Для одних скарб - престижний автомобіль, для інших - коштовне каміння, а для Миколи Митрофановича і Ганни Павлівни Пушків найцінніше в житті - діти, онуки, правнуки. Тісно і гамірно буває на подвір'ї батьківської хати, коли з'їдеться, зійдеться весь рід Пушків. На Ріпкинщині, де чи не кожне друге село вже не живе, а доживає, у Вишневому люди не чекають, доки життя їм усміхнеться - самі його усмішками розквітають.
Кожен мріє про власний будинок, квартиру... Та сьогодні, на жаль, для багатьох і кімната в гуртожитку за щастя. Колись чи не кожне підприємство мало свій гуртожиток. Проте тимчасове житло для немісцевих працівників стало постійним... У 2008 році набув чинності Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Але...
Колись професія коваля приваблювала до себе людей сильних і творчих. Коваль на селі споконвіку був шанованою людиною, а кузня слугувала місцем зібрання чоловіків, де можна було не лише щось виготовити корисне для господарства, але й поспілкуватися без присутності жінок. В ковалях селяни вбачали захисників від “нечистої сили”, які вміли кувати людську долю.
До неї за допомогою звертаються люди не лише з навколишніх сіл, а й - з усього району. Її поважають і навіть трішки побоюються. В давнину таких бабусь люди (чи то з поваги, чи просто з остраху) називали відьмами, тому що “відали” вони про людські болячки та їх походження практично все. Панкратівна, - так просто називають бабусю всі, хто її знає, - ніколи не відмовить у допомозі людині, яка до неї звертається.
Лето, отпуск, море… Ну как тут можно отказаться от курортного романа или хотя бы – от легкого флирта. Конечно это при условии, что вы отдыхаете без «поводка на шее» или «рюкзака на голове» в виде детей, родителей, жен или мужей…Психологи утверждают, что большинству из нас не хватает в жизни многого — от легкого флирта до тяжелого секса.
Кинутих матерів з дітьми у нас набагато більше, аніж батьків, що після розлучення залишились із дітьми. Важко й жінкам без чоловічої підтримки, а ще важче чоловікам, діти яких не знають материнського догляду і ласки. Але вони тримаються, дають толк синам і дочкам. Про одного з них — Михайла Шостака із села Матіївки Бахмацького району і розповідають журналісти.
«З сильним не борись, з багатим не судись» — каже прислів'я. Та судитися і боротися все-таки варто. Це коштуватиме часу, нервів, нерозуміння рідних і оточуючих, насмішок і грошей. Віра Ковальова з Городні виграла ніби звичайнісіньку цивільну справу. Але в ній багато «але». Історія дуже повчальна. Прочитайте. Вірі Володимирівні — 50. Виглядає значно молодшою.
У крайній хаті на виїзді з Охіньок Прилуцького району живе в самотині Тетяна Тихонівна Отроша. Колись вони з чоловіком Михайлом Павловичем звели її. Тут і діти народилися — син Толя у 1960-ому і дочка Ліда через два роки. Життя минуло в клопотах і безконечній праці. Чоловік на тракторі, а вона й ланкувала, і свиней порала. Два роки тому помер її Мишко. Дочка далеко, аж на Івано-Франківщині.
Журналісти пробують розібратися, чи може бути від заходу матеріальна користь області, Чернігову, Шестовиці, простим людям. Бо поки що на нього гроші виділяють область, Чернігівський район, спонсори. А це, в принципі, неправильно. І концерт, і футбольний матч, і Олімпійські ігри мають гроші заробляти. Організатори — люди, безпосередньо причетні до фестивалю, були однозначними: моральної, історичної, естетичної користі море.
Что общего у ксилофониста мирового уровня Михаила Климовицкого (ныне играет в одном из лучших симфонических оркестров Израиля), лауреата международных и всеукраинских конкурсов Дмитрия Марченко, Андрея Пилипенко (работает в Государственном эстрадно-симфоническом оркестре), экс-солистки группы «Лицей» Изольды Ишханишвили, известного барабанщика, «короля джаза» Юрия Борщова...