От бачите dymdym які в нас люди. Такі все на світі зрадять, кому хоч у душу наплюють, всі теми позакривають і будуть розмовляти про своє улюблене(недалеке). Зайшла, бо тема мені була цікава, хотіла коментувати, а вона вже закрита. Чому??? Та ви хоч з"їжте мене тут, а я все одно напишу, Зайдіть на львівський форум і почитайте, про що там люди розмовляють. 

Сьогодні зустрічалися з друзями, пили пиво і я в котре зрозуміла, що не можу з ними порозмовляти на цікавлячи мене теми. Хоча б про ту ж політику, чи театр, чи кіно, чи книжки, чи музику. Ні про минуле, ні про майбутнє. Тільки й слухаєш хто, коли, де пив і відчуваєш їхню гордість за це. Ви скажете, неправильні друзі в мене. А інших нема. Отак сидиш за столом і тупієш, або не тупієш, але нічого нового, нічого корисного для себе з тих розмов не виносиш. А після думаєш, може не треба зустрічатися, може не треба забруднювати свій внутрішній світ, який тільки-но створився, тільки сформувався і прийшов до того, чого так довго прагнула душа, але не могла сказати. А може це все лише ілюзія, мрія бути іншою і все? Адже якщо я оточила себе такими людьми, якщо інші не трапляються, то значить є у нас щось спільне, то значить і я така?