Власник СТО на Бобровиці Віталій Збруй, ледь не загинув через те, що ремонтував техніку ЗСУ

Четверг, 9 Июня 2022 12:57 | Просмотров: 5812

Розбита Бобровиця поступово відновлюється після масованого обстрілу. Складені в купи уламки та залишки будинків, у господарствах з'являється електрика та вода. От тільки їздити звідси до центру по домашніх справах та за продуктами в автобусах за 12 гривень накладно. Певною мірою рятує ринок, який стихійно з'явився перед непрацюючим магазином “АТБ”. Продавці – приїжджі з навколишніх сіл, ціни різні, на деякі продукти вищі, ніж на центральному базарі: кров'янка – 130 грн., м'ясо –130-150 грн., пряники – 75 грн., сир – 60 – 80 грн. За рішенням мешканців мікрорайону базар працює лише за середами.

- Коли сюди "прилітало", ми сиділи по підвалах і знаємо, що тут було, за розповідями очевидців, - розповіли жінки за прилавком, доповнюючи одна одну:

- Коли почалася війна, магазин працював лише один день. Тоді стояла черга, ракети літали над головою, дехто падав на землю, закривши голову руками, хтось тікав подалі від цього місця.

- Лупили абияк, але прямого попадання по "АТБ" не було, в ньому тільки розбиті вікна, і прогнулася стеля. А житловий будинок поряд розтрощило майже до фундаменту. Спочатку магазин без вікон майже добу охороняли військові, а потім його керівництво розпорядилося роздати продукти людям, бо пригнати фури за ними під обстрілами вони не ризикували.

- ”АТБ” пропрацював у нас лише рік, шкода, що зараз не працює, для нас це найкраща крамниця.

І справді, будівля магазину майже не пошкоджена, як і довгий корпус із гаражів, що стоїть за ним за двадцять метрів. Окрім крайньої секції, що зараз має вигляд місива з розбитих бетонних блоків, розплавленого металу, деталей обгорілих автомобілів. Тут донедавна стояла СТО, яку її господар 68-річний Віталій Михайлович Збруй організував ще 1995 року.

- Мене життя змусило створити майстерню, - розповів він. - Ще за Союзу я був далекобійником, а потім подумав - чому б не завести свою справу? Орендував частину гаражу райвиконкомівського відділу культури, придбав інструмент та обладнання та почав працювати. Я ж і водій, і токар, і зварювальник, зараз ще й директор СТО.

- Віталію Михайловичу, зараз важко без сліз дивитися на ваше господарство. Розкажіть, що сталося?
- Цей розгром стався у перші дні війни. Адже я ремонтував нашу військову техніку, а росіяни це вирахували. На розі за АТБ стояв танк, у нього не поверталася вежа. Я покликав на допомогу електрика, але відремонтувати танк нам так і не вдалося, виявилося, що він наповнений снарядами, треба було їх виносити, але вони могли б так здетонувати, що не було б ні танка, ні магазину. Та й танкіст сказав, що він на рації весь час, і будь-якої миті може бути передислокація. Вирішили не ризикувати. Ще за кілька днів до майстерні під'їхав БТР, його водія послав командир, бо вже знав, що я допоможу з ремонтом. І тут почався обстріл.

- Від перших трьох снарядів з'являлись дірки у стінах діаметром до метра, так росіяни пристрілювалися. Солдатик і мій товариш Іван спочатку зайшли в бокс, поки він не розвалився від вибухів, потім спустилися до оглядової ями, а я не поспішав туди. Четвертий приліт викликав вогонь, мабуть, це було щось запальне, він був найсильніший, мене вибуховою хвилею штовхнуло в яму, спалахнула моя фуфайка, а тут солярка з бака біжить. Іван зірвав з мене фуфайку, але тут мене вдарило по голові і по губах, я впав і знепритомнів. Коли прийшов до тями, в ямі не було ні солдатика, ні Вані, а я перед цим купив 800 кг. смоли, щоб обробити гараж, вона спалахнула, стало темно, як уночі. У темряві намацав сходи, а на них залізна балка, яку не підняти. Я подумав: "Вони ж якось вибралися?" Поповз назад, побачив невеликий просвіт і вже без фуфайки виліз через нього. А то був би шашлик...

На фото Віталій Михайлович Збруй

-Так ви вважаєте, що вони бомбили вас цілеспрямовано?
- Всі наші військові вже знали, що я ремонтую техніку і могли приїхати будь-коли.

- Вони "валили" прицільно з боксу, - підтверджує Іван Кошевець. - І, напевно, думали, що в боксі стоїть кілька БТР-ів.

На фото - Іван Кошевець

Сьогодні Віталій Михайлович перебуває у деякій розгубленості, відчуваються наслідки контузії:

- У мене пам'ять ослабла, не знаю, де лежить одяг, ходжу по хаті та шукаю його.

- Ви ж тут все відновлюватимете і працюватимете далі?
- Я не знаю, як працювати далі, всі інструменти там, під розбитими бетонними блоками. А, наприклад, набір "головок" коштує три з половиною тисячі. "Жигуль" сина і моя машина розплавилися. Потрібні гроші, думатиму.

Gorod.cn.ua