Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » Жителі Лукашівки через рік після деокупації повертаються до звичного життя і прагнуть відбудувати церкву

Жителі Лукашівки через рік після деокупації повертаються до звичного життя і прагнуть відбудувати церкву

 

Лукашівка - невелике село за 15 км на південь від Чернігова - стало відомим далеко за межами регіону в квітні минулого року після його деокупації. Місцеві мешканці пережили 21 день перебування в селі російських військ. Зайшовши з боєм у село 9 березня минулого року, рашисти розставили військову техніку у дворах селян, а склад боєприпасів розмістили у церкві. Місцевих жителів повиганяли з будинків, в яких поселилися самі і потім усе порозкрадали. Цивільні увесь час потерпали від обстрілів, постійного залякування, відсутності медичної допомоги. Крім цього, є свідчення про катування і розстріли людей на території храму.
Після звільнення наприкінці березня минулого року про злочини російської армії проти місцевих написали світові медіа, а фото напівзруйнованого сільського храму стало одним із символів воєнного терору проти українців.
Через рік після деокупації жителі Лукашівки, відбудовують пошкоджені і зруйновані будинки, але й досі їхні душевні рани не загоїлися - розповіді вражають жорстокістю та відсутністю людяності у ворога.

Найбільше постраждала одна вулиця

З’їзд до Лукашівки йде від Куликівської траси, неподалік автошляху проводить роботи одна з міжнародних організацій гуманітарного розмінування. Місцеві розповіли, що під час бойових дій трасу обстрілювали росіяни і влучили у вантажівку з боєприпасами. Саме тому узбіччя дороги поки не є безпечними, там і досі знаходять боєприпаси. Говорять жителі Лукашівки і про розстріляні авта волонтерів.
На в’їзді до села розташоване фермерське господарство - там тримають корів. Під час активної фази бойових дій рашисти обстріляли господарство, внаслідок чого загинуло понад 100 тварин.
Асфальтована дорога веде до центру села, проїжджаємо невеликим мостом, пофарбованим у кольори національного прапора і серед дерев видніється Вознесенська церква. Храм без купола, стіни посічені осколками боєприпасів. Територія біля церкви прибрана. Біля дерев’яного хреста на честь загиблих українських захисників у Лукашівці покладені квіти - тут пройшли пам’ятні заходи.

«У час, коли російські війська обстрілювали Чернігів, намагаючись увійти до обласного центру, у селах довкола оскаженілий окупант знищував та вбивав прицільно», - написав у своєму Телеграм-каналі до річниці бою в Лукашівці голова Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус.





Відомо, що 9 березня минулого року бій біля села Лукашівка тривав із сьомої до чотирнадцятої години. Трохи більше сотні українських бійців мужньо протистояли наступаючому ворогу, що мав на озброєнні 80 одиниць броньованої техніки.

«20 Героїв тоді стали до небесного війська. Але назавжди залишилися в наших серцях та на переможних сторінках незалежної України», - підкреслив Чаус.

За інформацією Чернігівської обласної прокуратури, триває розслідування 16 кримінальних проваджень, пов’язаних із воєнним злочинам росіян у Лукашівці. Одна з справ уже розглядається в суді.



Староста Володимир Ігнатенко (в його підпорядкуванні 5 сіл, у тому числі Лукашівка) говорить, що під час бойових дій жителі деяких сіл переїхали до родичів чи знайомих у Лукашівку, сподіваючись на безпеку, але потрапили в окупацію. Адже ніхто не думав, що село опиниться в епіцентрі бойових дій і там перебуватимуть кілька сотень ворогів.

Найбільше в селі постраждала вулиця Папанівців (названа на честь радянських полярників - авт.), що є найдовшою і пролягає якраз біля церкви. Там зруйновано три десятки будинків, чи не всі інші в селі зазнали різного ступеню ушкоджень. На багатьох воротах і через рік збереглися написи «Діти», «Цивільні» тощо.

За словами Володимира Ігнатенка, відбудова Лукашівки розпочалася влітку минулого року. Численні українські та міжнародні фонди надавали насамперед постраждалим жителям гуманітарну допомогу. Місцевим мешканцям допомагали до 10 фондів. Староста зазначає, що із 300 поданих заяв на допомогу в 90% випадків було реагування. Зокрема, місцеві жителі отримали будівельні матеріали, гроші на проходження опалювального сезону, окремим помешканням відновлено вікна, двері, дахи. Спочатку робився акцент на ліквідацію легких та середніх пошкоджень, складнішим питання залишається відбудова повністю зруйнованих будинків, адже це потребує значних капіталовкладень.
Однак у Лукашівці, як повідомив староста, одна з організацій взялася відновити 5 повністю зруйнованих будинків.

В обгорілому храмі вціліла фреска чернігівських святих Михайла і Федора


Двері Вознесенської церкви відчинені. Здається, що ніби всередині хтось господарює, але це тільки вітер і птахи. У центральній частині будівлі, що є архітектурною пам’яткою початку ХХ століття, скидана купа цегли, через зруйнований купол видніється небо. Під час окупації російські військові на території біля церкви поставили військову техніку, а в храмі зробили склад боєприпасів. Під час боїв внаслідок детонації церква горіла. У ході обстеження релігійної споруди після звільнення села працівники ДСНС виявили не тільки залишки снарядів, але й тіла закатованих людей.
Стіни храму повністю обгоріли, і тільки одна з розписаних ікон на стіні збереглася. Як пояснює місцевий священник о. Сергій (Зезуль), це зображення чернігівських святих князя Михайла та боярина Федора. Вони постраждали за свою віру в Золотій Орді. Їм пропонували відректися від християнства, але вони відмовилися і були страчені ординцями. Священик вважає, що в цьому присутній символізм, адже у тій частину храму перебував чи не епіцентр вибуху і збереження там будь-чого «виглядає малоймовірно, але це факт».
Отець Сергій почав служити в храмі після рішення місцевої громади перейти до ПЦУ. Після деокупації місцеві жителі не захотіли мати чогось спільного із Московським патріархатом. Священик говорить, що перша служба відбулася на святого Іллю (2 серпня - авт.). Богослужіння проводять часто просто неба, якщо погода дозволяє, а як сніг чи дощ, то заходять до храму - там затишніше. «Я ще дияконом знайомився із місцевими жителями, зараз - священик, то мушу сказати, що люди більше вірять, і віра допомагає забути, що можна забути і не забути, чого забувати не слід», - зауважує священник. Він зазначає, що кожної служби обов’язково молиться за захисників України.
Отець Сергій підкреслює, що «церква є діючою в селі і люди тягнуться до церкви, яку самі обрали, адже пережили під час окупації всього дуже багато». Під час прибирання території храму до Великодня і молодь долучилася. Впорядкування території виявило боєприпас, що не розірвався. Піротехніки його знешкодили, але попри проведене розмінування небезпека може чатувати там, де її не чекають.

Великодня служба в Лукашівці пройшла біля храму і зібрала чи не всіх місцевих жителів.







Мають місцеві жителі бажання і наміри відновити будівлю Вознесенської церкву, але, за словами священника, всі розуміють, що це справа дуже дороговартісна і може бути тривалою в часі. Доки триває війна, то прийняли рішення збудувати капличку, аби віряни не потерпали від негоди. Місцевий фермер Григорій Ткаченко у цій справі надає необхідну доромогу.

Онучка народилася в погребі, назвали Вікторією



Місцевий житель Валентин
разом із родиною пережив російську окупацію. Він хоч і пенсіонер, але до війни і зараз працює охоронцем на ринку в Чернігові. Чоловік показує своє авто, в якому розбите лобове скло. Навіщо це зробили росіяни - так і не зрозуміло. Також вони застрелили собаку господаря, зайшовши на подвір’я. Шукали зброю, забрали мисливську рушницю. Господаря вигнали з будинку, де оселилися самі. За час окупації з‘їли двох овець, майже всіх курей у господарстві та гусей. Пан Валентин ховався в погребі в сусідів, але час від часу приходив на обійстя поратися і бачив, що відбувається. Просив не різати курей, адже щодня від них можна отримати до 20 яєць, однак військові його не слухали. Варили їжу в відрах просто неба. Дивувалися, чому немає лазень у дворах лукашівців, «ви що не миєтеся?», а пояснення, що всі зручності в будинку були для них ще більш незрозумілими.
Місцевих жителів росіяни залякували і тримали в страху. Як згадує Валентин, одного дня усім сказали вийти з підвалу і віддати мобільні телефони. Потім поставили людей до стіни, жінки почали плакати, а військові зі сміхом відповіли, «чому ви вирішили, що вас будуть розстрілювати?». Мовляв, так вони визначають, у кого забрали телефон, а в кого - ще ні. Військові армії РФ зловживали алкоголем. У стані сп’яніння ставали ще більш агресивними й особливо небезпечними. У погріб, де були люди, росіяни кинули гранату. Погріб мав коридор, і боєприпас вибухнув там, завдяки чому люди дивом не постраждали.

Справжнім випробуванням для родини пана Валентина було народження другої онучки. Він зазначає, що коли почалася війна, то донька була на восьмому місяці вагітності. Думали, що в Лукашівку ворог не зайде, що діти зможуть виїхати в разі необхідності в напрямку Києва. «Але донька народжувала в погребі. Прийшли місцева фельдшерка і два російські лікарі. Все обійшлося, народилася дівчинка, назвали Вікторією», - розповів чоловік. Його зятя забирали «на розмову» до церкви, там пропонували вивезти родину з дітьми до Росії, але зять не погодився. На щастя, все завершилося лише залякуванням - його відпустили.

У дворі пана Валентина стояла військова техніка, а в будинок в’їхав танк. Чоловік говорить, що на відбудову отримав будівельні матеріали, частково виклав стіну, але далі потребує допомоги з роботами. Дружина з сім’єю доньки виїжджала на захід країни, а пан Валентин увесь час залишався у своєму селі.





Він має досвід бойових дій, бо в молоді роки проходив військову службу в Афганістані, однак підкреслює, «якщо хтось говорить, що було не страшно, то це неправда, бо Лукашівка опинилася в епіцентрі бойових дій».

За час окупації в Лукашівці загинули та померли від відсутності медичної допомоги понад 10 місцевих жителів. В один із будинків під час обстрілів влучив снаряд, там у пожежі загинули літні жінка і чоловік, а також двоє їхніх неповнолітніх онуків, для яких вони були опікунами. Одного чоловіка розстріляли росіяни, бо виявили в дворі коктейлі Молотова, іншого застрелили, бо він не зупинився на вимогу росіян. Літня жінка померла від загострення виразки шлунку, бо надати медичну допомогу було нікому. Одного чоловіка вбило осколком під час обстрілів.

Війна як страшний сон, що триває




Пані Ірина, жителька Лукашівки, якраз зривала бур’ян поблизу свого будинку. Її сім’я теж втратила житло під час російської окупації села. Їхній будинок вороги спочатку пограбували, а потім у нього влучив снаряд. У сарай російські військові кинули гранату, думаючи, що там можуть бути українські воїни. Волонтери допомогли відновити господарчу будівлю, що горіла під час бойових дій. Чоловік Ірини зараз там мешкає, вона проживає ще в сусідки.

Ірина як українська господиня переймається справами саду і городу. Вона говорить, що торік сад не обрізали, то це потрібно зробити цьогоріч, також необхідно пересадити лілії і тюльпани. Хоча на городі в ґрунті ще й досі залишається багато уламків пластику і шиферу. До війни родина господарювала в двох теплицях, вирощуючи овочі, а їхнє обійстя було доглянутим та ошатним.







Ірина зазначає, що житло в Лукашівці придбали свекри, а вони з чоловіком витратили чимало часу, зусиль і коштів на добудову. У господарчій споруді був сінник і кімната, майстерня чоловіка. Згоріло все миттєво. Жінка вказує на груду ржавого металу - це все, що лишилося від автомобіля. З господарства уціліли чотири курки і півень - домашні птахи дивом урятувалися з сараю під час пожежі.

Вона згадує, що під час окупації одну ніч переночували в погребі в сусідів, а потім все-таки повернулися до свого підвалу, який вцілів, бо був більш надійним сховищем і мав бетонне перекриття. Але там виявили… п’ятьох російських солдатів. Довелося жити поряд із ворогом, що було дуже страшно. Ірина говорить, що росіяни, дійсно, розповідали «казки» про навчання, що ніби не знали про війну, інші самі вірили в те, що прийшли українців «освобождать», «бо росіян «притісняють» і «не дозволяють» говорити російською мовою». Крім цього, були ті, хто говорив, що «не варто перейматися про зруйноване - Путін все відбудує».

Мешканка Лукашівки зауважує, що росіяни, тікаючи, виїжджали з величезними баулами. А найбільше її вразив військовий, який віз рожеву валізу на коліщатках (мабуть, украв у будинку якоїсь дівчини).

На думку пані Ірини, війна показала хто є хто в житті кожного з нас. «Помінялося враження про людей - про когось думав, що друзі, а виявилося - навпаки. А з кимось спілкувався, ділився усім - і друзями стали. Рік пройшов, та не віриться, це ніби страшний сон, що триває», - розмірковує жителька Лукашівки.
Вона з теплом говорить про українського військового Володимира, з яким спілкувалися на початку війни. Жінка зізнається, що після запеклих боїв у Лукашівці і не сподівалася його побачити. Водночас після звільнення зустрілася з військовим - він отримав поранення, залишився живим.

Через рік після окупації вона характеризує життя в Лукашівці, як відродження і повернення до звичного ритму. «Оговтуємося після пережитого, та найбільше чекаємо на перемогу», - наголошує місцева жителька. 

Gorod.cn.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Лукашівка

Добавить в: