Сборник исторических статей о Чернигове
СТРИЖЕНЬ - минуле, сучасне і майбутнє
У минулому номері "Відомостей" розповідалося про заходи, що мають вжити, аби врятувати невелику, але улюблену річку чернігівців Стрижень. А якою була ця річка колись?
Уся багатовікова історія Чернігова нерозривно пов'язана зі Стрижнем, який тече зараз центральною частиною міста, поділяючи його на дві майже рівні частини. Саме на його березі, а не біля Десни, як вважає більшість наших сучасників, і виникла близько 13 століть тому майбутня столиця величезної Чернігово-Сіверської землі.
Не одне покоління чернігівців впевнене, що навіть у відносно недалекому минулому Стрижень був глибоким та повноводним. До сьогодні ходять містом чутки про затоплені у Стрижні стародавні князівські та козацькі кораблі і навіть колісні пароплави. Розповідають і про поховані на його дні скарби, і про те, що їх пошуками під виглядом розчищення та впорядкування русла давно мріють зайнятися деякі потужні зарубіжні фірми.
Цілком зрозуміло, що все це лише вигадки, але вони красномовно свідчать про великий інтерес чернігівців до минулого річки та турботу про її майбутнє.
Так що ж насправді являє собою чернігівський Стрижень? Яка його історія та подальша доля? Спробуємо розібратися у цьому на підставі документів та інших достовірних фактів.
Стрижень - права притока Десни, яка бере свій початок у системі озер, розташованих на відстані близько одного кілометра на північ від села Сиберіж Ріпкинського району Чернігівської області. Протікаючи через села Великі Осняки, Роїще, Халявин, Полуботки та місто Чернігів, він впадає у Десну на 200-му кілометрі від гирла. Довжина його обводненого русла складає сьогодні 32 кілометри (сухе можна прослідити на значно більшу відстань), площа водозбору дорівнює 168 км2, а похил 1,6 метри на один кілометр. Дно річки грузьке, замулене з піщаною основою. Від колишнього витоку до В. Осняків та далі до самого Роїща протягом майже усього року русло Стрижня повністю сухе і вода тече по ньому тільки навесні. Лише на невеликій відстані біля самих Осняків воно штучно заглиблене і наповнене водою. Вище с Халявин збудована гребля і утворене невеличке водосховище.
Немає сумніву, що у стародавні часи Стрижень був більш повноводним. Про це свідчить велика кількість поселень різних часів, знайдених археологами вздовж його берегів.
Уперше назва означеної річки згадується в Лаврентієвському літописі у зв'язку з подіями 1078 року, коли Чернігів був узятий в облогу вояками князів Ізяслава та Всеволода Ярославичів, а також їх синів - Ярополка та Володимира Мономаха. За свідченням літописця, останній "приступил к восточным воротам от реки Стрижень и - пробили ворота и вошли в внешний град".
На малюнку:
1. Територія сучасного Валу.
2. Цитадель (нині тут розташований пам'ятник Т.Г. Шевченку).
3. Гноєва гребля
Знову згадуються ворота з боку річки в описі міських укріплень, який був наданий стрілецьким полковником С. Яновим уже у 1682 році. У цьому випадку вказується, що на березі був Нижній острог, у якому жили "великого государя ратные люди". Існувала водяна брама і у подальші часи, про що свідчить опис міста 1766 року.
Довгий час Стрижень був головним джерелом, яке забезпечувало місто питною водою. Тому на випадок облог, які траплялись у ті часи нерідко, збоку полкової канцелярії до річки був виритий підземний хід (вилазка), яка існувала до знесення фортечних валів на рубежі XVIII - XIX століть.
У давнину, як, до речі, й сьогодні, Стрижень у багатьох місцях був перегороджений греблями, на яких стояли млини. Перша відома писемна згадка про них датується 20 березня 1650 року. Вона міститься в Універсалі чернігівського полковника М. Небаби, наданому ним місту на володіння п'ятьма млинами, серед яких позначений "млин на Стриженю поповський". Влаштований він був на так званій Гноєвій греблі, яка знаходилася трохи вище за течією від Водяних воріт (приблизно у районі будинку Лизогуба, поблизу Валу). У 1676 році грамотою царя Федора Олексійовича млин передається у власність Іллінського монастиря. В цей час гребля, на якій він знаходився, вже зветься старою, що свідчить про її стародавнє походження.
1672 року в універсалі гетьмана Многогрішного вперше згадується млин "на речке Стрижне Василия Ялоцкого райце Черниговского", який, виходячи з документів, існував щонайменше до 1690 року. У 1754 році на Стрижні було ще два млина - "под Черниговом на задворках" та Івана Скоропадського, який був розташований нижче за течією від попереднього.
1773 року Гноєва гребля була знесена повінню і через десять років на її місті збудували міст. Другий, відомий під назвою "Красний", звели десь за часів гетьмана Івана Самойловича (1672-1687 роки), який наказав розкопати греблю Павла Полуботка з великим млином на декілька кіл. Після цього було перерване сполучення між правобережною та лівобережною частинами міста, що було недопустимим. Таким чином, можна стверджувати, що Красний міст є самим старим з усіх чернігівських мостів. Певною мірою це підтверджується і тим, що у 1786 році за наказом губернатора було здійснено його капітальний ремонт.
Як нам уже відомо, Чернігів виник саме на березі Стрижня, який ще у середині XIX століття протікав під самою фортецею і впадав у Десну не там, де зараз, а приблизно на версту нижче, біля Анисівського перевозу.
Окремим питанням нашої розмови є характеристика русла Стрижня. Як і інші великі та малі ріки, за довгий час свого існування, Стрижень неодноразово змінював напрямок своєї течії, і місце розташування гирла.
На найбільш стародавньому з відомих планів нашого міста - "Абрисе Черниговском", який датується 1706 роком, його русло у районі Чернігова позначене таким чином: спочатку воно проходить вздовж східного боку фортеці, де і зараз. Потім, біля цитаделі, річка, майже під прямим кутом, повертає на захід і близько однієї версти прямує паралельно течії Десни між нею та Болдиними горами, доки, зробивши поворот на південь, не зливається з нею.
На плані "Чернигов с ситуациею", складеним у 1740 році, Стрижень (до речі, як і Десна) зображений інакше. Цього разу напроти цитаделі він роздвоюється і одним руслом, яке круто повертає на південь, впадає у Десну, а іншим - продовжує прямувати на захід вздовж території сучасної Ліс-ковиці. Виходячи з цього, можна припустити, що добре відоме чернігівцям озеро Млиновище не що інше, як стриженська стариця. На користь цієї версії говорить і сама назва озера, бо, як відомо, млини зазвичай влаштовували не на закритих водоймищах, а на річках, де є течія. Вірогідно, Млиновище відокремилося від Стрижня десь у другій половині XVIII століття, бо на плані, складеному років на 40-50 пізніше, русло вздовж Лісковиці вже не позначене. Немає його і на планах кінця XIX - початку XX століть. На них річка має майже сучасний вигляд.
А зараз декілька слів щодо легендарної повноводності Стрижня у минулому. За браком картографічних та писемних джерел, ми не можемо уявити, якою була ця річка у князівські та козацькі часи. А ось те, що у середині XIX століття, тобто півтора століття тому, вона була вузенька і неглибока - відомо достеменно. Про це свідчить рапорт губернського землеміра чернігівському губернатору, в якому Стрижень зветься струмком. Підтверджують таку характеристику і пізніші документи та навіть тогочасні карикатури, надруковані у місцевій пресі, на яких зображені люди, що переходять річку лише трохи підгорнувши штани та спідниці.
І все ж таки, незважаючи на свою мілководність, Стрижень продовжував забезпечувати мешканців міста водою, у тому числі і питною. Тому не дивно, що чернігівська міська влада усяко опікувалася його санітарним станом, про що свідчать численні постанови Думи та бурхливі дискусії з цього приводу на її засіданнях.
Так, обов'язковою постановою від 25 лютого 1881 року заборонялося і скидання гною, сміття та різних нечистот біля берегів Стрижня, по всій його течії. Заборонялося прати білизну та мити різні предмети вище садиби Семінарії (сучасний військовий шпиталь), вивозити з міста гній та сміття у яри, з яких вода, після дощу та під час розтавання снігу, стікає до річки. Що стосується водовозів, то їм не дозволялося набирати воду від гирла до Київської вулиці. Порушникам вимог постанови загрожувала судова відповідальність.
1882 року, в зв'язку з будівництвом водогону, була видана ще одна і постанова, яка забороняла забруднення берегів Стрижня у районі Ялівщини.
Про принципове ставлення Чернігівської міської Думи до проблем Стрижня свідчить і ситуація, яка склалася 1884 року при вирішенні питання про будівництво на його березі казарм 18-го піхотного полку. Протестуючи проти їх розміщення у прибережній зоні, місцеве керівництво не побоялося вступити у боротьбу навіть з могутнім військовим відомством.
І все ж таки, не дивлячись на всі зусилля, міській владі не вдавалося повною мірою забезпечити належний санітарний стан річки, яка продовжувала напоювати Чернігів. Вода у Стрижні з кожним роком усе погіршувалася. Як свідчать історичні документи, водовози часто-густо доставляли городянам мутну рідину, не придатну до вживання. До того ж, у бездоріжжя та сильні морози мешканці міста подовгу не мали чим угамовувати спрагу. Тому відомі випадки, коли для того, щоб напитися чи зварити їжу, незаможна частина населення вимушена була розтоплювати сніг або користуватися дощовою водою.
Справа покращилася, коли у губернському центрі було створено водогін, - перша черга якого будувалася протягом 1880-1883 років. Після цього брати воду зі Стрижня для пиття заборонили і водовози повинні були підвозити її у віддалені райони міста з Десни.
Протікаючи через Чернігів, Стрижень являв собою природну перешкоду для транспортного сполучення між правобережною і лівобережною його частинами. З цього приводу перед Думою постійно поставала одна і та ж проблема - як та де будувати нові мости, і на які кошти ремонтувати та підтримувати у належному стані старі.
У зв'язку з тим, що про мости через Стрижень вже розповідалося на сторінках "Чернігівських відомостей", нагадаю лише їх назви - Красний, Синій та Білий. Всі вони існують і зараз на вулицях Шевченка, Полуботка та пр. Перемоги, зрозуміло, у сучасному виконанні. Був ще міст на вул. Київській, але яку він мав назву та вигляд невідомо.
Після Жовтневої революції довгий час Стрижень залишався поза увагою місцевого керівництва. І це не дивно, бо після закінчення Громадянської війни до початку Великої Вітчизняної пройшло всього два десятиліття, позначених розрухою та голодомором. Після визволення міста від фашистських окупантів, довелося відновлювати майже повністю зруйноване місто, на що пішли всі сили та кошти.
Тільки 1964 року були, нарешті, проведені перші роботи з розчищення русла річки та збудована гребля у її гирлі. Тривали роботи із впорядкування Стрижня і у 70-80-х роках, але вони виявилися неефективними, бо не лікували хворобу, а лише позбавляли її зовнішніх ознак. Тому хвора річка продовжує тихо вмирати.
Коли ця стаття була вже написана, у газеті "Семь дней" з'явилася публікація, присвячена презентації технічно-економічного обґрунтування проекту "Покращення екологічного стану річки Стрижень". Побачив її - і зрадів, прочитав - і здивувався. Невже знову наступаємо на ті ж граблі?
В. РУДЕНОК