Експеримент над депресивною областю закінчився?

Пятница, 20 Августа 2021 14:56 | Просмотров: 4936

Команда «спідниць» провалила все, за що бралася?

Хай вибачать мене всі жінки, не їх я назвав іронічно «спідницями», а тих керівниць, які взяли участь в експерименті створення в Чернігівській обласній держадміністрації команди за приналежністю до жіночої статі, в переносному значенні – до «спідниць».

Перша в Україні глава області-жінка Анна Коваленко в інтерв’ю Гордону 22 липня визнала, що призначення всіх її заступників з числа жінок – то її експеримент. І тут же поплакалася «на грудях» у Гордона: «Жіноча команда одержала одну із найбільш складних і депресивних областей, з останніми місцями по безробіттю і заборгованості з зарплат, із місцевою політичною кризою…».

А раніше, перед призначенням, вона цього не знала? Чи просто захотілося експериментувати? Але над чим? Над невпинно вимираючою областю з розваленою промисловою економікою і сировинним аграрним бізнесом, соціально безвідповідальним перед тими громадами, де присутній цей бізнес? Такі експерименти – цинізм вищої проби. Бо саме приналежність до спідниць, як бачимо, була головною у формуванні команди перших управлінців областю, а не знання і досвід для виведення депресивного регіону з кризи.

У світі є багато прикладів успішних жінок на чолі держав, міністерств, інших державних відомств, серйозного бізнесу, але ці жінки-управлінці не експериментують із кадрами, а розумно і виважено формували свої команди, ще вони до кісток, до кожної мозкової клітини відповідальні за те, за що беруться. А в нашому випадку: прийшла, похизувалася експериментами, поплакалася, що важко жіночій команді, розповіла, як із народженою недавно донечкою їздить на об’єкти «Великого будівництва», разом з нею освоює технології дорожнього будівництва…

Але так співпало, що інтерв’ю Гордону ще не вийшло було в ефір, а 28 липня з’явилася інформація про відставку Анни Коваленко з посади голови Чернігівської ОДА. Виходить, що її експеримент з «жіночою командою» не оцінив ні Президент, ні Кабмін, думаю, не оцінили й жителі області. У той же день Кабмін погодив кандидатуру нового глави області – В’ячеслава Чауса, який працював заступником генерального директора із земельних та соціальних питань «Укргазвидобування». На засіданні Кабміну він представив свою програму, а також розкритикував неналежні темпи «Великого будівництва» на Чернігівщині. У питанні охорони здоров’я пообіцяв, що ОДА перестане бути статистом і стане невід’ємною ланкою між лікарнями і Міністерством охорони здоров’я. Це теж підтверджує провал експериментів «жіночої команди». Президент Володимир Зеленський 4 серпня підписав указ про призначення нового голови Чернігівської ОДА, в Офісі Президента вручив йому посвідчення. На першій прес-конференції в Чернігові В’ячеслав Чаус заявив, що команда буде перебудована, оскільки «в області мають працювати місцеві заступники». Але не вточнив тоді: приведе одні «штани» чи й «спідницями» розбавить?

Риторичне питання-жарт із сльозами на очах. Бо практично з перших років незалежності владні команди області формувалися за принципами ідіотії: за партійними квотами, з учасників помаранчевого майдану і Революції Гідності, з найближчих друзів дитинства, кумів і сватів, із земляків, з вулиці «відданих до гроба», із слухачів єврокурсів і нав’язаних єврохазяями «смотрящих», із безшабашної «молодої надії», якій нічого втрачати – кишені й голови були геть пусті перед початком владної кар’єри. Пам’ятаю, на зорі незалежності гуляв у суспільстві політичний жарт: з депутатів найбільш продажні рухівці і комуністи, бо вони найбідніші.

Постає питання й щодо нового губернатора: які справжні завдання ставить перед собою? Нібито оптимістичні: об’єднати громади для єдиного вектора розвитку окремих територій і області в цілому, залучення інвестицій. Одначе зависли в повітрі його особисті інтереси: в «Укргазвидобуванні» він заробив минулого року майже 12 мільйонів гривень зарплати, якої і близько не заробить (офіційно) у обласній держадміністрації. Який мотив змусив його поміняти мільйонну місячну зарплату на меншу в десятки разів? Хоча для області це призначення виглядає більш обнадійливо: В’ячеслав Чаус народився в Чернігові у 1977 році, одержав юридичну й економічну освіту, має певний досвід у менеджменті, обізнаний з реальною економікою. Але непокоїть інше: добиватиметься певних успіхів для піару й рапортів наверх, чи працюватиме на сенс життя?

Сенс життя підмінили досягненням успіху

Ця підміна відбулася задовго до одержання Україною незалежності. Але на гниле паскудство перетворилася лозунгово-брехлива боротьба за різноманітні успіхи в останні роки. Переплюнули навіть комуністичну боротьбу за успіхи на шляху побудови комунізму.

У згаданому вже інтерв’ю Гордону Анна Коваленко освіжила нам пам'ять: «Президент ставив завдання змінити на краще життя кожної людини». Мовляв, саме це завдання було пріоритетним у її роботі на посаді глави області.

На жаль, простолюд не відчув бажаних результатів від цього її пріоритету. У коментарях до повідомлення про звільнення губернаторки не прочитав жодної підтримки, а здебільшого таке: «Чоловіка зняли і тумбочка полетіла…», «Просто на посаді числилась…», «Які результати роботи цієї дівчини?..», «Коли розженуть і її шобло з Дніпра?..». Далі не буду цитувати «заслуги» реформаторки. Зупинюся на тому, до чого її руки і мізки не дійшли.

Як відомо, для того, щоб «змінити на краще життя кожної людини», передусім треба забезпечити працездатну людину роботою з гідною зарплатою або допомогти відкрити власний бізнес. Для пенсіонерів та інших соціально незахищених необхідні гідна пенсія й інша соціальна допомога. Цього не забезпечиш одними, навіть найкращими, президентськими завданнями. Бо, як писав Григір Тютюнник, мрія, завдання дають нуль, якщо їх не зробиш життям.

Молода губернаторка пам’ятає завдання президента, і мрії її високо літали, але без реального втілення їх в життя – нуль без палички. Не допомогло й «Велике будівництво», бо то банальне витрачання на щось народно-державних грошей – мабуть, не помилюся, коли скажу й про розкрадання певної частини. А що зроблено для розвитку економіки, збільшення бази оподаткування, створення нових робочих місць, у боротьбі з тіньовою економікою й корупційними схемами – цей перелік можна продовжувати і продовжувати. Конкретної роботи в цих напрямках не прочитав навіть в інтерв’ю Гордону. Їздити з немовлям на об’єкти «Великого будівництва», на відкриття якоїсь сільської амбулаторії, – великого розуму й героїзму не треба. І урочисте розрізання стрічок на новобудові місцевого значення дуже давно практикується для піару влади. Новацію запровадив був відомий Саакашвілі: намети встановлював на ділянках дорожнього будівництва, звідти і Одеською областю керував. Що вийшло з цього нового піар-експерименту?

Анна Коваленко, за її словами, без примусу погодилася на відповідальну керівну посаду, але в неї явно не вистачило власного розуму усвідомити вчення великого Альберта Ейнштейна: «Бажай не того, щоб добитися успіху, а того, щоб твоє життя мало сенс». Як жінка вона нарешті добилася певного сенсу в житті – народила дитину. А якого сенсу в житті вона добилася на посаді першої жінки-губернаторки? Як бачимо, «успішні» досягнення оцінені на «виліт» з посади.

Скільки вже пройшло цим хибним шляхом політиків і державників за 30 років Незалежності? Як гаряче вони вихвалялися своїми успіхами, як нахабно й цинічно брехали!.. Про кого з них можна сказати, що їхні досягнення мають сенс в житті суспільства, в розбудові держави згідно з вимогами Конституції?

Чотири роки тому товариство «Земля і воля» виступило з ініціативами: подвоїти оплату за земельні паї і запровадити спільне фінансування будівництва доріг за кошти аграрного бізнесу і бюджету. Реальні проекти, які й зараз працюють на виконання завдань президента «змінити на краще життя кожної людини». Але ні перша жінка-губернатор, ні її попередник «у штанях» і палець об палець не вдарили для поширення в області цього досвіду, який лежить під ногами. А скільки не використовується інших можливостей, щоб підняти гроші із землі? Щоб дружно взятися за реалізацію соціальної відповідальності перед громадами? Хто коли аналізував, які податки платять в скарбницю громади працюючі жителі і власники аграрного, торгівельного, побутового, розважального бізнесу?

Цими питаннями не цікавляться як на місцях, так і в кабінетах обласної державної адміністрації. Чи багато чуємо від них про їхню роботу над широким використанням внутрішніх можливостей і резервів для розвитку місцевої економіки, отже і для зміни життя людей на краще? Може, це «засвітиться», коли новий губернатор зуміє об’єднати громади, де присутнє буде й це питання.

До речі, кілька років тому генеральний директор ТОВ «Земля і воля», Герой України Леонід Яковишин виступив у районі з ініціативою зібрати кошти з місцевого бізнесу на ремонт однієї ділянки дороги в Бобровиці. І 600 тисяч гривень назбирали. Але ця ініціатива на цьому вмерла, зате по гарних дорогах люблять усі їздити. Звісно, таку ініціативу не помітили і в області. Бо губернатори «у штанях» займалися передусім власним бізнесом, а губернаторка «у спідниці» сіла на використання готових народних грошей у «Великому будівництві». За своїм стремлінням вони експериментатори, суть життя яких розкривається через володіння, а не створення.

Багато лементу чуємо про розвиток фермерства, а що робиться в області для розвитку інфраструктури, сервісної служби, кооперацій зі зберігання й реалізації продукції фермерів? Та й побутовий сервіс для населення, передусім сільського, працює здебільшого в «тіні». Навіть колишня заготівельна кооперація безслідно зникла, її замінили нелегальні скупники сировини в домашніх господарствах для перепродажу її втридорога на ринках. Що з такого бізнесу мають громади й держава в цілому? Звісно, щоб легалізувати цей малий бізнес, потрібно створити відповідні умови для роботи без хабарництва та іншого шкуродерства. Десь чули, щоб обласна, районна влада займалася цими «дрібницями», які насправді можуть створити тисячі нових легальних робочих місць, від чого збільшаться додаткові надходження до бюджету.

Пам’ятається й інша Чернігівщина – промислова й політично активна: через ковбасну революцію полетіло з посад партійне керівництво області – єдиний тоді приклад в Україні. У перші роки незалежності активно працювали нові «демократи», новостворені партії, яких і слід уже прохолов. Поступово політичне життя перетворилося на гниле болото. Усіх губернаторів услужливо приймали, хоч бачили вочевидь, як «гастролери» руйнують Сіверський багатющий край. Пишалися й тим, що народні депутати переважно столичні. Куратори теж відомі в столиці. Дожилися й до того, що першу жінку-губернаторку Анну Коваленко привезли в область приховано, як кота у мішку: представляли її «надійним» особам за списком і подалі від Чернігова, в кущах поміщицької Качанівки. Новий губернатор назвав урочисте представлення його активу області зайвим. Невже Господь нарешті змилувався над сіверянами і подає сигнали про реальні зміни на краще?

Президент же розчарувався і в другій жінці-губернаторці – з Харківщини. І тут Кабмін з Президентом, видно, не врахували були, що важку долю як людини, так і певного краю перемагає не «спідниця» чи «штани», а мудрість із багатим досвідом.

Григорій Загребля, «Чернігівщина» №33 (851) від 19 серпня 2021