Ганна Сивоконь після ракетного удару по ліцею живе без вікон і дверей, з наскрізною діркою у стіні і навіть у дивані

Пятница, 1 Июля 2022 15:56 | Просмотров: 4697

Ніч на 12 травня була жахливою для всіх новгород-сіверців: трохи за північ ворожі ракети влучили у державний ліцей (колишню школу-інтернат, а донедавна державну гімназію ім. Ушинського) та міську школу №2. Спричинили значні руйнування, почалися пожежі... А поряд з територією навчальних закладів - житлові будинки. Який жах пережили їх мешканці, й подумати лячно, адже страшенний вибух хитнув будинки навіть на околицях міста. А ці люди опинились майже в епіцентрах тих нічних обстрілів.

Бабусю ударною хвилею викинуло з кімнати

Будинок на п’ять квартир, що всівся якраз біля Тріумфальної арки, - найперший сусід школи-інтернату (називатимемо так за звичкою). До будівлі навчального закладу - кілька десятків метрів. Минулого понеділка, розмовляючи з дочкою найстаршої мешканки цього будинку - 93-річної Марії Федорівни Сергієнко, теж вже пенсіонеркою Ганною Сивоконь, споглядали жахливе видовище. Навіть ті квартири, що виходять у внутрішній двір, так би мовити, «спиною» до головного корпусу школи, зяють порожніми зіницями вікон. А квартира №4 на вул. Губернській, 36, де й мешкає 93-річна бабуся, - всіма вікнами дивиться на інтернатівський двір. Після обстрілу - вікнами без скла... І з потрісканими напівголими стінами, і з пошкодженою коробкою.

- Та найстрашніше - ось тут, - Ганна Василівна показує чималу наскрізну діру у стіні будинку. - Сюдою влетів важкий осколок, розбив кольоровий телевізор, аж розетки повипадали, а далі його понесло у диван.

Ганна Сивоконь присідає коло дивану, де рвану відмітину свою залишив чужинський шмат металу. А потім він прямував ще далі - до речі, в напрямку спальні, де й відпочивала старенька. Та Господь уберіг бабусю - осколок застряг у спинці того ж дивана.

Ганна Сивоконь показує шлях уламка ракети у квартирі

- Ми зважили той уламок - майже 400 грамів ваги показали. А хата пробита ще у двох місцях.

Від натиску тугої ударної хвилі у кімнатах сипалась штукатурка, тріщали стіни.

- Я мешкаю окремо - тут неподалік, - продовжує дочка літньої жінки. - І щодня навідуюсь до мами. А тієї ночі о 15 хвилин на першу я почула страшенний вибух - і чимдуж до неньки. Біжу, а воно ще десь бухає - то вже було у другій школі. Матуся моя лежала на ганку серед купи скла. Вже потім побачила, що у неї увесь бік синій. Видно, її викинуло з кімнати ударною хвилею.
Ганна Василівна каже, що дерево, яке нині стоїть напівзрізаним уламками ракети на інтернатівському дворі ближче до їхнього будинку, певно, і пригальмувало дещо удар.

- Однак шість вікон вибило і двері розтрощило. Вікна зараз плівкою ПВХ затягли. Купила в магазині. Три мішки скла з хати навимітала. І дах увесь посічений. Ми латали шматками старого шиферу, бо ж дощі в хату води наллють.

- Маму я забрала до себе. Вона погано пам’ятає це страхіття. Може, то і краще для неї. Але ненька вже проситься додому. Але там ще стільки ремонту.

«Від уламків віконного скла врятували штори»

Розмовляємо й з мешканцями двоповерхівки, яка теж тут неподалік, поряд з п’ятиквартирним будинком. Пошкоджені вікна тут вже позатуляли хто чим міг - плівкою ПВХ, ДСП, металопрофілем. Двері у під’їзді вибиті, нема скла у жодному з трьох вікон під’їзду. На східцях гуляє протяг. Стіни тріснули, а на кутку будинка, найближчому до епіцентру обстрілу, - чимала вибоїна у цегляній стіні.
Студентка Іванка Обломей з мамою в ту ніч спокійно спали собі у своїй квартирі. Повітряна тривога на той момент не лунала.

- Я прокинулась від того, що перелякано кричить мама, - розповідає дівчина. - Це було десь о 00.15. Той дужий вибух підняв всіх на ноги. Я ж спочатку було подумала, що він мені сниться. У квартирі стояв якийсь їдкий сморід. Дихати було важко. Все скло з вікон вже вилетіло, а вхідні двері не втримав навіть замок - разом з ним їх і вибило.

- Я спала коло вікна, а воно було зашторене, - продовжує Іванка. - Думаю, саме штори і врятували мене від скляного дощу, коли скло полетіло у кімнату. Тюль була геть посічена, а от штори уламки скла не пробили. Ми швидко зібрали речі першої необхідності і побігли до бомбосховища. Страшно було: а раптом обстріл повториться?.. Вікна ж свої з розбитим склом ми потім ДСП закрили.

Назбирав пригоршню уламків

Сім’я Дениса Бикова після тої злощасної ночі переїхала до його матері. В їх квартирі відкрились вхідні двері, через які насипалось бите скло з вікон у під’їзді, піднялась пилюка. їхні вікна (зі зворотньої сторони) не висипались, але пошкодились самі рами і механізми, які є на вікнах.

- Почули, як сипалось скло, і я вибіг на вулицю, чого не варто було робити (тепер це розумію), але був шок в ту мить, - розповідає чоловік. - Побачив над школою невеликий вогник, що розгорався. А хвіст вогню був від ракети. Я потім розмірковував, що пішла вибухова хвиля, якою видавлювало вікна, а від надлишку тиску в квартирах почали відкриватись двері. Понівечились двері у під’їзді, вигнуло замок, пішли тріщини у стінах. Уламки ракети попали у вікно сусіда, у стіну будинку. Я назбирав пригоршню різного діаметру уламків, деякі були до кілограма. У моїй машині пошкоджено лобове скло.

Тут поряд на вулиці постраждало три автівки. А старий дворовий туалет вистояв, хоча крізь нього пройшов осколок. Після вибуху дружина розбудила доньку, маленького сина і ми розмістились у санвузлі. Не стали бігти у підвал - було ясно: це вже все.

8-річна Софія говорить, що одягалась якомога тепліше, наверх ще й халат, а потім хвилювалась, щоб не впала на них стеля.
Від цих слів стислось серце: ось вони - діти війни. Навчаються дистанційно, а як повітряна тривога, то змушені ховатись в укриттях. Про це теж сказала дівчинка, бо якраз у понеділок і була сирена під час уроку-онлайн.

Віктор Гончаров з іншого під’їзду теж показав «сюрприз» від вибуху, який знайшов на перекритті над під’їздом, коли склив вікно. У його квартирі з вікнами ніби гаразд, хоча туго відкриваються, а стіна навпіл тріснула.

Мешканці цього 16-квартирного будинку хто чим міг позабивали вікна, але у квартирах холодно. І газове опалення
не включити - це вулицю ж топити, - кажуть вони.

«На «п'ятачку» понівечено більше десяти будинків»

Друга ракета зруйнувала школу №2. Від неї постраждали й будинки, що вище цього закладу освіти. А шифер з даху школи збирали люди у себе на городі, який зовсім поряд. На вулиці біля дворів лежать купи битого шиферу, вони вже й у мішках разом зі склом. На багатьох будівлях зірвало по пів даху. Господарі того ж дня почали лагодити дахи і вікна - на вечір прогнозувався дощ, який виявився шквальним. А тоді, після другої години ночі, кілька сусідок вийшли на вулицю - і обіймались. Ходили, ходили - такий був у них шок.

У будинку подружжя Раїси і Андрія Ламик нема тепер жодного заскленого вікна, хоч дерев’яні рами вціліли. їх залатали цупкою плівкою, що захищає від травневого холоду. Уламки ракет наробили дірок у домі, сараї, гаражі. Зірвало шифер деінде. Посічені штори на вікнах.

- У момент вибуху я сиділа за комп’ютером на другому поверсі, миттю збігла у підвал - а вслід вже сипатись вікна, навіть не уявляю, що було б, якби я не встигла сховатись. А чоловіка не було вдома, - і на п’ятий день з тривогою говорить Раїса Василівна. - Післяшоковий стан - хотілось упасти і спати. А ще бігти і кричати: слава Богу, я жива! Будинок постраждав - згодом відбудуємо. Радість, що дітки, люди на вулиці живі. У кожного своя історія. Ось сусіди, мама і тато, накрили собою двох дітей і лежали так під стіною, поки вибухало. Інші говорили, що дах ніби підняло і опустило. Наша вулиця Покровська - то зберегла нас Пресвята Богородиця своїм Покровом.

Поряд з їхнім гаражем гараж сім’ї Зайченків, з якого зняло пів даху, який залатали чорною плівкою. Іншою «засклили» вікна у будинку, літній кухні.

- Мене розбудив вибух, то я до вікна - здалось, що горить гастроном (я його бачу звідси). Не можна ж до вікна, а я дивилась, - каже Наталія Зайченко. - Дзвоню сестрі, вона сказала, що горить інтернат, і хоч її дім далі від нього, та рама віконна впала прямо на неї, штори стримали горщик з квітами. Я бігом одягатись. Ще буквально п’ять хвилин - і знову вибух. Скло з вікон сиплеться, з люстри, летить все. А у мене чоловік після інсульту, я біля нього - куди ж бігти. Тліло до ранку. Ми ходили вулицею, нічого не цікавило, просто дивились. На нашому «п’ятачку» більше десяти будинків понівечено, і на Смолянського є «привіти» від уламків, і на 8 Березня. Сусідка показувала осколок дуже важкий. А оце будинок нежилий, крізь його дірки небо видно. У нас стеля впала у літній кухні, гаражі, один уламок пробив машину. Якось полагодимо - чи самі, чи за допомоги держави, хотілось би, щоб надали допомогу. Та головне, щоб більше до нас не прилітало, щоб настав мир. Ми тут розмовляли з сусідами, то усі хочуть спокійно і не вдягненими спати.

Комісія з міської ради побувала у дворах, що постраждали від обстрілів. І люди сподіваються, що компенсація таки буде.

До речі, важкі металеві уламки ворожої ракети після того нічного обстрілу люди знаходили у своїх дворах й за кілометр від епіцентру. І у нас знайшовся такий. Між друкарнею і редакцією.

Джерело: Газета "Сіверський край" від 19.05.2022, Світлана СЕКЕРА, Тетяна МАЛАЙ. Фото Світлани Секери та надані Ганною Сивоконь, Наталією Зайченко, Нікітою Ламиком.