Питання від сусіда
Вчора увечері до мене в черговий раз завітав мій сусід Олександр Миколайович, Сашко я я його називаю. Ми живемо поряд вже років тридцять, разом виховивали дітей, дружини наші як сестри, звичайно разом інколи шануємо горілочку і таке інше. І хоч за останні півроку наші стосунки ледь погіршились ( бо він справжній "колорад") я все ж таки зрадів візиту.В цьому випадку найголовніше не пропустить момент коли вже "фатить", ну щоб бійки уникнути.
Але вчора я помітив, що він якось особливо обурений і перші три чарки мі скоштували в повній тиші.
А потім він заговорив. Справа у тому, що його сина мобілізують. Сину, Артему, вже за тридцять, в нього є дружина (є і коханка, але то тайна!), дві доньки і маленький, 3 роки, син. Є робота, він працює у якійсь логістиці. Добре заробляє, хоча й рідко буває вдома. І ось - треба йти до арміі. Пікантність справи в тому, що військова спеціальність Артема якимось боком стосується розвідки і він має опит ведення бойових дій. Тобто, куди його мобілізують, ні в кого питань не визиває. Туди, в Донецьк або Луганськ. Як каже Луценко в Лугандон.
Сашко звернувся до мене с проханням допомогти уникнути цього призову, бо я маю таку можливість. Декілька годин розмови з ним про патріотизм та свідомість ні до чого не привели. Ні Артем ні його батько не мають жодного бажання захищати Батьківщину. Вони обідва в голос верещать про небажання вбивати братів-слов*ян.
Я потрапив в складну ситуацію. З одного боку, бажання "відкосити" від призову в мене викликало страшне обурення. А з іншого, я не був готовий відповісти на питання цих людей про то, хто буде годувати сім*ю Артема, якщо його вб*ють на тий войні.
Я відмовив сусідам в їх проханні, розішлись ми вже глибокої ночі і вже не друзями.
Гадаю, що Артему таки вдасться уникнути призову і він залишиться вдома з сім*єю. Але хіба він один такий? Скільки таких артемів зараз бігають по шпиталям в пошуках чарівної справки про невиліковану хворобу чи просто ховаються по підвалах? Хто ж тоді буде боронити нас усіх від тих чортових рашистів і того Путіна?
Як гадаєте? Слава Україні!
Але вчора я помітив, що він якось особливо обурений і перші три чарки мі скоштували в повній тиші.
А потім він заговорив. Справа у тому, що його сина мобілізують. Сину, Артему, вже за тридцять, в нього є дружина (є і коханка, але то тайна!), дві доньки і маленький, 3 роки, син. Є робота, він працює у якійсь логістиці. Добре заробляє, хоча й рідко буває вдома. І ось - треба йти до арміі. Пікантність справи в тому, що військова спеціальність Артема якимось боком стосується розвідки і він має опит ведення бойових дій. Тобто, куди його мобілізують, ні в кого питань не визиває. Туди, в Донецьк або Луганськ. Як каже Луценко в Лугандон.
Сашко звернувся до мене с проханням допомогти уникнути цього призову, бо я маю таку можливість. Декілька годин розмови з ним про патріотизм та свідомість ні до чого не привели. Ні Артем ні його батько не мають жодного бажання захищати Батьківщину. Вони обідва в голос верещать про небажання вбивати братів-слов*ян.
Я потрапив в складну ситуацію. З одного боку, бажання "відкосити" від призову в мене викликало страшне обурення. А з іншого, я не був готовий відповісти на питання цих людей про то, хто буде годувати сім*ю Артема, якщо його вб*ють на тий войні.
Я відмовив сусідам в їх проханні, розішлись ми вже глибокої ночі і вже не друзями.
Гадаю, що Артему таки вдасться уникнути призову і він залишиться вдома з сім*єю. Але хіба він один такий? Скільки таких артемів зараз бігають по шпиталям в пошуках чарівної справки про невиліковану хворобу чи просто ховаються по підвалах? Хто ж тоді буде боронити нас усіх від тих чортових рашистів і того Путіна?
Як гадаєте? Слава Україні!