Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст.

Розділ II

РЕМЕСЛА ТА ПРОМИСЛИ

    "На росходи меские" Стародуба на основі гетьманських універсалів Дем'яна Ігнатовича від 21 квітня 1668 р., Івана Самойловича від 21 червня 1672 р. та Івана Мазепи від 3 жовтня 1687 р І надавались млини на річці Бабінці поблизу міста з двома мучними колами (це був так званий "меский млин", в селі Газукові (Язуках, Газуцкові) на річці Ваблі (Габлі) (з одним мучним колом), Шаршовицький млин на річці Росусі (два мучні кола), в селі Артюшках (з одним колом) і, нарешті, в селі Вистрикові (Котрикові) один камінь. Третю частину "мелницкого" (це була так звана "войсковая мерочка" або ж "часть воисковая") передбачалося відбирати "на потребу мескую". Відбирання з млинів "належитихь пожитковь" вмінялось в обов'язки міському війту "зо всеми майстатовими".
    Іван Брюховецький березневим універсалом 1668 р. розпорядився із млина на річці Песці (село Осколкове) "все розмери отбирати на потребу церковную до ласки войсковой". Ні війт, ні стародубівські міщани не повинні були чинити будь-яких перешкод щодо цього. У даному випадку мова йде про церкву святого чудотворця Миколи, яка до цього часу ще не була зведена. І, напевно, саме для прискорення її будівництва й використовувались доходи від указаного млина.
    7 кіл млинових надавались у користування ратуші міста Глухова, а саме: "три на реце Ясмани на новой гребле подь тимь же местомь Глуховомь, а чотири в селе Собичеве на реце Шостце найдуючиеся".
    Зваживши прохання війта, бурмистрів і всього магістрату чернігівського, Іван Брюховецький на "росходи ратуншіе публичние" у М.Чернігові надавав погорілівський млин на два камені й "ступи в собе меючій" на річці Білоусі. Гетьман застерігав місцевих полковника, отамана й ревізорів військових, аби ті в утриманні даного млина "жадное перешкоди и трудности нечинили и чинить неважилися под воисковимь каранемь". Права чернігівської ратуші на зазначений млин були підтверджені згодом й іншими гетьманами, зокрема Іваном Самойловичем.
    Одна із справ магістрату Ніжина за 1651-1657 рр. повідомляє, що виявила бажання збудувати млин на річці Сеймі поблизу міста Батурина власним коштом при сприянні Ніжинського монастиря міщанка Агафія Тимківна. Після її смерті "той же млин зо всеми пожитками, в нем будучими, на вечніе часы" мав перейти в користування "только самому монастиреви нежинскому".
    У 1674 р. кролевецький міщанин Тишко Василевич звертався до місцевого уряду з проханням дозволите йому зайняти греблю для побудови млина на річці Реті. І уряд задовольнив дану просьбу: "Позволилисмо працу его закладать, еднакь с тим докладомь приказавши оному Тишку, аби заняттиемь ставу и гребли шкоди людемь ... не учиниль". Окрім того, Василевича зобов'язували "по уфундованню гребли" повідомити "енералове войсковому".
    Дозвіл на побудову млина від гетьмана І.Самойловича одержав у 1682 р. воронезький міщанин Лазар Матвієвич.
    У м.Мені два млини належали міщанину Я.Максимовичу. В, селі Городищі на річці Бистриці млином володів міщанин Я.Коробецький, а в с.Верхоліс на річці Мені млин мав міщанин Ф.Іванов.
    Слід зазначити, що немало млинів на Чернігівщині належало війтам. Так, кувечинським млином володів чернігівський війт Іван Скиндер. 8 листопада 1649 р. Богдан Хмельницький надав йому "для обисти Его" ще Лопатинський і Застриженський млини.
    Стародубський війт Ісаак Ярмолович Дерев'янко мав три млини на річці Десні (під селом Дем'янками в урочищі Гумнич і в селі Понурівці). Навіть після залишення війтівського уряду І.Мазепа не віддаляв його від "войсковихь розмеровь".
    У ролі власників млинів виступали козаки. В одному лише Стародубському полку козацтву належало 33 млини, що складало 18% від усієї їх кількості.
    Дозвіл на зайняття греблі й побудову млина на річці Острі отримав 7 травня 1666 р. від Романа Ракушки-Романовського козак Новгород-Сіверської сотні Марко Лещинський. У листі зазначалось, що зробити це він мусив без нанесення будь-якої шкоди млину, побудованому на цій же річці вище, а також сіно жатям біля неї. У разі недотримання поставлених умов "сей Марко увесь свой кошть повинень тратити, не вступаючи у жадное право".
    "Значний" козак Лаврентій Плотниченко збудував млин на річці Стройці.
    Козак Шептаківської сотні "обиватель Кистерский" Хома Миронович мав млин в один камінь на річці Ворі біля Кулинина Городища. Звів він його власним коштом "и накладомь и працею". Мироновичеві дозволялось "с того млина всякий розмеръ ... одбирать и пожитковать". А полковник Петро Рославець, підтверджуючи 25 січня 1669 р. права власника на даний млин, зваживши на заслуги козака, надавав йому можливість, "аби впередъ при своей части мелницкой и скарбовой ввесь розмеръ собе одбираль и спокойне пожитковалъ".
    Згідно з універсалом Брюховецького млином на греблі в Кролевці володів Микола Маковський. В знак вдячності за заслуги перед Військом Запорозьким гетьман надавав йому право "все три мерочки яко фундаторови брати". Після смерті Маковського ніжинський полковник Пилип Іванович Уманець з відома гетьмана Дем'яна Ігнатовича у 1669 р. підтвердив всі права на даний млин його синові Яску - "товаришу и обивателю Кролевецкому", - "тие все части три приходячыхъ пожитковь зо млина до рукъ своихъ цале одбералъ". На осіб, які б наважились посягнути на доходи, "приходячие зо млина", передбачалось накладення суворого покарання.
    Козакові Новгородської сотні Дем'яну Нестеренку і бунчуковому товаришу Парфену Пекалецькому дісталось по млину з володінь гетьмана Мазепи.
    Військовому товаришеві Юрію Бурковському за "значиме и одважъние услуги" гетьман Ігнатович у 1669 р. надав млин біля Бакланової Муравейки з правом збирати "две мерочки войсковихь, опрочь мелницкой".
    У 1687 р. козак і "обывател" борзенський Тимофій Костянтинович Забіла став володарем млина "ве двохь колахь и каменяхь мучныхь" на річці Борзні в с.Миколаївці, який він купив за 500 золотих у братів Прокопа, Паска, Леска і Яцка Андрієнків.
    Утримання млинів було нелегкою, а, навпаки, досить кропіткою, трудомісткою справою, адже вимагало багато зусиль, затрат. І тому в джерелах зустрічаємо факти, коли окремі особи володіли не всім млином, а лише певною його частиною, переважно третиною. Серед таких власників у документах згадуються, зокрема, стародубські бунчукові товариші Федір Ширай і Василь Романович, козак Ятченко (Стародубський полк) й інші
    Інколи ж у ролі власника того чи іншого млина виступало декілька осіб, що значно полегшувало справу.
    Для спільного користування Петро Рославець дозволяв 25 лютого 1666 р. збудувати млин у селі Митничах на річці Бабінці о ... яко своимь власними, якь хотячи владеть" стародубський сотнику Гаврилу Дащенку і війту Андрію Григоровичу.
    Згідно з переписаними книгами 1666 р, Д.Іванову з братами (Ніжинський полк) належав млин на три кола, зведений на річці Семі. Млином на 5 кіл володів С.Матвєєв з п'ятьма "товаришами". Власником такого ж млина був І.Соханенко з чотирма компаньйонами. Аналогічно для утримання млинів Г.Пєшов об'єднався з чотирма, К.Федорів з двома, а Д.Іванов з одним компаньйоном. Три млини на р.Сеймі (с.Козаричі) належали Л.Васильєву та Ю.Колійникову з п'ятьма товаришами.
    Як свідчить витяг з "Книгь мескихь Кролевецкихь" від 1669 р., Михайло Дуля, маючи займище для будівництва млина на річці Свирні, прийняв "товаришемь в недостатку своемь" кролевецького сотника Василя Яценка.
    Для фундування греблі й зведення млина Дуля вкладав 100І золотих, а його компаньйон - 320. Невдовзі Михайло Дуля помер, і його справу продовжили сини Яким і Грицько, яким Василь Яценко допоміг повернути батьків борг Іванові Стефановичу, і вони "яко сукцессорове меють, вечне і неотзовне пустит половинную часть гребли и млину, поставленномь небожчика отца своего Миска Дули, пану Василию Яценку сотникови Кролевецкому взглядомь выплаченя долгу отца".
    Як вважає В.Й.Борисенко, прибутки від млинів розподілялись між компаньйонами-власниками, виходячи із розміру вкладеного кожним із них капіталу, про що може свідчити слідуючий запис в] універсалі полковника Пилипа Уманця від 1669 р.: "Иж ми, респектуючи на кошт и працу, и робленя гребли пна Івана Омеляновича и Опанаса, товаришов войсковых а обывателей новомлинских, уфортофеговали млын на реце Лутаве і Крупце з єдною заставкою. Теди, если оны своим коштом млин и сипане гребле поднемали, яко войсковые люди, повины всеми трома мерочками пожитковати. А если хто втручался, на посылок их помочи додавал, повинни по половине тот доход приходячий зо млына брати, а част половини в парности зоставати".

Версия для печати