Прикордоння Чернігівщини потерпає і порожніє

Добавить новость

Вторник, 31 Октября 2023 18:37  |  Просмотров: 2809

«За добу ворог обстріляв... населені пункти Чернігів­ської області ... разів», — щоранку бачимо невтішні зве­дення з прикордоння. Вони відгукуються болем у наших серцях, а для тамтешніх мешканців це жахлива щоден­на реальність. Скільки людей були змушені покинути свої домівки, а скільки ще залишаються там під постій­ною загрозою? Скільки вже маємо жертв мирних меш­канців області? Ці та інші страшні цифри озвучив радник начальника Чернігівської ОВА Андрій Подорван.

ОБСТРІЛИ І ЖЕРТВИ

— Усі громади області що межують з рф, потерпають від ворожих обстрілів, яких лише за цей рік зафіксовано майже 1400. Найбільше дістається Семенівській і Новгород-Сіверській громадам.

— Які маємо втрати з початку повномасштабного вторгнення і за цей рік?
— Внаслідок військової агресії рф на території Чернігів­ської області з 24 лютого 2022 року до 24 жовтня 2023 року загинуло 680 цивільних осіб, зазнали поранень 1332 особи.

Зокрема цього року через ворожі обстріли загинуло 23 цивільні особи, з них 2 дітей, у тому числі внаслідок обстрілів прикордоння 16 цивільних осіб, із них 1 дитина; поранені 237 цивільних осіб, із них 17 дітей, у тому числі внаслідок обстрілів прикордоння — 26 цивільних осіб, з них 2 дитини.

ВИЇЖДЖАЮТЬ І ПОВЕРТАЮТЬСЯ. І ІДУТЬ БЕЗ ВОРОТТЯ...

Попри таку смертельну небезпеку, втікають від неї не всі.
— Із прикордонних населених пунктів евакуйовано понад 2 тисячі осіб. Більшість із них (майже 1400 осіб) про­живали на території до 5 км. від кордону. Менш активно ви­їжджають із 5-10-кілометрової та 10-20-кілометрової зони. Їдуть на більш безпечні території в межах своїх районів або ж поза ними. Це все — за бажанням самих людей. Періодич­но вони повертаються, коли інтенсивні обстріли стихають.

Є населені пункти, де покинули домівки майже всі жителі: приміром, у Сновській ТГ — у селах Єліне та Клюси, у Семенівській - у селах Тимоновичі та Янжулівка.

На жаль, деякі села Чернігівщини залишилися й зовсім без мешканців: Сеньківка Городнянської громади, Крас­ний Хутір та Мурав'ї Новгород-Сіверської ТГ. Чи повер­неться туди життя — хто знає...

Янжулівка на Семенівщині - впритул до кордону з во­рогом. До повномасштабно­го вторгнення в селі мешка­ли 160-170 осіб. Зараз же лишилося до десятка, і то не відомо, чи надовго. Адже село майже щодня обстрі­люють росіяни. Є пошкодже­ні і вщент зруйновані будин­ки. Двоє місцевих мешкан­ців загинули... Проте родина Самойленків не лише не виї­хала з Янжулівки, а ще й три­має там господарство. І ві­рить, що повноцінно життя в село ще повернеться.

- Я народилась у Семенівці, а коли мені виповнився місяць, мама зі мною поїхала на татову батьківщину з Кривий Ріг. Там я мешкала до 2011 року. Тепер уже зі своєю родиною знову в Семенівці. Точніше після влучання в Семенівську міську раду ми живемо не два міста: Чернігів, де діти вчаться у шко­лі і в той чac живуть з моєю ма­мою та Семенівку, де чоловік лишається і я часто буваю, розка­зує 37-річна Марина Самойленко. Вона — землевпорядник. У родині троє дітей: 11-класниця Ка­тя, 7-класник Тимофій, і 4-річний Іларіон.
Раніше, до 2022-го, ми тут лише зимували, а з початком посівної перебиралися в Янжулівку за 15 кілометрів від Семенівки. Там є ТОВ “Янжулівка”, яке очолює чоловік Марини - 43-річ­ний Роман Самойленко.

- Це все його життя! Роман цим горить з дитинства. У цьому се­лі жили його батьки, дідусі, бабусі, прадідусі з прабабусями. Пів села там одне одному родичі. І в цьому господарстві працювали всі чоловікові рідні, та й мої бабусі також.
Коли Роман у 2012 році прийшов третім за рахунком керівником, господарство, можна сказати, було на межі виживання. Мало чималі борги, із живності всього 23 голови рогатої худоби. А до цього Роман заснував своє невеличке фермер­ське господарство «Самійленко» (із ним йому допомагали батьки й один найнятий працівник), де сіяли овес, гречку, жито. І чолом став розвивати обидва господарства.

ХУДОБУ ДОВЕЛОСЯ ЕВАКУЮВАТИ

Усе перервало вторгнення ро­сіян.
- Як це було - згадувати не хо­четься. Болить не лише нам, а й багатьом людям, які втратили рідних, домівку, роботу. Особливо важко Романові — він мав такі пла­ни на Янжулівку, щоб село зберег­ти, щоб у ньому було життя! Бо, що б там не говорили, нема роботи в селі - нема і села.

Господарства Самойленків за­знали великих втрат. Зруйновані майже всі господарчі будівлі, кон­тора, зерносховище, разом із зер­ном. Осколками знищений один трактор.
А лише ж позаминулого ро­ку все відновили чи збудували но­ве. Торік у серпні росіяни поцілили прямо в нашу череду, що пасла­ся за селом. Деякі корови загину­ли зразу, деяких довелося добива­ти. Слава Богу, що пастухи вижили!
Самойленкам довелося худобу вивезти, а під обстрілами це було ой як нелегко!



Одна зі зруйнованих хат у Янжулівці, фото-скрін з відео "Суспільне Чернігів"

Від щирого серця дякуємо всім, хто нам тоді допомагав: янжулівцям, знайомим і незнайомим людям, усім небайдужим, хто під­тримував нас фізично, морально! Корів (десь 150 голів) ми вивез­ли в господарства, з якими спів­працюємо, відколи чоловік прий­шов на посаду директора ТОВ “Янжулівка”. І деякі наші робітники тепер працюють там. Ці господар­ства тоді нам допомогли висто­яти, вижити, - маємо надію, що й зараз із їхньою підтримкою в нас усе вийде. І ми повернемо­ся в село! І корови, які народили­ся й росли там, також повернуть­ся з нами.

Свиней частину вивезли, і ще трохи залишилось (із малими десь два десятки). Породи різні: мангали, в'єтнамці. Такі, за якими не треба особливого догляду - переважно сухий корм і трава, ще гарбуз кабачок кукурудза, ботвина тощо.
Зараз Самойленки змушені розпродавати своїх поросят.

- До 24 лютого 2022 року ми не давали жодних оголошень про продаж свиней і не планува­ли цього робити. Бо ростили їх для своїх потреб: якби ми пра­цювали, як і раніше, то більша частина йшла б на забезпечення їдальні, де готували їжу для робіт­ників сільгосппідприємств. Тепе­рішній продаж вимушений, то­му що вони не ростуть великими, як звичайні свині, тримати їх довго немає сенсу.
Однак попит у наших краях, зрозуміло не дуже великий. Самим би вижити, а не господар­ство заводити.

ВИЇХАЛИ, АЛЕ НЕ ВСІ


- Раніше в Янжулівці був пра­цівник, який доглядав поросят, за­раз же Роман сам це робить. По­при обстріли їздить у село майже щодня. Там ще є люди, які не виїж­джали і не хочуть.

— Але ж це так небезпечно. Янжулівка — постійно в переліку населених пунктів, які потрапи­ли під ворожий вогонь.
— Так, обстріли в нас кожного дня. Якщо не нашого села, то су­сідніх. Янжулівка - впритул до росії: на одній вулиці сарай виходить уже на їхню територію (правда, у тому дворі вже давно ніхто не жи­ве, а з того боку — ліс, до найближ­чого російського села кілометрів десять). Янжулівка в низині, і воро­гам нас добре видно, як і нам їх...

Цей рік. особливо починаючи з квітня, регулярно б'ють по селу — по хатах, по людях... Іще до травня в нас усі лишалися вдома, а як почали стріляти по хатах, то спочатку почали сім'ї з дітьми (їх у нас чимало було), а потім і решта були змушені були виїхати. Хто куди — до дітей, знайомих, просто десь винаймають житло.

Не всі поїхали далеко. Біль­шість навідуються додому на день, а на ніч їдуть назад. Це старші. А молодші подалися далі й навряд чи колись і повернуться. Час не стоїть на місці, люди пристосовуються до нового життя. Хоча так хочеться помилятися і надіятись, що більшість все-таки повернуться і що село вистоїть.

Залишаються ті, кому нема до кого або нема за що їхати. Або ті, хто вважає, якщо помирати, то в себе вдома, на своїй землі. Під час обстрілів ховаються. Уже знають якщо літає безпілотник — скоро по­чнеться...

— А свині? Як вони реагують на вибухи?
— О, бачили б ви, як вени драпають у сараї, почувши “прихо­ди” чи ”виходи”! Так швидко що не встигаєш зрозуміти куди саме вони побігли.

«ЛЮДИ МОЛОТЯТЬ А НЕЛЮДИ ГАТЯТЬ!»

— Ви також буваєте в Янжулівці?
— Раз на тиждень — точно. Ну не можу я туди не їздити, незважа­ючи на величезну небезпеку. Там пройшло моє дитинство, дитинство моєї мами і бабусь, мене ту­ди тягне!

Марина фотографує і публікує у фейсбуці наслідки російських обстрілів — пожежі, розбиті хати.

Зараз янжулівці, які далеко не поїхали, молотять і сушать на­сіння гарбузів (у селі майже в кожного є гарбузові комбайни), а ті нелюди гатять... Як же їх бісить, що люди тут працюють всупереч усьо­му! Це вкотре доводить: росіяни - вбивці! Знищують те, що їм ніколи не належало, не належить і нале­жати не буде.

Янжулівка найкраще село, яке я тільки бачила! Де б я не була, ніколи не хотіла повернутися ту­ди так, як зараз. Щодня молю Бога: „Збережи людей, які там зали­шаються, і саме село також!”
Незважаючи на щоденні об­стріли та руйнування домівок, ми не втрачаємо віри в те, що буде життя в нашому селі! Можливо, з меншим населенням, але БУДЕ!

Джерело: газета “Гарт”, Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: