Сборник исторических статей о Чернигове

"Руси веселие пить..." або Чернігівське вино до царського столу

      Весілля сина князя Володимира Мономаха Андрія. Перед гостями стоять золоті кубки, щоб вони, за повчанням князя Володимира, "бражкой и питьем были удовольствованы". Володимир чітко відрізняв пиятику ем) культурного вживання алкоголю та навчав своїх синів: "Всего же более чтите гостя, и знаменитого, и простого, и купца, и посла; если не можете одарить его, то хотя бы бражкой и питьем удовольствуйте".

      Літописна легенда розповідає, що колись, напередодні хрещення Русі, князь Володимир (тоді ще не святий) відмовився запровадити в країні мусульманство. Мотивував він це тим, що іслам забороняє вживати вино. А відповів майбутній хреститель заїжджим проповідникам досить цікавою фразою: "Руси веселие пить - не можем без того быть..." Коментарі тут, як кажуть, зайві. Влада ж, у свою чергу, ще з давніх часів намагалася контролювати такий вигідний промисел як винокуріння. А заразом і культуру пиття. Наприклад, на Чернігівщині у давнину видавалися досить цікаві укази щодо цієї важливої справи.

      Золота доба винокурного бізнесу розпочалася на Чернігівщині після визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Спочатку право на виготовлення і продаж спиртних напоїв одержало все населення. Одне слово, волю здобули - гуляй душа! Мешканці Чернігівщини цим дозволом одразу ж і скористалися. У другій половині XVII сторіччя шинки почали з'являтися, як гриби після дощу. Селяни займалися здебільшого домашнім винокурінням, а от міщани і козаки розгорнули масштабніший бізнес. Але найміцніші позиції займали, як це не дивно, монастирські господарства. Ну, і звичайно, козацька старшина. Наприклад, у володіннях нашого земляка, полковника Якова Лизогуба, налічувалося аж п'ять шинків.

      Чернігівське вино було такої високої якості, що його залюбки вживали навіть при царському дворі. Щоправда, незабаром влада спробувала зосередити цей прибутковий бізнес у своїх руках. Відтепер привілеї на виготовлення і продаж спиртного уже не міг вільно отримати будь-хто. Першими утісняти в правах, як завжди, почали багатостраждальних чернігівських селян. їм дозволялося гнати горілку тільки для відзначення урочистих подій, та й то за такий дозвіл потрібно було заплатити в казну чималеньку суму грошей. Так що, фактично, самогонникам XVII сторіччя влада встановила фіксований розмір хабара. Мотивуючи ці заборони, гетьман Іван Брюховецький зазначав, що від неконтрольованого винокуріння лише "израстают бунты, и хлебам убавка". Утіснили в правах і чернігівських козаків та міщан. У 1666 році їм взагалі заборонили торгувати горілкою вроздріб. Щоправда, це не дуже допомогло. Як свідчать тодішні документи, незважаючи на цілу низку заборон, мешканці Чернігівщини продовжували незаконну торгівлю спиртним. Гендлювали і козаки, і міщани. Та навіть особи духовного стану не гребували подібними заробітками.

      Вже у XIX столітті влада активно включилася у боротьбу із пияцтвом. У цьому нелегкому двобої із зеленим змієм найважчий тягар ліг на плечі чернігівської поліції. Вона боролася не лише з порушеннями громадського спокою, а й регламентувала продаж спиртних напоїв та їх вживання представниками деяких професій. Наприклад, на п'яного візника у старому Чернігові чекало значно суворіше покарання, ніж на сучасного нетверезого водія. Його могли навіть посадити до в'язниці.

      Існували й інші обмеження, які б зовсім не порадували сучасних любителів чарки. Наприклад, в релігійні свята заборонялася торгівля спиртним до завершення літургії. І найцікавіше - самі продавці повинні були повідомляти поліцію та органи місцевої влади про всі порушення покупцями громадського порядку у шинках та лавках. Так би мовити, для оперативного попередження можливого безладу.
      А от у 1896 році в Чернігові створили справжнє товариство тверезості. Називалося воно "Попечительство о народной трезвости" і займалося, висловлюючись сучасною мовою, антиалкогольною пропагандою. Організовувало народні читання, видавало просвітницькі брошури та проводило різноманітні заходи, щоб відволікти народ від відвідання шинків. Однак ці благі наміри наштовхувалися на активну протидію господарів шинків та винних лавок. І схоже, що їхня реклама була значно успішнішою.

      Опена ТЕРЕЩЕНКО
      Щотижневик "Місто"

Версия для печати