Вчора увечері до мене в черговий раз завітав мій сусід Олександр Миколайович, Сашко я я його називаю. Ми живемо поряд вже років тридцять, разом виховивали дітей, дружини наші як сестри, звичайно разом інколи шануємо горілочку і таке інше. І хоч за останні півроку наші стосунки ледь погіршились ( бо він справжній "колорад") я все ж таки зрадів візиту.В цьому випадку найголовніше не пропустить момент коли вже "фатить", ну щоб бійки уникнути.
Але вчора я помітив, що він якось особливо обурений і перші три чарки мі скоштували в повній тиші.
А потім він заговорив. Справа у тому, що його сина мобілізують. Сину, Артему, вже за тридцять, в нього є дружина (є і коханка, але то тайна!), дві доньки і маленький, 3 роки, син. Є робота, він працює у якійсь логістиці. Добре заробляє, хоча й рідко буває вдома. І ось - треба йти до арміі. Пікантність справи в тому, що військова спеціальність Артема якимось боком стосується розвідки і він
...