Коли ви востаннє були в кінотеатрі? Який фільм дивилися на широкому екрані?

10 вересня — 120 років з дня народження Олександра Довженка. Він народився у Сосниці, на В'юнищі. «Жили ми в повній гармонії з силами природи, зимою мерзли, літом смажилися на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя», — напише пізніше Довженко про сосницький період. 3 1926 по 1959 рік він створив 17 фільмів, які майже ніхто не бачив, але всі про них чули. А ще Олександр Петрович написав «Щоденник», книгу про життя своє і країни, про ненависть великих у моменти їхньої малості. «Щоденник», як і «Україну в огні», теж майже ніхто не читав. Але ми віримо, що так буде не завжди. Спокійна, заможна, самостійна Україна (а вона буде колись такою!) — по-новому віднайде, оцінить і полюбить Довженка. А поки що, з нагоди його ювілею, запитаннячко: а коли ви востаннє були в кінотеатрі? Коли дивилися фільм на широкому екрані, під захоплене «ах» великого залу у найхвилюючі моменти? Що то був за фільм?

Віра Соловей, пенсіонерка, с. Ліски Менського району:
— У кіно у нашому клубі останнього разу була років 50 тому. У кінотеатрі не була жодного разу. У юності, молодості фільми подобалося дивитися. Тоді популярні про війну були. Правда, стара стала, навіть назв не пам'ятаю. Платили 20 копійок за білет і дивилися. А в мене подруга була, у якої бабуся не чула зовсім. Ото як станемо на пальцях показувати, щоб копійок дала. А вона не розуміє і сердиться. І все одно ж виклянчимо.
А тепер не те що в кінотеатр не хочеться, навіть телевізор уже більше півроку не дивлюся. Очі не ті. Та й шість місяців пройшло, як дід мій помер.
Шкода, що зараз для молоді в клубі кіно не крутять. Нема куди ні їм, ні нам ходити. Ото тільки на перший, останній дзвоники та на випускний. Зберемося з бабами-сусідками і — вперед.

Анатолій Карлюга, один із сценаристів серіалів «Не родись красивой», «Татьянин день», «Джамайка», Чернігів:
— Фільм «Остання спокуса Христа» переглядав у кінотеатрі в Києві. Було це кілька років тому, на звичайному одновимірному екрані (не ЗД і не 5Д). Картини Довженка я, звичайно, дивився. Найбільше враження справила «Земля». Довженко — це культовий режисер. Мене вражає, як він працював із оператором, як він знімав крупні плани. Якби не було слів, це все одно було б вражаюче.

Микола Янченко, робітник лісового господарства, с. Рудня Корюківського району:
— Я не був у кінотеатрі жодного разу. Фільм на великому екрані бачив років 20 тому, у клубі. Екран був приблизно три на чотири метри. Фільми крутили індійські, пам'ятаю «Помсту і закон». Або ж бойовики радянські. Американських тоді не було.

Анатолій Мілюков, голова РДА, Короп:
— Соромно, але в кінотеатрі останнього разу був, мабуть, чотири роки тому. У Коропі. Навіть сюжету не пам'ятаю. Якийсь російський, розважальний. Потім наш кінотеатр закрили.

Наталія Васильєва, вихователь групи подовженого дня, с. Погорільці, Семенівський район:
— Я з села, немає можливості у кінотеатр ходити. Дивлюся телевізор та DVD. Востаннє кіно на великому екрані дивилася у 1990-1992 році у Ніжині у кінотеатрі «Космос». Коли була студенткою і навчалася у педінституті. Ходили з подружками, по п'ятницях. Кіно — свято душі для нас було. Пам'ятаю, йшли фільми «Воры в законе», «Интердевочка». Тоді такі фільми були — прості, радянські. Зараз кіно інше. Моя донька, 18-річна Настя, навчається в Полтаві. Ходила на фільм у Києві. Там, де окуляри треба одягати і все на екрані наче об'ємне (3-Д формат).

Андрій Бондаренко, солдат-контрактник, Чернігів:
— Був 25 серпня цього року у кінотеатрі «Дружба» в Чернігові. Ходив з товаришами з армії на фільм «Люсі». Кіно про блондинку, яка любить погуляти в нічних клубах. Одного разу вона прокинулася в невідомій квартирі. А у її шлунку був пакет з наркотиками, який розірвався. Наркотики на неї подіяли специфічно. Її мозок став працювати краще, ніж у будь-якої іншої людини. Як війна скінчиться, коли повернуся додому, точно піду на бойовик.

Тижневик «Вісник Ч» №37 (1479)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.