Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст.

Розділ II

РЕМЕСЛА ТА ПРОМИСЛИ

    Часто власники млинів з тих або інших причин (як правило, через відсутність засобів) не мали змоги утримувати їх. І тоді млини продавались. Так, наприклад, "мелник и обывател" с.Старої Назар Петрович змушений був продати млин з двома каменями "зо всею селитбою" Григорію Дергачовичу за 21 копу литовську "вечними часи". Даний факт стверджував купчий запис від 1 лютого 1652 р.
    У купчій за 24 листопада 1654 р. зазначалось, що змінив свого попереднього власника (Михайла Локотковського) млин у селі Локоткувцях на річці ІПостці. Його купив "на вечные і на потомные часи" Василь Прокопович, заплативши 66 золотих і 20 осьмак. "
    24 травня 1657 р. млин з трьома колами продав Климу Олійнику за 150 кіп литовської лічби мешканець с.Старої Григорій Ламан.
    Купча 1683 р. засвідчила акт продажу млина теж старійським жителем Клименком Юрію Харевичу за 470 золотих.
    У 1687 р. брати Пасько, Прокіп, Лесько і Яцько Андрієнки (с Миколаївка, що в Шаповалівській сотні Ніжинського полку) продали млин "на двух колах и каменях мучних", а також половину греблі на річці Борзні Тимофію Забілі.
    Аналогічно брати Яско й Дмитро Матвієвичі Водовозенки половину греблі з млином із двома колами й каменями борошняними на річці Борзенці продали за тисячу золотих священику Василю Григоровичу Величковському.
    Мешканець Борзенської сотні Леско Семенович, маючи греблю й два млини з двома каменями у верхів'ях річки Борзенки на Кустовцях, продав 6 лютого 1669 р. половину греблі за сто золотих монети литовської Івану Водовозу "за примусомъ недостатковъ". Згодом же, міняючи місце проживання, він продав тому ж Водовозові й "другую половину зо млиномь ... з веднимъ каменемъ з ступами просяними и из валушними".
    За свідченням джерел, між власниками млинів і покупцями інколи виникали складні непорозуміння. Так, наприклад, купуючи ступи й валюші у пана Олександра Биковського (Чернігівський полк) Дем'ян Локотовський мав реставрувати мучні кола. Однак даного зобов'язання він не виконував. Справа дійшла до генерального суду, який 17 вересня 1677 р. признав мельника винним, покарав його за непослух панові "вязеньемъ". Реставрація ж млина повинна була здійснюватись спільними силами. В обов'язки Локотовського покладалась заготівля з бору деревини, а Биковського - її вивезення. У випадку, якщо вони греблю гатитимуть самі, Биковський мав "два кони ставити, а Демко третьею и самь того маеть доглядать; а естли волость гатитимуть, то в тое повинень пань Быковскій старанье прикладать вь млинь, зась Демянь повиненъ пилный доглядь мети, жебы панъ Быковскій по вьсе потомные часи жадной шкоди не односиль". Як і попередні мельники, Локотовський повинен був давати панові "покабанщизну і "поколюзчизну"
    Про продуктивність млинів другої половини XVII ст. і при-них можна до певної міри судити на основі джерел більш пізнього часу. Так, наприклад, у маєтностях генерального писаря Савича продукція борошномельного виробництва за 1724 р. виглядала слідуючим чином. З трьох кіл мучних тягучих, розміщених на греблі поблизу с.Коровка (р.Убідь) одержано дев'яносто четвертей, в тому числі жита 52 четверті 4 четверики, гречки - 19 четвертей, ячменю - 5 четвертей, гороху - три четверті й 4 четверики. З трьох кіл мучних вешняків (на тій же греблі) взята 21 четверть 4 четверики, причому жита 15 четвертей, гречки дві четверті 4 четверики, вівса дві четверті, ячменю одну четверть 4 четверики, гороху 4 четверики. Два кола мучні тягучі з греблі поблизу села Ляшковце (р.Убідь) дали 44 четверті, а саме: жим 30 четвертей, гречки 10 четвертей 4 четверики, вівса 3 четверті 4 четверики. Два валюшні кола на тій же греблі дали прибутку на 10 руб.
    Гетьманська адміністрація й царський уряд були зацікавлені заняттями млинарством у масових масштабах, вбачали в цьому "дело доброе", бо одержували немалі прибутки - "розмеровій приходячіе пожитки", - як зазначалось у тогочасних документах. У статтях гетьмана І.Брюховецького записано, що "мельницы мещанскіе и мужичьи, опричь имъ третей мельной (мельничной?) мерки вь государеву казну подлежати должны"'.
    Саме це мав на увазі чернігівський полковник Лисенко, дозволяючи у 1669 р. К.Речичанину збудувати млин на річці Березин Будучи зацікавленим в отриманні у майбутньому великих прибутків від даного млина, полковник перші півтора року звільняв власника від внесення йому "датків"'.
    Чітку картину оподаткування можна прослідкувати на прикладі ретовських млинів, що стояли поблизу міста Кролевця: "н гетмановь всехь давали две части ... сь мучныхь колесь в годі розмеру изь хлеба половинная часть, другая отдавалась владельцамь, такожь от колеса мучного по кабану и сороку алтынъ денегъ да на каждого кабана по 10 коп. на соль, да отъступныхъ въ годъ по 60 коп...".
    З чотирьох кіл мучних на плотині поблизу села Довга Греблі взято 49 четвертей 4 четверики "провианта": жита сорок дві четверті, гречки три четверті, вівса три четверті, ячменю одну четверть 4 четверики. На трьох валюшних колах цієї ж плотини виготовлені продукції на 26 руб. 4 коп.
    Підлягали оподаткуванню й козацькі млини. Так, ніжинській полковник Марко Іванович Борсук доходи від млина на річці Свидні, що належав військовому товаришеві Кролевецької сотні Василю Івановичу, у січні 1675 р. розпорядився розподіляти таким чином: "половину за вернуто такь его царского пресветлого величества яко и всему войску запороскому службу пану Янови Николаевичове Маковскому сотникови томь Кролевецкомь припадаючого розмеру на войско пустилисмо"; іншою ж частиною "вшелякихь припадаючихъ пожитковъ" дозволив розпоряджатися власникові вказаного млина. Полковник зобов'язував сотника, отамана й війта м.Кролевця, аби ті "зо всеми посполитими людми ... в гаченю гребле Василеве Ивановичеви ... завше помочними зоставали"
    Відповідальність за збір податків із млинів, як правило, покладалась на міське начальство (війтів, бурмистрів), які, як це маємо, наприклад, у Глухові, використовували для цього "певнихь и вери годнихъ шафарове". Однак все робилось із відома гетьманату й царського уряду. Останній, наприклад, керуючись своїми мотивами, не погодився на зменшення "млинового" оброку з ніжинського райці А.Кочановського.
    З іншого боку, джерелами засвідчені факти, коли козаків-власників млинів начальство повністю звільняло від "датків". Так, наприклад, у 1660 р. гетьманат поступив із військовим товаришем мешканцем вишенським (Чернігівський полк) Яковом Тищенком. Останній тривалий час, ще з молодих років перебував на службі у Війську Запорозькому, не раз піднімався в атаку під час боротьби з ворогами, не шкодуючи свого здоров'я, і тому гетьман, враховуючи заслуги та просьбу Тищенка, а також "абы въ далшій чась до таковихъ же военнихъ послугь былъ охотнейшимъ" підтвердив за ним млини в селі Будищі на річці Домшинці з одним каменем і ступами та на ріці Бистриці "межи городища и оболоня" з двома каменями й ступами (збудованого спільно з Василем Заліським), позволяючи одному зь тихь млиновь припадаючие все розмерочки посполу зъ мелницкими на своє виживленіе отбирати и користовати" . І.Брюховецький, надаючи 30 грудня 1667 р. військовому товаришеві "обивателеви Глуховскому" Олексію Заруцькому дозвіл на фундування греблі на криницях Занківських між Студенок Білокопит та зведення на ній млина, зазначав у своєму універсалі про те, що "всехъ, пожитковь з него приходячихь ... отбирать ... позволяемъ.
    Траплялись випадки, коли подібні пільга одержували й міщани. Показовим у даному відношенні є Березне. Гетьман Мазепа, "улітовавшися над местечкомъ…о тажари в наездахь сгоденнихъ, и иншихъ великихь видаткахъ", "ку вспоможеню тамошнихь мещанъ и всей громади" універсалом від 8 травня 1688 р. надав чепелівський млин на річці Турі (три кола), власником якого досі був Красовський, дозволивши збирати й використовувати "всякіе розміровіе пожитки", що надходитимуть із даного млина, "в СВОИХЪ, росходахъ". Хоч млин надавався "до ласки нашой воисковой" права березівців на користування ним підтвердили у тому ж 1688 р. чернігівські полковники Яків Кондратович і Яків Лизогуб, Останній, крім того, зобов'язав жителів сіл Чепелівки і Турі надавати допомогу в гаченні греблі, коли "того кгвалтовная навесне албо якогожь колвекь часу указоватиметъ потреба", здійснювати поставки хворосту й соломи.
    Траплялось, що податки з млинів не були стабільними, а змінювались то в сторону збільшення їх, то зменшення. Так "обиватель" села Хибалівки Ніжинського полку Іван Юр'євич скаржився Мазепі, що його батько віддавав третю частину при бутків, а після його смерті "вже тому полтора року, по половині брати установилась". І гетьман знову встановив попередній розміт "датку": "абысь и теперь з оного млина третею а не болшъ контен товался часть", - зазначалось в універсалі від 17 січня 1697 р.

Версия для печати