Сім дерев’яних церков Менщини

Понедельник, 23 Сентября 2013 13:47 | Просмотров: 4073

Старовинні дерев’яні церкви - безцінне культурне надбання українського народу. їх на Чернігівщині збереглося майже три десятки. Це дерев’яні храми XVIII - початку XX століття. Найбільше їх збереглося відносно недалеко від обласного центру - в Менському районі.

Села, де збереглися «7 чудес» дерев’яного зодчества, утворюють компактну групу навколо траси Черні-гів-Сосниця, між селищем Березна та райцентром Мена. Це робить маршрут мандрівки дуже зручним: подорож можна здійснити як на авто чи мотоциклом, так і, навіть, велосипедом, як колись зробив автор цих рядків. Мандрівка охопила шість сіл Менського району: Городище - Синявка - Волосківці - Степанівка - Дягова - Осьмаки.

Миколаївська церква, 1763 р.

Миколаївська церква в Городищі - один з найстаріших і наймальовничніших дерев’яних храмів Чернігівщини. Її первісне, тридільне трибанне ядро проглядає виразно й довершено. Мистецтвознавец Г. Логвін вважав цю церкву пам’яткою рівня афінського Парфенону! На жаль, храм нині знаходиться в занедбаному стані, і тому справляє містичне враження «Вієвої» церкви. В інтер’єрі дивом збереглися рештки стінопису.

Михайлівська церква, 1880-ті роки

Ще один дерев’яний храм Городища стоїть на пагорбі ближче до центру села. Це однобанна й хрещата Михайлівська церква. Коли вона була збудована, жителі покинули й занедбали стару, Миколаївську церкву. Михайлівська церква належить до так званого «єпархіального» стилю, дещо «суха» та раціоналістична. Проте, завдяки розташуванню в оточенні квітучого бузка понад річкою, виглядає мальовничо й привабливо.

Покровська церква, 1706 чи 1775 рік

Покровська церква в Синявці зведена у формах традиційних для народної архітектури Лівобережжя України XVII-XVIII ст. періоду бароко. Це триверхий дерев’яний храм. Деякими рисами він схожий на Миколаївську церкву сусіднього Городища. Храм належить до рідкісних зразків дерев’яних будов початку XVIII ст., що збереглися у первісному вигляді. Інтер’єр щедро прикрашений розписом. Привертає увагу і розкішне бронзове панікадило - багатоярусна ажурна церковна «люстра». Поруч із храмом - могила відомого українського кобзаря П. Ф. Ткаченка.

Успенська церква, 1765 р.

Хрещата, однобанна церква у Волосківцях - типова для архітектури Лівобережжя XVII-XVIII століть. Від первісного об’єму храму добре зберігся п’ятикамерний зруб з високим центральним восьмикутним підбанни-ком, увінчаним барокковою банею та главкою. Має характерні двері зі зрізаними верхніми кутами. Решта ж деталей - результат прибудови XIX століття: дзвіниця в стилі класицизму, тридольні величезні вікна, ґанки з колонками й фронтончиками. Білий колір стін надає храму урочистості і піднесеності.

Троїцька церква, 1723 р. чи 1779 pp.

Це один з небагатьох храмів, вік якого не ховається під шаром фарби. Церква Святої Трійці в Степанівці - тридільний у плані триверхий храм із дзвіницею над західним притвором, побудований з дерева й обшитий дошками. М’який силует храму з невисокою дзвіницею гарно вписується в навколишній ландшафт. Усё-редині церкви збереглися олійні розписи XIX ст, та пізніший іконостас.

Покровська церква, 1896 р.

В селі Дягова стоїть рублена з сосни Покровська церква, зведена за народними традиціями. Це хрещата у плані одноверха церква з великою дзвіницею в три яруси, що увінчується високим шатровим верхом. Завдяки цьому дзвіниця нагадує оборонну вежу чи навіть шпиль католицького костелу. Фасади північної та південної гілок теж завершуються шпилями. Фасади декоровані трикутними сандриками та розвиненими карнизами. На стінах притвору зберігся монументальний масляний живопис.

Миколаївська церква, 1895 р.

Церква в Осьмаках збудована, як і Михайлівська церква в Городищі, за типовим проектом єпархіального зодчого. Вона одноверха, хрещата, з прибудованою із заходу невеличкою дзвіницею. Але естетичні уподобання небайдужого до краси народу все одно знайшли своє втілення у вигляді цієї пам’ятки. На перший погляд, раціоналістичні й геометричні форми «оживають» завдяки... кольоровому рішенню! Церква, як би зараз сказали, дуже «веселенька» завдяки вдалому поєднанню природних кольорів - блакитного, жовтого та зеленого. Тому храм чудово гармонує з навколишнім ландшафтом й виглядає, неначе продовження неба, сонця та дерев.

Післямова

Окрім естетичної, пізнавальної та історичної складових такої мандрівки, вона може відіграти й виховну роль. На жаль, останнім часом багато старовинних дерев’яних церков на Чернігівщині стали чи то жертвами вогню, чи поступово руйнуються. Або зазнають неякісних реставрацій та «поновлень», які псують автентичний зовнішній та внутрішній вид храму. Тому хочу привернути увагу до шедеврів дерев’яного зодчества Чернігівщини, які не повинні зникнути. Якщо ми будемо приділяти цьому належну увагу, прийдешні покоління будуть тільки вдячні.

Іван Коцюра, газета "Чернігівщина" № 38 (418) від 19 вересня 2013