Фермер Григорій Ткаченко розповів, що в Лукашівці загинуло 100 росіян і 158 українських корів

Добавить новость

Вторник, 28 Февраля 2023 17:58  |  Просмотров: 3937

Григорій Ткаченко - власник фермерського господарства "Напорівське" із окупованої ворогом Лукашівки. Він відбудовує ферму, підтримує односельчан і наших Захисників та Захисниць.



По господарству Ткаченка, де в той час знаходилось 316 голів великої рогатої худоби припало більше 60-ти ударів. Близько 158 корів загинуло.
Під час бойових дій він почав активно діяти, допомагати захисникам та своїм односельчанам.

Григорій Ткаченко розповів, що до початку військових дій господарство було потужне. Мало зерновий напрямок, займалось тваринництвом, вирощуванням картоплі.
Також у них був садок з малиною. 24-те лютого внесло свої корективи у його діяльність.

Чоловік каже, що розумів ще у 2014-му році, що все не обмежиться війною на Сході, відчувалась підготовка рф до збройного нападу і агресії, але він не думав, що
війна буде така масштабна, переконував людей, що все буде добре і треба вирішувати поточні задачі: вирощувати хліб, м'ясо, молоко. Але, як показала практика - такі сподівання були помилкою.

24-те лютого у Григорія почалось з дзвінка сина. Діти почали виїздити до нього з Чернігова у село. Менший син Михайло пішов у ЗСУ і батько не встиг побачити його з початком вторгнення.
У Лукашівці загуркотіла українська військова техніка. 25-го зранку підтягнувся артдивізіон 1-ї танкової бригади. Почали думати, як забезпечити харчування військовим, бо єдина надія була тільки на них.

Люди почали зносити у кого що було. Також встановили чергування по хатах, аби готувати українським військовим щодня гарячу їжу. Почали різати корів з ферми, розносили по хатах це м'ясо, засолили його
і розмістили по погрібах місцевих.

- Такого жаху з продуктами, як у місті, можливо, у нас не було. Буквально за 1-1.5 доби чисельність села подвоїлась, а може і потроїлась.
В нашому домі жило 22 людей, - розповідає Григорій Ткаченко.

- Перші дні війни Лукашівко не задівало обстрілами, ми чули лише відлуння канонади, а Чернігів обстрілювали повним ходом.
Всі були у відчаї, схвильовані, роздратовані. Ми почали самоорганізовуватися. Диверсійні групи підкуповували молодь. Ми зловили двох негідників, що малювали мітки.

- На фермі доїли тварин за відсутності світла, бо мали потужний генератор. Молокозавод перестав працювати, але ми роздавали молоко людям, я їздив по хатах, казав, щоб робили сири, сметану.

- Ми зв'язалися з "Червоним хрестом" відгрузили йому молоко, аби вони розвезли по лікарнях і т.д. По 2 тони на день відправляли на Чернігів. Усього надоювали до 3 тонн щодня.

- Наше підприємство було в ті дні епіцентром життя, бо працював генератор і можна було зарядити телефони та подивитися телевізор, який ми встановили в приміщенні контори.

- Але 8-го березня у 18.33 ці нелюди обстріляли наше підприємство з реактивної артилерії, а саме з "Ураганів". Близько 60-ти ракет упало на територію. Всі вціліли, хоча розриви були дуже близько.
Пошкоджень було дуже багато. Одна ракета потрапила у доїльний зал.

Чоловік показує обладнання, яке стоїть у цьому залі зараз, каже, що після влучання ракети воно було все побите. У тому числі був повністю розбитий
охолоджувач молока. Довелось його викинути і купити новий за 10 тисяч євро.

У Лукашівку, яка з усіх боків оточена водою, росіяни потрапили завдяки наведенню понтонної переправи між Іванівкою і Золотинкою.
3-го березня вони були в Золотинці, 4-го - у Ягідному, 5-го в Золотинці.

- Їхня мета була - Чернігів і вони по трасі пішли на Количівку. На повороті на Куликівку стояв дуже потужний блокпост, з Чернігова підтримувала артилерія. Наші хлопці дали там дуже потужний бій, загинуло багато орків, спалено їх техніку.
Врешті-решт за Іванівкою був підірваний міст. І вони (росіяни) зрозуміли, що в лобову атаку Количівку не можна взяти і вони тоді пішли на Слободу. А 7-го березня почались перші штурми Лукашівки.

- Лукашівку захищала розвідрота і добровольці. Сили були нерівні і 3 дні ішли бої за наше невелике село. Тільки на території Лукашівки було спалено 32 одиниці ворожої техніки. Біля церкви знищено більше 100 окупантів.
Вони там влаштували штаб. Наша церква є історико-архітектурною пам'яткою, будувалась на початку 20-го століття, товщина стін більше метра і росіяни зрозуміли, що вона може бути дуже гарним прихистком. Там і офіцери їх жили, смажили шашлики.
Також там вони зберігали великий боєкомплект і коли попав снаряд у церкву, люди казали, що десь 3 години детонував той склад.

Григорій Ткаченко каже, що на його фермі росіяни також проживали. Лишили багато особистих речей після відходу. Періодично на підприємство заходила велика кількість
ворожої техніки, шукали солярку, забирали цінні речі. Скотина ж лишилась без догляду, росіяни з тваринами грали у тир, вбивали корів з-за кущів з автомата, навіть не використовуючи потім м'ясо вбитих тварин.
Працівники ферми після таких ігрищ знаходили багато корів, застрелених в голову. 2 корів, які перетворились практично на скелети через голод і були неходячі довелось зарізати примусово.



10-15 поранених корів, які вилікувались досі живуть на підприємстві.

Коли Лукашівку звільнили 30-го березня певний період працівники не могли зайти на територію ферми, бо вона не була розмінована. При цьому практично жодного вцілілого транспортного засобу - не було.
Всю техніку росіяни вивели з ладу: постріляли колеса, позабирали акумулятори, побили вікна, забрали комп'ютери з техніки, яка була ними обладнана.

Але "Напорівське" не опустило руки. Після розмінування провели посівну. Позичили кошти на відновлення втраченого. Працюють, звісно не в таких об'ємах, як до війни, але тим не менш.
Позичені державою 4 млн. гривень у порівнянні з тими збитками, які нанесли росіяни - це капля у морі, проте це допомогло. Надали поміч також друзі, знайомі у відбудові.
Самі відчутні збитки були нанесені тваринництву, бо витрати залишились ті самі, а продуктивність через скорочення поголів'я значно зменшилась.
Допомогла б закупівля тварин, але на сьогоднішній день вартість пристойного нетеля - 1000-1200 євро.

Проте підприємство продовжує допомагати армії та громаді.

Григорій Ткаченко розповідає, що у такий жахливий спосіб світогляд більшості українців змінився і до них нарешті дійшло, хто вони є. І наскільки ми відрізняємось
від росіян, які вміють воювати лише з коровами, дітьми, жінками та глушити ракетами мирні міста. Якщо ж сходяться рівноцінні підрозділи - то вони тікають.

- Я думаю, що наша нація - непереборна, наша нація - прекрасна, розумна і майбутнє нашої держави в Євросоюзі, у Північноатлантичному альянсі. Через років 5-10 це буде найцивілізованіша, найквітучіша країна європейського континенту. Ці випробування Україна пройде гідно. Ми переможемо цього клятого ворога і все буде добре та попереду. Навіть на прикладі нашого господарства хочу сказати, що ті будівлі, які вони зруйнували, ми відновлюємо, але робимо їх краще, ніж вони були до війни, - каже Ткаченко. 



Джерело: телеканал "Новий Чернігв"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: