Черниговская Епархия
ТЕТРАКОНХОВІ ХРАМИ ЧЕРНІГІВЩИНИ У КОНТЕКСТІ СВІТОВОЇ АРХІТЕКТУРИ
В. В. ВЕЧЕРСЬКИИ (Київ)
У культовому мурованому будівництві Чернігівщини вирізняється група храмів унікальної об'ємно-просторової структури-тетраконхи. Це центричні рівнораменні однобанні споруди з чотирипелюстковим планом, єдиним висотно розкритим внутрішнім простором і пірамідальною загальною композицією.
Тип тетраконхового храму відомий в архітектурі багатьох країн Європи і Передньої Азії. Сформувався він у Середземномор'ї близько IV ст. н. є. на основі просторових композицій, опрацьованих сірійськими архітекторами в імперському Римі (німфей вілли Адріана в Тіволі). Поширився у VI-XIII ст. в, і усіх країнах, візантійського культурного ареалу (Греція, Вірменія, Грузія, Сірія, Італія, Балкани тощо), окрім Київської Русі у європейській архітектурі Нового часу тип відродився в епох" італійського пізнього Відродження (церква Санта Марія делла Консоляціоне в Тоді, архіт. Кола ді Капрарола 1508 р.)але значного поширення не набув. Широкий географічний та хронологічний діапазон поширення тетраконхів по світу пояснюється тим, що за своєю чистою тектонічною формою вони є одним з небагатьох класичних архетипів, вироблених архітектурною думкою впродовж тисячоліть.
На Україні тетраконхові храми будувалися на протязі пів-століття - з 1755 до 1800 р. (відома лише одна запізніла репліка 1839 р.) у обмеженому ареалі Лівобережної України (захоплюючи Київ частково - Слобожанщину і Новосербію). Центром цього ареалу була Чернігівщина - з 24 відомих на Україні тетраконхів 13 споруджено тут.
Тетраконхи класифікуються на 2 основні типи:
1. Простий тетраконх: чотирипелюстковий план, центральний підкупольний квадрат не виділено ні в плані, ні в обсягових формах.
2. Квадрифолієвий баштоподібний тетраконх: центральний висотний четверик увінчано світловою банею, прилеглі 4 екседри значно нижчі і вужчі.
Існувало й кілька проміжних типів, що розрізняються за ступенем виявлення центрального четверика.
Характернощо на Чернігівщині розташовані всі квадри-фолієві баштоподібні тетраконхи, відомі на Україні, окрім одного (церква Миколи Набережного у Києві); зовсім не відомі на Чернігівщині проміжні типиа тип простого тетраконха представлений 4 спорудами.
Першими з'явилися квадрифолієві баштоподібні тетраконхи (1755-90 рр.)
- Трисвятительська церква у Лемешах (1755-1761 рр.)
- Покровська церква у Ніжині (1757-1765 рр.)
- Вознесєнська церква у Коропі (1764 р.)
- Миколаївська церква у Борзні (1763-1769 рр.)
- Спасо-Преображенська церква у Глухові (1765 р.)
- Троїцька церква у Риковому (нині с Кірове, 1774 р.)
- Хрєстовоздвиженська церква у Ніжині (1775 р.)
- Перква Різдва Богородиці в Орлівці Глухівського пов. (1775 р.)
- Петропавлівська церква у Максаках (1790 р.) Десятиріччям пізніше споруджено перший простий тетраконх, зате розвиток типу тривав до 1839 р.:
- Троїцька церква у Носівці (1765-1772 рр.)
- Церква Іоанна Богослова у Стародубі (друга йол. XVIII ст.)
- Троїцька церква у Нових Млинах (1800 р.)
- Михайлівська церква в Уланові Глухівського пов. (1839 р.) На матеріалі лише Чернігівщини, де тетраконхи раптово з'явилися і зникли, не можна прослідкувати ні еволюції типів (схема від простого до складного, від примітивних до розвинених типів тут не спрацьовує - цьому суперечить хронологія спорудження храмів), ні походження й суті цих символічних архітектурних форм, бо обидва різновиди тетраконхів вперше з'являються на Чернігівщині вже як цілком розвинені, завершені типи. Напрошується висновок, що вони були сюди занесені з інших земель. Оскільки на Правобережжі, у Польщі та Білорусії тетраконхів не було, лишається припустити, що вони занесені з Росії. Не випадково центром ареалу поширення цих храмів є Глухів, столиця Гетьманщини, тісно пов'язана у XVIII ст. з Москвою і Петербургом, завдяки чому тут було джерело нових ідей і форм для української архітектури. Фундаторами тетраконхів були, переважно, представники еліти - родина Розумовських (Лемеші, Ніжин), І. Неплюєв (Орлівка), отамани Генеральної армати П. Юркевич та Г. Кологривий (Короп, Глухів), багата міщанська громада (Ніжин), монастир (Максаки), священник М. Лукашевич (Носівка). Розумовські й Неплюєв мали маєтки у Підмосков'ї, тож логічно було б там пошукати прототипів тетраконхів Чернігівщини.
І справді, у Москві і Підмосков'ї багатопелюсткові і тетраконхові церкви відомі з кін. XVII ст. (собор Петра Митрополита Високопетровського монастиря в Москві 1686 р., Входоєрусалимська надбрамна церква Новоєрусалимського монастиря в Істрі 1690-97 рр. та ін.). На початку XVIII ст. у підмосковних дворянських садибах Голіциних Таракановых Нащокіних та їн. зводилися і квадрифолієві баштоподібні тетраконхи (церква 1703 р. у с. Тешилово), і прості тетраконхи (церква 1721 р. у с. Грабцево), і численні проміжні типи (церкви у с Мілюково-Архангельське 1706 р., у с. Татаринцево 1737 р. та ін.). Тут бачимо найбільшу кількість, максимальний хронологічний і типологічний діапазон тетраконхових церков. А до того ж тут є і вихідні прототипи, з яких розвинулися тетраконхи, і яких нема на Україні. Це ярусні храми типу восьмерик на четверику з симетричними пелюстковими планами, що з'являються у 1670-х рр. як меморіальні церкви на зміну шатровим храмам, забороненим патріархом Никоном. Вони пов'язані з творчістю видатного зодчого Я. Бухвостова і представлені такими шедеврами як церква Знамення в Дубровицях 1690-1704 рр. та церква Покрова у Філях 1694 р. За дослідженнями російських вчених, цей тип прийшов з України. Саме він був улюбленим в українській дерев'яній та мурованій архітектурі у XVII ст. і пізніше (церква Різдва Богородиці у Седневі та ін.). Запозичивши з України об'ємно-просторову структуру храму, московські зодчі видозмінили її, понизивши бічні обсяги і перетворивши на звичні їм притвори, підпорядковані центральному верху. Далі шляхом спрощення та відбору конструктивних прийомів і форм виникли 2 класичних типи тетраконхів, які перенесено на Україну російськими архітекторами (А. Квасов), не без впливу класичної західної архітектури: перший храм цього типу (Лемеші) має виразну ордерну архітектуру. Тут абсолютна єдність внутрішнього простору виявлена у найдосконалішій формі, як чистий пластичний вираз центричних ідей Відродження, започаткованих у кін. XV ст. великим італійським зодчим Браманте.
Тетраконхові храми прижилися на Чернігівщині тому, що були лише видозміненим, чіткіше структурованим, абстрагованим місцевим типом церкви, як він виробився в епоху українського відродження з характерними планом у вигляді грецького хреста, центричністю, ступінчастим наростанням мас, скульптурністю обсягів, всефасадністю, розрахованою на круговий огляд споруди. У цих храмах була головна риса, притаманна національній композиційній ідеї: висотне розкриття і тотожність внутрішнього простору та геометрії зовнішніх форм, максимальна єдність конструкції і архітектоніки, яку спостерігаємо лише в кращих зразках народної дерев'яної архітектури.;
Тетраконхові храми погано задовольняли вимоги православного богослужіння: вміщали мало людей, з маленьким вівтарем без жертвенника і дияконника, без хорів, через що у XIX ст. більшість тетраконхів отримали різні прибудови. Тому такі споруди зводилися або як храми-пам'ятники на відзнаку важливих подій (Покровська церква у Ніжині на честь відкриття однойменного ярмарку), як садибні церкви поміщиків (Орлівка), як надгробні пам'ятники (Лемеші). Це узгоджується з функціональним призначенням тетраконхів у архітектурі Західної та Центральної Європи VII-XIII ст. (домові церкви, мартирії, баптистерії, каплиці).
Але завдяки пластичній виразності і символічній наповненості тетраконхового храму, що уособлював Христа і чотирьох Євангелістів, котрі, в свою чергу, символізували 4 стихії - землю, воду, повітря і вогонь, такий храм, як наочна модель світобудови, набув популярності. Окремі сільські громади почали споруджувати тетраконхи як парафіяльні храми за зразками міських церков (Рикове, Нові Млини). І закономірно, що указ Синоду 1803 р. про заборону будувати церкви в українському народному стилі поклав край і спорудженню тетраконхів.
Розглядаючи архітектурні форми тетраконхів Чернігівщини, відзначимо велику ступінь уніфікованості форм квадрифолієвих баштоподібних тетраконхів, що контрастує з розмаїттям та індивідуалізацією форм простих тетраконхів. Це пояснюється тим, що перші будувалися за усталеними зразками, не виключено, що й за кресленниками тодішніх провідних архітекторів А. Квасова та І. Григоровича-Барського (Лемеші, Глухів, Короп, Рикове). Натомість Стародубський тетраконх відрізняється неповторною формою високої ярусної круглої бані, Носівський - могутніми пучками кутових колон, Уланівський - двосвітністю основних обсягів. Різноманітніші й членування простих тетраконхів - від лапідарності, позбавленої декору (Нові Млини) до майже палацової бароккової пишноти (Носівка).
Отже, у другій пол. XVIII ст. у міру проникнення світських тенденцій у церковну сферу та послідовного розвитку основних спрямувань українського відродження до рівноваги обсягів і мас, тектонічної чистоти архітектурної форми, з'являються тетраконхові об'ємно-просторові структури культових споруд, зовсім не обгрунтовані богослужбовими потребами. Вони грунтувалися на ясній символіці форм та принципах народної архітектурної естетики, трансформованих з урахуванням світового досвіду. Тетраконхові храми, яких збереглося 9 з 13 - одна з найкоштовніших складових культурної спадщини Чернігівщини. Вони заслуговують на уважне вивчення, дбайливе збереження і наукову реставрацію.