...І над останнім у житті окопом – лиш тінь Марії, тінь Марії, тінь...

Понедельник, 2 Марта 2015 09:14 | Просмотров: 4272

І знову в залі обласного художнього музею імені Григорія Галагана аншлаг! На сцені лежать червоні гвоздики, тихо лунає «Пливе кача по Тисині…» і до залу входять дівчата у чорному вбранні зі свічками в руках... Тут, в перший весняний день 1 березня відбулася вистава-молитва «Тінь Марії» за творами Ліни Костенко у виконанні учасників театрального проекту «Мистецтво в серця». Режисер – Ілона Троцька.

– Сьогодні в нашому «Драматичному просторі» вистава «Тінь Марії». Вона присвячується пам’ятним подіям Майдану і тім подіям, які зараз відбуваються у нас в Україні. Це молитва за загиблими, які віддали життя за нашу свободу, молитва за живими, які мають оберігати священний вогонь революції, молитва за новонародженими, які будуть жити у незалежній державі, – каже директор музею Ірина Ральченко.

В наш складний час, в нашій проблематично незалежній державі, українці все частіш звертаються до поезії Ліни Костенко. Поетеси, якої добрих півтора десятка років мовби й не існувало у літературному житті України. Сьогодні таке мовчання пояснюють безкомпромісною громадянською позицією поетеси. Так воно й було. Її прямота і принциповість так дратувала представників влади, що вони у будь-який спосіб з задоволенням примусили б мовчати поетесу. Але Ліна Костенко користувалась такою великою популярністю і любов’ю читачів, що чиновники просто боялись її чіпати.

Глядачі затамувавши подих слухають уривки з поезії Ліни Костенко:
«Вночі скрипів і осипався клен. А вдень був бій. Було не до пленера...», «Тут ми, тут трупи, знаєш, аромати. А ще вночі буває часом клен. Коли, звичайно, не гарчать гармати...», «Було життя як вірш без пунктуації, а смерть поставить крапку і тире. І знов один. Заплатять гробокопам. Розійдуться. Ні віршів, ні видінь. ...І над останнім у житті окопом – лиш тінь Марії, тінь Марії, тінь...»

В залі тиша. І тільки коли актори вийшли на уклін з вигуком: «Слава Україні!», зал вибухнув шаленими оплесками.

Володимир Коваль