Сборник исторических статей о Чернигове

Місто з печальним обличчям

Місто з печальним обличчям
      Це дитяча чарівна здатність - наділяти, здавалося б, неживі предмети почуттями, думками, долею. Тільки діти відчувають, що стільцю, у якого відламано ніжку, боляче, що дім, стіни якого вкрито зморшками - хворіє, а балкон будинку, де ніхто не живе, згадує, як на ньому цілувались закохані.

      Куди зникає з віком ця дивна обдарованість - чути голос міста, яке вулицями і вуличками, сходами, вікнами, забутими закуточками, деревами розповідає свою історію, сповнену подіями і переживаннями? Кафе "Абажур", що останнім часом привернуло увагу чернігівців, які цінують нештучне і глибоке, днями відкрило виставку робіт чернігівського фотохудожника Андрія Білоножка, людини, чия творчість - своєрідний і тонкий переклад мови міста на не складний, але дуже незвичайний синтаксис образів, відтінків, півтонів.
      Це дійсно варте уваги. Це те, повз що ми проходимо щодня в сутінках буденності, не помічаючи непересічності, піднесеності і одухотвореності звичних речей. Ці мінорно-урбаністичні світлини не мають назв, просто їх імена неможливо озвучити фонетично. Проте кожна з них, без сумніву, має свою душу, заглиблену в минуле, замислену часом, затемнену легким смутком, часом опалену гострим болем.
      На фото майже немає людей. Принаймні їх постаті випадкові та ескізні, бо ж не вони є героями. Арка, вулиця, дерево, старовинні, колись величні двері, притиснуті самотньою старістю і хворобами; маленький, забутий людьми дворик, слухове вікно... Це не той Чернігів, що, вдягнений у найкрасивіше своє вбрання, з посмішкою зустрічає туристів. Не той, що буденно і зосереджено у маячні і штовханині прагне дістатися роботи. Не той, що мітингує чи під пиво спостерігає салют. Зовсім інший - шляхетний, мудрий, замкнутий, але внутрішньо просвітлений таємницями, мареннями і сподіваннями. Він беззахисний і відкритий, з тонкою посмішкою і місячним поглядом.

      Я дуже люблю Чернігів, місто мого райдужного дитинства і світанкової юності, і люблю саме таким, з печальним, але променистим обличчям, таким, яким його побачив Андрій Білоножко.

      Олександр НОРОВ
      Щотижневик "Чернігівські відомості"

Версия для печати