою поїхала в інститут, пройшла всі обстеження. Аналіз крові показав, що мати може бути донором дочці. Це дало надію.
— Я ні хвилини не сумнівалася, що заради Лесі піду на операцію, — каже Анастасія Миколаївна. — Ну як же б я жила, знаючи, що могла б врятувати їй життя, але не зробила? Я ж мати.
А Леся захвилювалася:
— Мамочко, мені жаль тебе. Це ж тебе поріжуть... Мамочко, як же ти-будеш жити?
— Донечко, все буде добре, — заспокоювала її мати. — Не підійшла б я, татко віддав би свою нирку. Таня теж готова. Не хвилюйся, Лесечко, усе буде добре.
20 січня Лесі зробили операцію. Довелося видалити обидві нирки. Її відразу підключили до гемодіалізу. Але стан погіршувався. Піднялася температура, підвищився тиск. Леся задихалася. Три тижні її лікували від двостороннього запалення легенів. Виникли проблеми з серцем. 

Операцію по пересадці нирки відкладали тричі. Все через стан Лесі. Анастасія Миколаївна була готова їхати до Києва в будь-яку хвилину. Щоб бути вдома з онукою — 8-річною донечкою Лесі, взяв відпустку батько Леонід Андрійович. Відпустка збігала, а день операції все ще остаточно не визначили. Мати переживала, аби не захворіти самій.
«Нарешті нам зателефонували: «Приїздіть»
— Операцію призначили на 8 квітня, — розповідає Анастасія Миколаївна. — Шостого вранці я вже мала бути в клініці. У батька нашого відпустка на цей час закінчилася, він вийшов на роботу. Коли був на зміні, Любу зі школи забирала моя двоюрідна сестра Лідія Онищенко. Любочці подобалося у бабусі Ліди, яка пригощала її галушками, іншою смакотою.
Мене поклали в стаціонар, почали готувати до операції. Наступного дня було Благовіщення, велике свято. У такі дні операцій тут не роблять. А 8 квітня, у середу, мене повезли в операційну. Була десь дев'ята година ранку, точніше 9.15. Операція тривала довго. Я важко перенесла наркоз, але о третій годині після обіду вже прокинулася. Відразу запитала про Лесю. Відповіли, що в неї все нормально, іде операція.
Стан був важкий. Я просила лікаря дати мені руку, тихенько потиснула її і відчула, що жива. Усе хвилювалася: як Леся? Чи приживеться нирка?
Десь о сьомій вечора мені сказали:
— Усе нормально. Зараз Лесю вивезуть до реанімації.
А я не заспокоююсь:
— У неї є сеча?
— Так. Ваша нирка вже працює. Усе йде, як належить.
Ми лежали під крапельницями в різних кінцях палати. Я подумки молила Бога, аби все було добре в моєї дитини, аби Всевишній дав їй життя.
У коридорі сиділа Таня, моя старша дочка, хвилювалася за нас. Телефонував з Варви чоловік, а тоді й приїхав, не міг всидіти вдома.

Подарунок на іменини
— Наступного дня в обід мене перевезли з реанімації до спеціального боксу, де є все необхідне: туалет, ванна, холодильник, телевізор. Крім медперсоналу, туди нікого не пускають. А в п'ятницю перед вечором перевели сюди й Лесю.
15 квітня у неї день народження, виповнювалось 28 літ. Вітав дочку весь медперсонал. Це надзвичайно доброзичливі й уважні люди. А лікар Олександр Вікторович Закрутько сказав:
— Лесю, тобі мама подарувала до дня народження найдорожчий подарунок — життя. Треба, щоб ти цей подарунок зберегла до глибокої старості.
— У мене з'явився великий апетит, — доповнює розповідь матері Леся. — Дуже хотілося їсти. Мама тут, у палаті, зварила супу, та такого смачного. А потім уже і я почала ходити до магазину, аби купити чогось.

Нарешті вдома
18 квітня, перед Великоднем, Анастасія Миколаївна повернулася додому. Телефонувала дочці кожні 15 хвилин, навіть уночі,— нагадувала про процедуру, яку треба проходити з таким інтервалом цілодобово. А через тиждень, 24 квітня, приїхала й Леся. Лікарі запевнили, що все в неї добре. Треба лише дотримуватися режиму, дієти, регулярно приймати ліки. Ні в якому разі не застуджуватись, не піднімати важкого.
— Обмеження великі, але жити можна, — каже Леся.
Щомісяця треба їхати до Києва на перевірку. 12 травня Леся знову була в інституті.
— Все нормально, — сказали їй. — Так тримати!
Препарати, які вона приймає, дуже дорогі. Але держава дає їх таким, як вона, безкоштовно. Раз на місяць мати їздить за ними до обласної лікарні.
У Лесі перша група інвалідності. Пенсія невелика. Разом з доплатою на сторонній догляд, на дитину виходить 700 гривень. Добре, що є батько, який працює машиністом газокомпресорної станції Гнідинцівського газопереробного заводу, що є мама, медреєстратор районної поліклініки. Сім'я тримає хазяйство, порає городи.
— Лікарі попередили, що важко працювати мені ніяк не можна, — каже Анастасія Миколаївна. — Ну, якийсь час береглася, а тепер роблю потроху все. Ось уже на роботу вийшла. І Леся вже миє посуд, щось пере. Головне, щоб не схопила якоїсь інфекції, не перегрілася, не застудилася. От і ходить по дому в масці. Бережемо її від усякої напасті. А за помічницю в мене тепер — Любочка. Вже й полуниці полола. За все береться. Зараз відпочиває в пришкільному таборі. А прибіжить додому, обцілує маму, дідуся, мене: «Бабусю, що вам допомогти?» Моє сонечко!

Спасибі добрим людям
Коли стало зрозуміло, що Лесю може врятувати тільки пересадка нирки і донором вирішила стати мати, проблем у сім'ї Калінчиків не поменшало. Лікування дочки вимагало великих коштів. Де їх узяти?
На біду відгукнулося багато людей. Кошти збирали і несли у дім по вулиці Горького сусіди, знайомі і незнайомі люди. Велику організаторську роботу провели працівники районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, зокрема Людмила Івкіна. З проханням допомогти вилікувати Лесю Пінчук звернулися до керівників підприємств та організацій, до місцевих осередків партій і фондів, народних депутатів, до приватних підприємців. Збирали гроші прихожани місцевої церкви, робітники Гнідинцівського газопереробного заводу, де працює Леонід Калінчик, і працівники поліклініки, однокласники Анастасії Миколаївни і її старшої дочки Тетяни, працівники райдержадміністрації. Передавали кошти з Озерян, Гнідинців, Кухарки, інших сіл району. Номер рахунку, на який можна перераховувати кошти для лікування Лесі Пінчук, надрукував «Вісник Ч».
— Імена усіх людей, які підтримали нас, назвати неможливо, — каже Анастасія Миколаївна. — Їх багато, тих, хто подав нам у важкі часи руку допомоги. Дякуємо усім! Спасибі вам, добрі люди! Нехай ваш дім і ваші сім'ї обходить біда. Хай будуть здоровими ваші діти. Молитимусь за вас, проситиму Бога берегти вас. Моя дочка жива. Завдяки вам. Вона бачить свою дитину, радіє сонцю і життю. І ми щасливі бачити її поруч з нами. Спасибі вам, добрі люди!

Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч» №25 (1205)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: